10. Процесуальний примус.

Заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом про­цесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встанов­лені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивіль­ного судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановленім ухвали.

Заходами процесуального примусу є:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід.

До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення.

До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судо­вому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попере­дження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання.

У разі повторного вчинення дій, перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни.

У разі неподання без поважних причин письмових чи речових дока­зів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для до­слідження судом.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення.

Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка піддягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, під­стави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставле­на, кому доручається здійснення приводу.

Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем прожи­вання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує.

У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через на­чальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.

11. Наказне провадження.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнен­ня з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою осо­би, якій належить право такої вимоги.

Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Судовий наказ може бути видано, якщо:

1. заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у пи­сьмовій формі;

2. заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої пра­цівникові суми заробітної плати;

3. заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстан­ції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК.

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.

У заяві повинно бути зазначено:

1. найменування суду, в який подається заява;

2. ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (наймену­вання) представника заявника, якщо заява подається представником, їх­нє місце проживання або місцезнаходження;

3. вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4. вартість майна у разі його витребування;

5. перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути до­дано документ, що підтверджує його повноваження.

До неналежне оформленої заяви застосовуються положення стат­ті 121 ЦПК.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюва­ної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного прова­дження.

У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми су­дового збору, встановленої за позовну заяву.

Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:

1. заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 ЦПК;

2. із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.

У разі прийняття заяви стягувана про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог.

Видача судового наказу проводиться без судового засідання і ви­клику стягувана та боржника для заслуховування їх пояснень.

Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірни­ках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.

Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.