Візитна картка

Візитна картка — невід'ємний атрибут ділової людини. Нею користуються при встановленні та підтриманні контактів і ділових зв'язків.

Візитну картку використовують у таких випадках: 1) інформуючи в момент знайомства про себе, свою устано­ву, фірму чи підприємство;

31

ЗАНЯТТЯ 2

ЗАНЯТТЯ 2

2) поздоровляючи зі святом, підвищенням у посаді, іншою

подією;

3) висловлюючи подяку, співчуття, а також супроводжуючи

сувенір, подарунок, квіти.

На візитній картці вгорі вказується назва установи, фірми, де працює власник картки, нижче — прізвище, ім'я та ім'я по батькові, посада, адреса організації, в якій працює особа, а та­кож її робочий та, в разі необхідності, домашній телефон. Ча­сом поряд із телефоном подаються контактні години для зв'яз­ку. Виготовляється візитна картка на білому цупкому папері розміром 9x5 см для чоловіків і 8x4 см для жінок. Текст дру­кується розбірливим чорним шрифтом. Єдина допустима коль­орова позначка — рекламний знак установи, організації, фірми, підприємства у верхньому лівому кутку.

Після знайомства першою, звичайно, залишає свою картку особа, яка обіймає нижчу посаду, або якщо партнери перебува­ють приблизно на однаковому рівні — то молодша особа. А вза­галі, свою візитну картку залишає першим той партнер, який

виявився ввічливішим.

Направлення візитної картки рівноцінно візитові. Візитні картки можна надсилати разом із листом або просто в конверті. Найкраще візитну картку залишити особисто. Відповіді на візитні картки потрібно давати протягом доби й також візитни­ми картками.

У міжнародній практиці визначаються короткі символи, що передають певне ставлення власника візитної картки до особи, якій вона надсилається. Ці символи пишуться в лівому нижньо­му кутку візитної картки літерами латинського алфавіту:

р. і — поздоровлення;

р. і N. А. — поздоровлення з Новим роком;

р. г. — подяка;

р. с. — співчуття;

р. р. с. — висловлення прощання у зв'язку з від'їздом з країни, коли прощальний візит не наноситься.

32

У менш офіційних випадках на візитних картках залежно від обставин пишеться в третій особі: вітає зі святом, вітає з Новим роком, дякує за увагу, дякує за вітання. Можливі й інші написи. Такі тексти не підписуються, дата під ними не

ставиться.

Як правило, візитні картки друкуються мовою країни пере­бування, а на звороті (або поруч) мовою своєї країни.

33

ЗАНЯТТЯ З

^{ЗАНЯПЯ З}

ДІЛОВІ ПАПЕРИ

Автобіографія

Слово автобіографія складається з трьох грецьких слів: аігіоз — сам, Ьіоз — життя, §гарпо — пишу. Тому неграмотно буде сказати: „Напишу свою автобіографію". Але правильний буде вислів: „Складу автобіографію".

Автобіографія — обов'язковий документ особової справи, де той, хто його складає, стисло описує своє життя й діяльність. Автобіографія пишеться в довільній формі. Та практика все ж виробила певні вимоги до оформлення цього документа.

Пишуть автобіографію власноручно від першої особи на ок­ремому аркуші або на спеціальному бланку в одному примірни­ку. Слово-заголовок Автобіографія пишеться посередині ряд­ка, а кожне повідомлення, що подається нижче, як правило, пи­шеться з абзацу. Під час складання автобіографії не треба зло­вживати займенником я. Усі відомості в автобіографії подають­ся в хронологічному порядку й так, щоб можна було скласти уявлення про життєвий шлях, ділову кваліфікацію й громадсь­ку діяльність цієї людини.

Під текстом ліворуч ставиться дата написання документа, а праворуч — підпис його автора. Коли особа вступає до вищого навчального закладу, то важливо назвати джерела свого зацікавлення цією спеціальністю, участь в олімпіадах, конкур­сах тощо. А коли особа влаштовується на роботу після закінчення, наприклад, вищого навчального закладу, то, крім своєї основної спеціальності, має зазначити володіння суміжними спеціальностями, знання іноземних мов тощо.

На відміну від літературної автобіографії автобіографія як діловий документ має містити відомості, які є важливими для офіційного уявлення про життя людини з урахуванням мети складання документа.