Редагування

Відредагуйте речення.

1. Реферат складається з трьох розділів, вступу та заклю-чення.

2. Не слід стіснятися своєї рідної української мови, а слід гордитися нею.

3. Сидячих в першому ряду, просять пиити на сцену.

4. Прийшли всі без виключення і ми приступили до обгово­рення.

5. Я рахую, що це знаходиться рядом.

6. Січас я все виясню. 150

ЗАНЯТТЯ 13

ОБРАЗ ДІЛОВОЇ ЛЮДИНИ

Основні правила для керівника

1. Ніколи не вимагати від інших виконувати правила, яких не дотримуєтеся самі.

2. Завжди знаходити час вислухати своїх підлеглих, а не тільки віддавати накази.

3. Завжди виконувати свої обіцянки.

4. Поважати погляди своїх підлеглих.

5. Не залишати без уваги телефонні дзвінки або доручити кому-небудь зробити це за себе.

6. Відповідати на ділову кореспонденцію.

7. Не говорити про те, в чому не досить компетентний.

8. Ніколи не повторювати чуток, які могли б зашкодити ре­путації колег.

9. Опанувати тонкощі ділового одягу.

10. Завжди відповідати на письмові та телефонні запрошення.

11. Бути завжди ввічливим.

10. Вміти ознайомити людей з правилами етикету й створи­ти між ними невимушену атмосферу.

13. Вміти зробити комплімент іншому й самому з гідністю вислухати комплімент співрозмовника.

14. Бути пунктуальним, а в разі запізнення, обов'язково по­переджати колег.

151

ЗАНЯТТЯ 14

^{ЗАНЯТТЯ 14}

ДІЛОВІ ПАПЕРИ

План, тези, конспект

План — це порядок, послідовність викладу матеріалу статті (лекції), книжки.

Тези — це стисло, чітко сформульовані основні положення книжки, статті, доповіді.

Конспект — це стислий писемний виклад змісту книжки, статті, лекції, де показано лише істотне, а другорядне випуще­но; це тези в розширеному вигляді. Сюди належать: виписки, цитати, цифри, таблиці, схеми. Конспект допомагає краще за­пам'ятати прочитане, швидко відновити в пам'яті вивчене, уза­гальнити нагромаджений матеріал.

Розрізняють три види конспекту: текстуальний, вільний і комбінований.

Текстуальний конспект застосовується тоді, коли пере­дається основний зміст твору в точному й послідовному ряді виписок (головне виписуємо, а другорядне опускаємо).

У вільному конспекті головне не виписується, а передається своїми словами.

У комбінованому конспекті вільна передача змісту чер­гується з дослівними виписками з тексту.

Орієнтовна схема роботи над складанням планів, тез, конспектів

1. прочитайте текст, визначте тему та головну думку;

2. поділіть текст на логічно-смислові частини;

3. доберіть заголовок до кожної частини — одержуємо план тексту;

4. поставте до кожної логічно-стислої частини тексту запи­тання;

5. знайдіть у тексті відповіді — одержуємо тези;

6. доповніть тези конкретним матеріалом, фактами, взятими з тексту, цитатами — одержуємо конспект. Отже, конспект — це тези в розширеному вигляді.

152

Зразок плану, тез, конспекту теми „Деякі відомості про мову"

Тези Мова — це найваж­ливіший засіб спілкування людей. Без неї не може існувати жодне суспільство.

нспект

У світі нараховується приблизно 7 тис. мов. І немає такого народу, який би не користувався мовою, не спілкувався нею. Мова згуртовує народу націю і є найбільшим н ду­ховним багатством, серцем нації. Коли мова перестає бу­ти засобом спілкування (через мовлення), вона вмирає, а разом з нею гине й нація. „Тільки через мову живе народ, її смерть — його кончина", — писав ще в XIX столітті відо­мий чеський мовознавець Й. Юнгман.

Мова нерозривно пов'язана з мислен­ням і свідомістю лю­дини.

У мові й мисленні тісно переплітаються суспільне й біологічне: індивідуальне мислення — це продукт і соціального середовища, і мозку кожної окремої людини. Мова — інструмент мислення. Але не пасивний. Відомий німецький вчений В. Гумбольдт вважав: вплив мови на людину такий сильний, що мова визначає її мислення. Відомий український лінгвіст і фольклорист 0. Потебня писав: „Насправді мова — є щось більше, ніж зовнішнє знаряддя, і її значення для пізнання й діла більш подібне до значення для людини органа, як око і вухо*.

Через мову набу­ваємо знання про світ, у якому живемо

Засвоюючи мову, дитина засвоює і те, як ділиться світ на предмети, дії, ознаки, які їхні властивості, які зв'язки існу­ють між ними тощо. Отже, з мовою людина вбирає в себе досвід попередніх поколінь. Мова — інструмент пізнання, за допомогою якого ми членуємо світ на складові части­ни; виділяємо серед них відомі елементи й ототожнюємо їх з тими знаннями, які ми маємо про них під відомими словами; виділяємо невідоме і очищаємо його від не­суттєвого й шукаємо або придумуємо для нього назву-знак, щоб потім оперувати ним як пізнаною одиницею дійсності. Усі досягнення людської думки в науці, техніці, культурі закріплюються в мові, яка є матеріальним засо­бом вираження думок, свідомості людей, що передається з покоління в покоління.

Мова кожного наро­ду в процесі свого існування змі­нюється.

Мова — це таке суспільне явище, що в процесі свого істо­ричного розвитку зазнає значних змін, котрі тісно пов'язані з історичними змінами в суспільстві та зумов­лені внутрішніми процесами самої мови. Вона може вдос­коналюватися і багатіти або ж засмічуватися, бідніти і за­непадати. Вже мова первісних людей, яка, на думку лінгвістів, нараховувала до 200 слів (і тепер у примітивних племен їх не більше), мала свою граматику і почала вико­нувати всі мовні функції: була засобом спілкування й оформлення думок, називала речі та явища дійсності, ви­ражала поняття, почуття, бажання. І розвивалася.

Причини змін у мові бувають зовнішні (завоювання, дер­жавна політика то­що) і внутрішні (роз­виток мислення, си­стемний характер мови тощо)

Розрізняють зовнішні і внутрішні чинники, що зумовлю­ють зміни у мові.

Зовнішні чинники — це завоювання племені чи народу, впливи інших мов, певна мовна політика держави, зміни в структурі суспільства, прогрес у науці й техніці, діяльність окремих людей. Зовнішні чинники можуть за історично невеликий відрізок часу досить помітно змінити мову. Більше того, завойовники, щоб ослабити й знівелювати

153

ЗАНЯТТЯ 14

ЗАНЯТТЯ 14

План

Тези

Конспек

підкорений народ, завжди намагалися не тільки підпоряд­кувати собі його економіку, а й забрати в нього мову. Тому мовне питання відіграє важливу роль у житті кожного на­роду, який, домагаючись збереження чи й створення своєї національної держави, має на меті насамперед збе­реження власної культурної і особливо мовної самобут­ності. Адже у мові й через мову суспільство підтримує свою єдність. Зберігає нагромаджений століттями життєвий і духовний досвід і, таким чином, забезпечує власний поступальний всебічний розвиток як кожної лю­дини зокрема, так і всього суспільства в цілому. Внутрішні чинники закладені в самій мові: по-перше, споконвічне відставання мови від розвитку мислення та їх потреб міжлюдського порозуміння; по-друге, системний характер мови, бо, як відомо, всякій структурно організо­ваній системі притаманний розвиток як обов'язкова озна­ка, бо, якщо система не розвивається, вона гине. Зміни, зумовлені внутрішніми чинниками, відбуваються досить повільно й малопомітно.

Найбільше змінюється лексика (випадіння слів з активної лексики — застарілі слова; поява нових слів — нео­логізми; зміни значення слів); повільніше — фонетика. Річ у тім, що лексика якнайтісніше пов'язана із суспільним життям, яке досить змінне; граматика ж і фонетика фіксується в мозку індивідів ще в дитячому віці у вигляді стійких зв'язків між його нейронами (нервовими клітина­ми), а також між нейронами та м'язовими клітинами ор­ганів мовлення.

Завдання 1. Прочитайте визначення основних видів роботи над текстом і скажіть, чим відрізняється план від тез а тези від конспекту і в якій послідовності треба виконувати ці види робо­ти. Котрий з цих видів плану, на вашу думку, найефек­тивніший і чому?

Завдання 2. Прочитайте текст, наведений нижче, й складіть план і тези.

УКРАЇНЦІ ЗАХІДНОЇ ДІАСПОРИ

Еміграція українського населення в країни Американського континенту розпочалася з 70-х років XIX століття.

У СІНА більшість українських переселенців зразу ж попов­нювала лави робітництва. Багато їх нині мешкає в містах східних штатів.

У Канаді українці за походженням становлять значний відсоток сільського населення.

154

Традиційна культура українців Американського континен­ту зберігається головним чином у сфері релігійної обрядовості. Урочисто відзначаються храмові свята, Різдво, Великдень, хрестини. Існують гуртки мистецької самодіяльності. У містах влаштовуються виставки творів народного мистецтва: виши­вок, кераміки, народних страв, писанок. Важливу роль відігра­ють численні українські мистецькі фестивалі. Функціонують українські бібліотеки, картинні галереї, музеї. Споруджено пам'ятники видатним діячам української культури: Тарасу Шевченкові, Лесі Українці, Іванові Франку.

Своєрідністю українців Австралії можна вважати те, що во­ни з'явилися на континенті порівняно недавно, у повоєнний період. Більшість їх становить міське населення і працює у промисловості. Українська етнічна група Великобританії теж переважно міська. Незважаючи на невелику чисельність, ук­раїнці Великобританії та Австралії стійко зберігають етнічну самосвідомість.

