140.Сутність державного кредиту. Внутрішні та зовнішні державні запозичення, їх доцільність і форми.

Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою, в особі його органів влади і управління, з одного боку, і юридичними, фізичними особами - з іншого, при яких держава виступає як позичальник, кредитор і гарант. Головна форма кредитних відносин – це ситуація коли держава виступає як позичальник коштів. Рідше вона виступає як кредитор, надаючи позички юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, узятих фізичними і юридичними особами, воно є гарантом.

Як економічна категорія державний кредит знаходиться на стику двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту і несе риси як тих, так і інших. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного бюджету і позабюджетних фондів усіх рівнів.

Державний кредит відрізняється від банківського і комерційного кредитів. Так, якщо при наданні банківського кредиту в якості забезпечення звичайно виступають якісь конкретні цінності - товари на складі, незавершене виробництво та інше, то при запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту служить усе майно, що знаходиться в його власності, майно даної територіальної одиниці або якийсь її доход.

На загальнодержавному рівні державні позики не мають конкретного цільового характеру. Тоді як позичання коштів на більш низьких рівнях досить часто має чітко виражену цільову спрямованість. Наприклад, місцеві органи влади можуть розміщати позики, мобілізуючи кошти для будівництва нової каналізаційної системи, дороги, парку, школи.

Як і будь-який інший позичальник держава залучає кошти на заздалегідь визначений термін.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну; регулюючу; контрольну.

Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і МФО для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень.

Функціонування ринкової економіки у сучасних умовах передбачає використання зовнішніх державних запозичень(ЗДЗ) з метою покриття бюджетного дефіциту.

Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в зовнішній державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах. Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Зовнішні державні запозичення активно використовуються як інструмент фінансової політики. Зокрема, погашення зовнішньої державної заборгованості може виступати засобом стерилізації наднормативних бюджетних доходів. Залучення чи погашення зовнішнього державного боргу може використовуватися для гармонізації структури платіжного балансу, управління валютним курсом.

При цьому ЗДЗ не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Запозичення, як метод мобілізації фінансових ресурсів, є звичайним, загальновизнаним інструментом регулювання економіки та фінансових відносин в державі.

Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, МВФ, ЄБРР, держави ЄС.

Державні внутрішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

Державні внутрішні запозичення можуть забезпечуватися випуском цінних паперів.

Однак надмірне збільшення використання, наприклад, держ.облігацій неоднозначно впливає на економічні процеси. По-перше, призводить до вилучення з ринку валових заощаджень фіз.осіб та прибутків юр.осіб і, як наслідок, - до скорочення джерел фінансування потреб інцест.циклу. По-друге, посилюється нестійкість фін.системи тощо.

Внутрішні державні запозичення можуть використовуватися для фінансування бюджету.

За дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними доходами і видатками. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм.