35. Договір доручення.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язу­ється вчинити від імені та за рахунок другої сторони (до­вірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передба­чено виконання дій повіреним безоплатно.

Сторонами договору є повірений — особа, яка зобов'язу­ється виконати юридичні дії, та довіритель — особа, яка до­ручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздат­ні фізичні особи, так і юридичні особи (наприклад, посеред­ницькі організації, юридичні консультації, банки, товарні бір­жі тощо).

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предме­том договору доручення є юридичні дії повіреного (укладен­ня правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Причому такі дії мають бути правомірними, конкретни­ми та здійсненими. Однак повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна то­що, які підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому не мають самостійного значення. Вимога особистого виконан­ня доручення стосується лише юридичних дій повіреного.

У договорі може бути визначено строк, протягом якого по­вірений має, право діяти від імені довірителя, а також терито­рія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У та­кому разі строк доручення та територія є істотними умовами.

У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо її не визначено, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на та­кі послуги.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя. Повірений виступає як представник свого довірителя перед тре­тіми особами. Проте представництво ширше за договірне представництво, оскільки підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір. Отже, договір доручення — це одна з можливих підстав виник­нення правовідносин з представництва. Повірений діє на під­ставі доручення.

Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину.

На підставі договору доручення довіритель зобов'язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій і тим самим легалізує повіреного як свого представника перед третіми осо­бами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.

Відповідно до ст. 1008 ЦК, договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:

1. відмови довірителя або повіреного від договору (п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Причому вони мають право відмовитися від договору в будь-який час. Якщо повірений діє як підпри­ємець, то сторона, яка відмовляється від договору, має по­відомити другу сторону про відмову не пізніше ніж за 1 місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлено договором. А в разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору без попереднього повідом­лення про це повіреному;

2. визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмежен­ня його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсут­нім (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК);

3. смерті довірителя або повіреного (п. З ч. 1 ст. 1008 ЦК). При цьому спадкоємці повіреного повинні повідомити до­вірителя про припинення договору доручення та вжити за­ходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема. зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ч. 1 ст. 1010 ЦК України);

4. ліквідації юридичної особи-повіреного. Ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірите­ля, зберегти його речі, документи та передати довірителеві (ч. 2 ст. 1010 ЦК).