261.Оцінка залишку грошових коштів з позиції оптимізації їх рівня в складі оборотного капіталу: моделі Баумоля та Міллера-Ора.
Необхідність визначення оптимального розміру грошових коштів на рахунку і в касі, зумовлена класичним конфліктом, що існує між ліквідністю та дохідністю.
Отже, велика дохідність будь-якої форми вкладення грошових коштів завжди оплачується зниженням ліквідності, а збільшення шансів на прибуток означає зростання ризику втрати ліквідності.
Виходячи із викладеного, можна зробити висновок, що політика управління грошовими коштами має забезпечити пошук компромісу між ефективністю діяльності та ліквідністю підприємства, яка полягає в оптимізації залишків грошових коштів.
Для оптимізації коштів дослідниками фінансів пропонуються математичні моделі, в основі яких закладені ті ж самі ідеї, що і в методах оптимізації виробничих запасів.
Одна з таких моделей належить В. Баумолю. Вона ґрунтується на положенні, що управління коштами, передбачає сукупні витрати, пов’язані з підтриманням певного їх рівня на рахунку, які умовно можна поділити на дві групи. Перша – це оплата банківських послуг при залученні кредиту або комісійні платежі за конвертацію цінних паперів у кошти. Друга група – це витрати, пов’язані із зберіганням коштів
Модель Баумоля є простою і в достатній мірі прийнятного для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. В дійсності таке трапляється рідко; залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково, причому можливі значні коливання.
Модель, розроблена Міллером і Ордом, ґрунтується на процесі надходження і витрачання грошей від періоду до періоду. Полягає в наступному. Залишок коштів на рахунку хаотично здійснюється до тих пір, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство розпочинає купувати достатню кількість цінних паперів з метою повернути запас грошових коштів до деякого нормального рівня. Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і таким чином поповнює запас грошових коштів до нормальної межі.
262.Методи оцінки інвестиційних проектів: визначення строку окупності, чистого приведеного ефекту, індексу рентабельності.
Методи оцінки інвестиційних проектів поділяють на дві групи. Перша включає методи, які ґрунтуються на обчисленні деяких спрощених показників і не враховують часовий чинник, а друга — методи, які враховують часовий чинник і базуються на дисконтуванні грошових потоків. До першої групи належать методи, які визначають ефективність капіталовкладень з огляду на період окупності інвестицій (Payback Period, РР) та облікову ставку прибутку (Accounting Rate of Return, ARR). До другої — методи, які базуються на обчисленні чистої приведеної вартості проекту (Net Present Value, NPV), чистої термінальної вартості (Net Terminal Value, NTV), внутрішньої ставки прибутку (, IRR), модифікованої внутрішньої ставки прибутку (, MIRR), дисконтованого періоду окупності інвестицій (Discounted Payback Period, DPP) та індексу рентабельності інвестицій (Profitability Index, PI).
Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення коштів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:
- відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від реалізації товарів і послуг;
- отримання прибутку, що забезпечує рентабельність інвестицій не нижче бажаного для підприємства рівня;
-окупності інвестицій у межах строку, прийнятного для підприємства.
Метод визначення терміну окупності інвестицій (Payback Period, PP).
Термін,
протягом якого інвестор може відшкодувати
початкові затрати, забезпечивши при
цьому бажаний рівень доходності,
називається терміном
окупності інвестицій.Цей
метод – один із досить простих та
доступних в користуванні широко
розповсюджений в практиці аналізу
ефективності інвестицій.
Він дає можливість отримати додаткову
інформацію про проект та
визначити той термін, за який кумулятивна
сума грошових чистих надходжень
дорівнюватиме сумі інвестицій. Загальна
формула для розрахунку PP має
такий вигляд:
,
де РР – термін окупності (років); І – обсяг інвестицій по проекту; CFt(s) – річна сума грошових надходжень від реалізації інвестиційного проекту.
Чистий приведений дохід — це сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку, або перевищення інтегральних результатів над інтегральними затратами:
де Rt — результат, що досягається на t-му кроці розрахунку, тобто обсяг грошового потоку, приведеного до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток + амортизаційні відрахування); 3t — затрати, здійснювані на тому ж кроці, а саме сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту;
Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій (Profitability Index, PI).
При розрахунку індекса рентабельності інвестицій оперують тими ж змінними величинами, що й при розрахунку NPV, але комбінують їх по-іншому. Власне кажучи, метод розрахунку індекса рентабельності інвестицій є продовженням методу чистої теперішньої вартості. Це відносний показник, який характеризує рівень доходів на одиницю затрат, тобто ефективність інвестування – чим більше значення цього показника, тим вищий рівень віддачі від інвестованого капіталу. Індекс рентабельності (PI) розраховується за формулою:
(4.3)
Якщо PI > 1, то проект можна рекомендувати до реалізації і він представляє собою гарну можливість вкладення коштів. Якщо PI < 1, то від проекту слід відмовитись, оскільки він принесе збитки. У випадку, коли PI = 1 - проект забезпечує тільки відшкодування вкладеного капіталу.
Дуже часто критерій PI використовують як інструмент для ранжування проектів з точки зору їх привабливості особливо при однакових значеннях NPV. Однак, при цьому слід враховувати, що проекти з високим PI не завжди узгоджуються з величиною чистої теперішньої вартості, зокрема при порівнянні проектів різного масштабу.