9. Поняття працевлаштування та його правові форми.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території на законних підставах, працюють по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, у міжнародних і та іноземних організаціях в Україні, і за кордоном; громадяни, які са­мостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, творчою ді­яльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єднаннях громадян; проходять службу в Збройних Силах, Національній Гвардії; Служби безпеки; Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони; хто проходить альтернативну військову службу; направлені на виконання громадських робіт проходять професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфіка­ції, навчаються у навчальних закладах працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Законодавством можуть передбачатися і інші категорії зайнятого населення.

Для тих громадян, які втратили роботу, держава забез­печує можливості підшукання підходящої роботи, тобто такої, яка відпо­відає освіті, професії, кваліфікації, і надається в тій місцевості, де він проживає. Заробітки плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням середнього рівня по даній галузі. При пропонуванні громадянинові роботи враховується його трудовий стаж за спеціальністю, вік, досвід, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають спе­ціальності, підходящою вважається робота, що потребує попередньої про­фесійної підготовки, а для громадян, які бажають поновити трудову ді­яльність після перерви більше одного року - робота, що не потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі немож­ливості - інша оплачувана робота.

З метою забезпечення зайнятості населення державою роз­робляються заходи по добровільному перенесенню громадян і членів їх сімей, з виділенням коштів і матеріальних ресурсів, у райони де Існує недостача робочої сили.

Тим, хто виявив бажання переселитися, видається направ­лення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім'ї. Громадяни, які переселяються з радіоактивних забруднених терито­рій, за направленням, обласних держадміністрацій, одержують ордери на заселення у наданні їм житлові приміщення, після здачі зайнятого рані­ше житла.

10. Поняття колективного договору.

Термін "колективний договір" був вперше застосований под­ружжям Беатрисою та Сіднеєм Уебб в 1891р. в їх науковій праці "Коопера­тивний рух у Великобританії".

Виникнення колективних договорів у всіх країнах пов'язано з економічними і соціальними наслідками подій, тобто прискореним розвитком капіталістичного способу виробництва, розподілу праці. Все це відбилося на відносинах між трудящими і підприємцями і змусило трудящих шукати за­хисту шляхом створення організацій, які були спроможними захистити їх інтереси. Такими організаціями стали профспілки. Створення профспілок ма­ло своєю метою два завдання:

• допомогти працівникові не наодинці, а спільними зусиллями, разом з іншими працівниками бути спроможним конкурувати з підприємцями;

• усунути конкуренцію між самими працівниками.

Необхідними умовами укладення колективного договору мають бути:

• вільні, без державного втручання, колективні переговори незалеж­них від монополій представників трудящих, тобто можливість засто­совувати колективно-договірну боротьбу аж до страйків;

• вільне, без державного регулювання, закріплення в колективній уго­ді умов праці і соціальних прав, що досягнуті внаслідок спілкуван­ня сил, які склалися між трудящими і підприємцями.

Основною метою колективного договору є поліпшення умов праці, розширення соціальних прав трудящих та їх профспілок.

В усіх країнах колективний договір розглядається як засіб фіксації заробітної плати та інших умов регулювання відносин між підприємцями і працівниками, тобто це засіб регулювання трудових відно­син між підприємцями і працівниками.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про підприємства в Укра­їні колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні ві­дносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охо­рони пратті; соціального розвитку; участі працівників у використанні при­бутку підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства.

Колективний договір - це угода, що укладається власником підприємства або уповноваженого ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, які уповноважили профспілковий комітет або інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладання договору, - з другої сторони, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей здійснення праці на даному під­приємстві, а також питання, що урегульовані чинним законодавством.

Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості його продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговуван­ня працюючих.