11. Колективні угоди та їх види.

Закон України “Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 року ввів в правову сферу нове поняття – колективні угоди. У своїй суті колективна угода – це правовий акт, який регулює соціально – трудові відносини між підприємцями і працівниками на державному, галузевому та регіональному рівнях.

Мета укладання колективних угод – встановлення основних засад і загальних принципів регулювання трудових відносин та соціально – економічних інтересів працівників і власників, які слугували б орієнтиром і були враховані при розробці та укладенні колективних договорів.

Не зважаючи на значну схожість колективних договорів і колективних угод, вони мають певні відмінності. По-перше, вони різняться сферою укладення: генеральні угоди укладаються на державному рівні, регіональні і галузеві на відповідних рівнях; колективні договори укладаються безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Крім того, право представляти інтереси працівників при укладенні генеральної угоди законом надане тільки профспілкам.

Сторонами колективних угод закон визначає об’єднання власників чи уповноважених ними осіб і об’єднання профспілок відповідного рівня.

Сторонами угоди на галузевому рівні є міністерства, відомства, інші об’єднання власників за галузевим принципом і галузеві об’єднання профспілок чи інші представницькі об’єднання працівників, наділені відповідними повноваженнями.

Угоди на регіональному рівні укладаються між місцевими органами державної влади і регіональними об’єднаннями власників (якщо вони мають такі повноваження) та регіональними об’єднаннями профспілок чи іншими органами, уповноваженими на те трудовими колективами.

Процесуальний порядок ведення переговорів і укладення колективної угоди майже такий, як і укладення колективного договору, що обумовлено їх сутнісною схожістю. Відмінність полягає в тому, що колективна угода не виноситься на обговорення і схвалення трудовими колективами; вони опосередковано, через своїх повноважних представників беруть участь у розробці і прийнятті колективної угоди.

Колективна угода є нормативним актом, її положення діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін. Одночасно вона є локальним актом, бо її положення поширюються на певне коло суб’єктів, обмежене сферою дії сторін, які підписали угоду.

Колективна угода є багатоплановим актом, оскільки вона регулює всі відносини на підприємствах, на які поширюється дія угоди. Її особливістю є наявність в її змісті нормативних і зобов’язальних положень. Нормативні положення угоди являють собою сукупність локальних норм з основних питань праці, її оплати, умов і охорони праці, соціально-побутових питань.

Порядок укладення колективної угоди є досить демократичний. Однією з її сторін виступають уповноважені представники трудящих, хоча їх участь в розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників.

Сторони, що уклали угоду повинні інформувати громадян через засоби масової інформації про зміни угоди та хід її реалізації. Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерства праці України в порядку, передбаченому положенням про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод.

Колективна угода є строковим актом. Вона укладається на не визначений термін і набуває чинності з дня її підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин.