Глава 58

луг. І цілком правомірним є направлення грошових коштів особі, з якою йчальник має розрахуватися. Але за будь-яких обставин, тільки відповідне іорядження позичальника може бути підставою для перерахування кредито-их коштів третім особам.

Розпоряджатися коштами на рахунку може тільки власник. Відповідно до п. З Інструкції №7 банки списують кошти з рахунків підприємств, організа-та установ усіх форм власності тільки за розпорядженням їх власників, крім адків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачено законами аїни, а також за рішенням суду, арбітражного (нині — господарського) суду .а виконавчими написами нотаріусів.

Досить важко уявити врегульованими правовідносини з надання кредиту без ви, яка визначає порядок перерахування грошей.

Такий порядок, пов'язаний із перерахуванням грошових коштів від однієї осо-№ іншої, дістав назву форми розрахунків (ст. 380 ЦК УРСР). Норма названої -ті встановила, що розрахунки можуть здійснюватись у готівковій і безготів-й формі.

Інструкція № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті Ук-ги"¹, затверджена постановою Правління Національного банку України від рпня 1996 р. № 204/7 (з наступними змінами та доповненнями), визначила ільні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті аїни, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу. Інструкція поширюється на підприємства, організації та установи всіх форм :ності, фізичних осіб, у тому числі на фізичних осіб — суб'єктів підприєм-ької діяльності, банки та їх установи.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових до-ентів:

• платіжними дорученнями;

• платіжними вимогами-дорученнями;

• чеками;

• акредитивами;

• векселями;

• платіжними вимогами;

• інкасованими дорученнями (розпорядженнями).

Для кредитного договору, сторонами якого є кредитодавець і позичальник, ливим є те, що названі розрахункові документи подаються клієнтами в банк іперовій формі відповідно до встановлених стандартів (п. 8 Інструкції № 7).

§ 3. Договір банківського вкладу

Важливою функцією банківської і фінансової систем є допомога у заохоченні цаджень населення та ефективне оперативне використання заощаджених тів. Цей процес є життєвим соком економічного розвитку і зростаючого жит-іго рівня. Набір правових та інституційних механізмів, у межах яких здійсню-:я заощадження коштів населення, досить широкий. Зокрема, це поточні

Далі — Інструкція № 7.

Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 383

(розрахункові) рахунки фізичних осіб, строкові і цільові рахунки на визначений строк (ощадні вклади), депозити до запитання, короткострокові та довгострокові депозити, рахунки за довірчими операціями фізичних осіб, депозити для розрахунків платіжними картками міжнародних систем, картками "електронний чек", "електронний гаманець", коштів у розрахунках (акредитиви, чеки та ін.).

Фактично у всіх країнах світу єдиним переважним класом установ, що з'явилися для виконання цієї надзвичайно важливої ролі як скарбниці великої частки заощаджень населення, є комерційні банки. Саме комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження, перетворюючи їх на позиковий капітал. Далі цей капітал випускається банками в обіг шляхом надання кредитів господарюючим суб'єктам та громадянам на відповідних умовах. Мобілізація грошових доходів і заощаджень громадян, безумовно, грунтується на стабільності банківської системи і встановленні клімату довіри до банківської системи. Обидві названі умови визначаються правовим регулюванням відносин, які складаються між вкладниками та банками. В умовах становлення ринкової економіки, розбудови правової держави та громадянського суспільства значно зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної правової форми опосередкування товарно-грошових відносин. У зв'язку з цим слід зазначити, що приведення нормативної бази договорів, які опосередковують відносини між банками і громадянами із залучення грошових доходів та заощадження, до сучасних вимог суспільства постає як одне з першочергових і невідкладних завдань. З точки зору соціального значення основним серед таких договорів є договір банківського вкладу. На практиці І в нормативних актах Національного банку України цей договір часто називають депозитним. Термін "депозит" походить від лат. аеро5Іт.шп, що в перекладі означає річ, віддана на схов. На початку розвитку банківської справи гроші розміщували у банківські установи в якості депозиту на умовах зберігання. Це означало, що монети, передані на схов, підлягали поверненню. Таким чином, термін "депозит" відповідав своєму змістові.

У сучасній банківській практиці термін "депозит" має більш широке значення, ніж синонім зберігання грошей. На умовах депозитного договору, крім грошових коштів, банк може зберігати цінні папери, які залишаються власністю клієнта, а також такі цінні папери, номери яких не включаються в зміст договору і банк може повернути інші цінні папери на рівнозначну суму. Депозитні операції іноземних банків охоплюють різні за своєю природою угоди. Наприклад, в Швейцарії запроваджено такі види банківських депозитних операцій:

1. закритий депозит (1е сіероі їегте). Банк зберігає річ, передану клієнтом, узакритій або опечатаній місткості. Без погодження з клієнтом банк не має праваЇЇ відкрити;

2. сейфовий депозит (1е (іерої сіє согге-Гогт). Клієнт користується броньованим сейфом, наданим банком у користування на умові оплатності пропорційнотерміну угоди;

3. відкритий депозит (1е аероі оиуегт). Клієнт передає банку цінні папери, нерозміщуючи їх у будь-які закриті місткості. Відкритий депозит може передбачатиповернення тих самих цінних паперів, що передані на зберігання, а також інших,але на рівнозначну суму. Відкритий депозит може бути цифровим.

В чинному законодавстві України правові засади договору банківського вкла-ДУ визначені переважно на рівні підзаконних нормативних актів Національного банку України. Але це не заважає широкому застосуванню договору банківсько-