2. Джерела цивільного права. Цивільне законодавство.

Джерело цивільного права — це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом ци­вільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випа­дках — також звичай та договір.

Цивільне законодавство — це сукупність нормативно-пра­вових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-пра­вові норми. Ієрархія системи нормативно-правових актів обумовлена їх юридичною силою.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України.

Джерелом цивільного права є і міжнародні договори.

Основним актом цивільного законодавства України є Ци­вільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК). ЦК України було прий­нято 16 січня 2003 року і він вступив у силу з 1 січня 2004 року.

Окрім ЦК України до джерел цивільного права належать і деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти, наприклад, Сімейний кодекс Ук­раїни, Кодекс законів України про працю, Житловий кодекс, Земельний кодекс України.

Ще одним поширеним джерелом цивільного права є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України.

Окрім цивільного законодавства до джерел цивільного пра­ва ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Вперше ЦК України як джерело цивільного права закріпив і договір.

Конституційний Суд України відповідно до ст. 147 Консти­туції України вирішує питання про відповідність законів та ін­ших правових актів Основного Закону і дає офіційне тлума­чення Конституції України та законів України. З огляду на це рішення Конституційного Суду України мають обов'язкову природу і є джерелами цивільного законодавства.

3. Цивільно-правові відносини.

Цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та май­нові відносини, врегульовані нормами цивільного права, які складаються між майнова та організаційно відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних ци­вільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечують­ся можливістю застосування засобів державного примусу. Для більш повної характеристики цивільних правовідносин не­обхідно:

• встановити підстави їх виникнення, зміни та припинення;

• визначити їх суб'єктний склад;

• виявити їх зміст та структуру;

• з'ясувати, що є об'єктом цих правовідносин.

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичний факт, до якого переважно нале­жать:

1. договори та інші правочини;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та ін­ших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3. завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

4. акти цивільного законодавства;

5. акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування;

6. рішення суду;

7. настання або ненастання певної події;

8. інші юридичні факти (ст. 11 ЦК).

Суб'єктний склад цивільних правовідносин становлять особи, які беруть участь у відповідних правовідносинах. Учас­никами цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, тери­торіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публіч­ного права (ст. 2 ЦК).

Учасників цивільних правовідносин поділяють на уповнова­женого та зобов'язаного. Проте суб'єктний склад цивільних правовідносин може змінюватись внаслідок правонаступництва, тобто коли одна сторона (правонаступник) передає іншій стороні (правоприємнику) свої права та обов'язки за певними правовідносинами (універсальне), або тільки права чи тільки обов'язки (сингулярне).

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивні ци­вільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин. Розрізняють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:

• активний (позитивний) обов'язок

• пасивний (негативний) обов'язок

За своєю структурою зміст цивільних правовідносин може бути простим або складним. Простим вважають зміст право­відносин, в яких одна сторона наділена лише суб'єктивним ци­вільним правом, а інша — лише суб'єктивним цивільним обо­в'язком, наприклад, дарування, позичка тощо. Складним вва­жають зміст правовідносин, в яких на боці кожної зі сторін є як суб'єктивні цивільні права, так і суб'єктивні цивільні обов'язком, наприклад, дарування, позичка тощо.

Об'єктом цивільних правовідносин є те, на що ці правовід­носини спрямовані та вчиняють певний вплив. До об'єктів ци­вільних правовідносин належать речі, у тому числі гроші та цін­ні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а та­кож інші матеріальні й нематеріальні блага (ст. 177 ЦК).

Цивільні правовідносини у своїй сукупності становлять пев­ну систему, їх можна поділити на відповідні види, залежно від тих чи інших обставин.