Українці західної діаспори — досить помітна нині впливова сила. Вони вже не „плагбої" (від слова плуг), як їх зневажливо називали на початку XX сторіччя. Це велика інтелектуальна група, серед якої є всесвітньовідомі вчені, митці, політики. Навіть генерал-губернатора Канади обрано з українського се­редовища.

Для багатьох зарубіжних українців їхня колишня батьківщина була й залишається джерелом життєдайних сил. Переважна більшість українців діаспори прихильно ставиться до нашої країни, про це свідчить хоча б їхній відгук на трагедію Чорнобиля.

Політика нашої молодої держави передбачає контакти з усіма українцями світу, незважаючи на їхні політичні та релігійні переконання (з кн. „Культура і побут населення Ук­раїни").

Завдання 3. Визначте тему та основну думку уривку статті Валерія Шевчука „Нерозгадані таємниці „Історії Русів"", що є передмовою до одного з найвизначніших творів української національно-політичної думки кінця XVIII ст. „Історія Русів",

155

ЗАНЯТТЯ 14

ЗАНЯТТЯ 14

який малює історичні сторінки України від найдавніших часів до 1769 р. і згодом впливає на багатьох видатних письменників та істориків, палко закоханих в Україну,— М. Гоголя, Т. Шев­ченка, М. Костомарова, П. Куліша, М. Маркевича, Осипа Барвінського, С. Руданського та інших (українською мовою „Історія Русів" опублікована в Києві 1991 р. у видавництві „На­укова думка"). Законспектуйте наведений текст, вибравши вид конспекту, який вам до вподоби.

Є твори, доля яких в особливій суспільній заангажованості, які значною мірою впливали на сучасників та нащадків і по-своєму акумулювали національну енергію, щоб вона, ніби струм, потекла потім по артеріях народного тіла, витворюючи новий рівень самосвідомості та гальмуючи творення ферментів національного розпаду. Такі твори, як правило, пишуться на межі епох занепаду й піднесення і мають предтечну місію; зре­штою, зовсім не є дивним, що приблизно в одному часі в Україні з'являються два епохальні твори, які для самооздоровлення нації мали виняткову вагу: „Енеїда" Івана Котляревського, яка розбудила українців емоційно, завершивши стару епоху в літературі і проголосивши нову, та „Історія Русів", яка дала підстави до національного пробудження в освічених сферах суспільства при допомозі історіософічного трактату, що мав форму політичного памфлету і гостро нагадував нашим інте­лектуалам, які вже починали губити національне обличчя, ски­нувши козацький кунтуш та жупан і одягши російського крою міжнародний камзол та імперський віцмундир, про їхні істо­ричні корені, про їхнє становище, історію, побут, героїчні діян­ня, щоб спинити, зрештою, черговий масовий відплив культур­ної сили з України в культуру чужу, яка узурпувала значною мірою ім'я, державні традиції та історію народу, собі підпоряд­кованого, і проголосила цілком безсоромний постулат, що той народ не є народ, його мова не є мова, а історія — не історія, от­же, мусить він безболісно й мирно сам себе забезпечити і стати частиною народу панівного, державного, даючи при цьому підлеглому племені ніби вищу ласку: можливість асиміляції, а тим самим і певного урівноправлення його панівної верхівки з 156

панівною верхівкою пануючих, але тільки при умові повного його відречення від самостійного мислення та національного са­моусвідомлення; простіше кажучи, зрівнявши чини верхівки обох народів, щоб надалі не було між ними ніякої різниці („ни-какой розни"). Перед українськими верхами суспільства така звада поставала не раз: у менш виразній формі, коли ук­раїнська аристократія ставала аристократією Великого князівства Литовського; вдруге — коли вона стала складовою частиною польського шляхетства; і втретє — коли їй запропо­новано було стати частиною і шурупом російської імперської машини. Народ при цьому, в другому і третьому випадку, об­кладався жорстокими законами та гнітом, який чинився перш за все зусиллями власного у вище назначений спосіб зде­націоналізованого панства і перетворювався мало не в рабів. Цей процес, з одного боку, витворював стан численних пере­кинчиків, яким справа нації, власної землі й народу ставала цілком байдужа, а першорядне значення починали мати шкур­ницькі інтереси власного збагачення; з другого боку, не браку­вало й таких, які хотіли поєднати хворе із здоровим, тобто, включаючись у гонитву за чинами й маєтностями, зберігали в законних межах свій патріотизм та самосвідомість, а з третьо­го боку, виникла й хвиля самооборонна. У ХУІ-ХУІІ столітті самооборона зосереджувалася на питаннях віри й вольностей; ця боротьба, зрештою, вилилася в численні козацькі повстання, верхом яких стало повстання Богдана Хмельницького; само­оборона ж у XVIII столітті перейшла із політичних сфер у культурні; а коли вичерпалися можливості політичної бороть­би,- виключно у сфери культурні. І однією з найвизначніших пам'яток такої самооборони й стала „Історія Русів".