32. Поняття часу відпочинку.

Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людини перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов’язково повинна чергуватися з відпочинком.

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на свій розсуд.

Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку:

• перерви в робочому дні;

• щоденний (міжзмінний ) відпочинок;

• щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні);

• щорічні не робочі дні (святкові дні);

• щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через чотири години після початку роботи і триває не більше двох годин. Мінімальна межа тривалості перерви для відпочинку не визначена.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіком змінності тривалість перерви встановлюється від 30 хвилин до однієї години. На безперервних виробництвах з трьох змінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до двадцяти хвилин.

На таких роботах, де перерву зробити не можливо, працюючим надається можливість прийняти їжу в будь-який час протягом робочого дня.

Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час, тому працівники можуть використовувати їх на свій розсуд, залишати на час перерви місце роботи.

Але існують і такі перерви, які включаються в робочий час.

При п’ятиденному робочому тижні робітникам і службовцям надається два вихідні на тиждень, при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Як правило, другий вихідний день має надаватися поряд із загальним вихідним днем.

33. Види часу відпочинку.

Час відпочинку – це час протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на власний розсуд.

Чинним законодавством про працю передбаченні такі види відпочинку:

1. Перерви в робочому дні (для відпочинку і харчування);

2. Щоденний (міжзмінний) відпочинок;

3. Щотижневий безперервний відпочинок;

4. Щорічні не робочі (святкові) дні;

5. Щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Тривалість цієї перерви становить не більше двох годин (стаття 66 КЗпП). Вона не включається в робочий час і повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Відповідно до них тривалість перерви становить від 30 хвилин до однієї години. На безперервних виробництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин. На тих роботах де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. Разом з тим існують перерви, які включаються в робочий час. Це безпосередньо: 1) перерви матерям, які мають дітей віком до півтора року, для годування дитини; 2) перерви робітникам і службовцям, які працюють на відкритому повітрі в холодну пору року або в закритих не опалюваних приміщеннях, для обігріву і відпочинку; 3) перерви вантажникам.

Тривалість безперервного щотижневого безперервного відпочинку повинна бути менш як 42 години. Робота у вихідні дні забороняється.

Залучення окремих робітників і службовців до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету і тільки у виняткових випадках, що зазначені законодавством. Такими випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайної усунення її наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного або громадського майна; виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить в подальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів; виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого составу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у вихідні дні проводиться за письмовим наказом власника або уповноваженим ним органом. Робота у вихідний день може компенсуватися, за угодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.

До щорічних неробочих (святкових)днів відносяться:

1 січня – Новий Рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День перемоги;

28 червня – День конституції України;

24 серпня – День незалежності України;

Робота також не проводиться у дні релігійних свят:

7 січня – Різдво Христове;

один день (неділя) – Пасха (Великдень);

один день (неділя) – трійця.

За поданням релігійних громад і інших конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують ці релігії, може бути надана відпустка не більше 3 днів на рік з подальшим їх відпрацюванням.

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Законодавством передбачені такі види відпусток:

1. щорічні відпустки: основна і додаткова ( не менше 24 календарних днів – основна і додаткова за роботу із шкідливими і важкими умовами праці і за особливий характер праці);

2. додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3. творчі відпустки;

4. соціальні відпустки ( у зв’язку з вагітністю і пологами; за доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей);

5. відпустка без збереження заробітної плати;

6. інші види відпусток, встановлених законодавством, угодами (генеральна, галузева, регіональна), колективним і трудовим договором.