12. Полемічна література. Основні постаті і твори

Полемічна література виникла у 80-ті роки XVI ст. і була зумовлена політичною і релігійною боротьбою.

Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо – публіцистичних творів, які були написані у формі церковних трактатів, відкритих листів, послань, промов.

Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ’я Петра Скарги «Про єдність церкви Божої», яка була ідеологічною основою Брестської унії.

Українська полемічна література відстоювала право народу на свою віру, на соціально – національне визволення, правдиво зображувала життя, страждання народу.

Вважають, що першим полемічним твором української літератури була надрукована Г. Смотрицьким у 1587р. книга «Ключ царства небесного». Літературну полеміку продовжили Стефан Зизаній, І. Вишенський. Проти Брестської унії і польсько – шляхетської політики на Україні були дуже важливі такі полеміко – публіцистичні твори, як посдання І. Вишенського, складена невідомим автором «Книжица», «Апокрисис» Христофора Філалета.

В «Апокрисисі» автор з великою майстерністю розкриває справжні пичини Брестської унії, показуючи ті політичні і соціально – економічні вигоди, які мали Ватікан, король польський, магнати і шляхта і нові зрадники православної віри митрополит Київський Михайло Рогоза та його прибічники Іпатій Потій та інші уніати.

Вплив «Апокрисиса» як високохудожнього і пристрасного полемічно – публіцистичного трактату яскраво виявився у творчості Клирика Острозького, автора «Перестороги», Мелетія Смотрицького та інших письменників – полемістів.

«Пересторога» є одним з найпомітніших творів української полемічної літератури. Автор твору поставив перед собою чітку мету – розповісти сучасникам і прийдешнім поколінням православної східної церкви правдиву історію про зрадницькі дії частини єпископів, які відступили від віри свого народу і стали під владу папи римського заради власних інтересів.

В багатьох творах піднімалися і соціально – політичні проблеми: нерівноправність людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Наприклад у «Посланні до єпископів» І. Вишенський викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у творі «Полінодія», І. Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду справи православної української церкви.

Полемісти своїми творами прагнуть пробудити свідомість українців, закликаючи їх до боротьби за волю і правду.

13. Життєвий і творчий шлях Мелетія Смотрицького

Мелетій Смотрицький народився в сім’ї українського письменника Герасима Смотрицького. Навчався в Острозькій школі, потім, після смерті батька, у Віденській академії. Згодом він отримав вчений ступінь доктора медицини.

З 1608р. вчений переїхав до Вільна, де прожив до 1620р. у братському монастирі, спершу як послушник, а з 1618р. – прийняв черничий постриг. Саме тут були створені й видані братською друкарнею його найвідоміші ранні твори.

У 1610р. був виданий найзнаменитіший твір Мелетія Смотрицького трактат « Тренос, або плач Східної церкви». Напередодні його появи у Вільно відбулися драматичні події: уніатський митрополит Іпатій Потій, підтриманий владою, захопив десять православних церков і добився, аби братчикам було заборонено влаштовувати богослужіння. У відповідь залунали погрози розправитися з Потієм, а згодом послідував замах на його життя. Виник збройний конфлікт, до якого провадила Берестейська унія, що розколола Русь на дві ворожі половини. У своєму творі Смотрицький засуджує пережите і звертається до всього народу. У першому розділі самотня матір – церква нарікає на усіх своїх дітей, котрі зрадили й покинули її, спокушувались на розкоші. В іншій частині автор гострим словом зачіпає служителів православної церкви, вимагаючи від них морального очищення, адже саме цим «отцям» довірені душі вірних.

Своєю творчістю Смотрицький не так закликає до перемоги православ’я, як шукає засоби примирити «Русь з Руссю». У «Треносі» письменник вірить у можливість перемін через самоочищення і прагнення до любові, єдності й згоди.

До творів віленського періоду належить і знаменитий підручник старослов’янської мови Смотрицького «Граматика словенська», написана вона під час короткочасного ректорства у Київській братській школі. Дослідники розцінюють цю книгу як найвидатніший твір давньослов’янського мовознавства. Як шкільний підручник «Граматика» до кінця XVIII ст. вживалася у Румунії й Молдові, Білорусії, Росії та Україні, Болгарії і Сербії.

З жовтня 1620 до початку 1624р. життя Смотрицького, який був помінований у сан полоцького архієпископа, пов’язане з Полоцьком, саме звідси він здійснив паломництво на Схід.

Після повернення, над письменником зависла підозра в проуніатських симпатіях, бо Смотрицький привіз від патріарха соборну грамоту на призначення його екзархом руської церкви. Мелетій прийняв сан архімандрита Дарманського монастиря на Волині, який мав пристати до унії.

Драматичні події у житті письменника пов’язані з Київським собором, де йому було запропоновано очиститися від звинувачень у підтримці унії. З цією метою він пише твір «Апологія», у якому не тільки не виконав поставленої вимоги, а навпаки доводив, що західна й східна церкви в основних положеннях не розходяться, а тому примирення між ними можливе. Обурені учасники собору зажадали, аби Смотрицький публічно відрікся від «Апології» й особисто зачитав каяття. Після його відмови книга була привселюдно приниженна і це викликало у Мелетія глибоку образу. Повернувшись до Дермані, він відкрито виступив з новою працею «Протестація», у якій із сарказмом описав події і оголосив про свій розрив з православ’ям.

У книзі «Паренезіс», написаній у 1628р. Смотрицький ще раз намагався переконати, що єднання зберегло б православну церкву від занепаду, а українському народові повернуло б старовинні права, а також сприяло б розвитку освіти й культури.

Боротьба між уніатами й православними не варта того, аби «ми Русь, проклинали: батьки синів, брат брата, сини батьків».

Останнім твором Мелетія Смотрицького був «Екзетесіс», написаний спеціально до Львівського собору, призначеного на осінь 1629р. для розгляду питання про можливість об’єднання ворогуючих церков. Собор не вдався, бо вищі православні ієрархи його просто проігнорували. Зламаний невдачею Смотрицький повернувся у Дерманський монастир і 27 грудня 1633р. він помер.

Упродовж століть Мелетій Смотрицький залишався однією із найяскравіших постатей Східної Європи. Він не тільки був талановитим письменником, вченим – філологом, людиною з високою європейською освітою, а й церковний діяч, який бориться за об’єднання церков і покращення долі народу.