§ 2. Сторони та зміст договору дарування

Сторонами у договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні :оби, а в певних випадках — держава, Автономна Республіка Крим і територі-чьні громади (ст. 739 ЦК України). Укладення договорів дарування громадяна-и має здійснюватися з додержанням загальних правил цивільного законодав-гва про їх дієздатність. Крім того, сімейне та цивільне законодавство України :тановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або пік-уванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укла-ати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять і межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотарі-іьному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному айнових прав, поділ майна тощо.

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї іеціальної дієздатності. При цьому законодавство не містить будь-яких обме-ень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчу-ення майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають здійснювати дповідно до вимог їхніх статутів та законодавчих актів. У період існування ко-андно-адміністративних методів управління економікою права юридичних осіб з безоплатне відчуження майна значно обмежувалися. Найбільшого поширення цей час набули нагородження працівників за успіхи в роботі цінними подарун-зми, грошовими преміями, не передбаченими системою оплати праці.

Договір дарування 107

Нове законодавство, як і те, що діяло раніше, не містить безпосередньої вказівки про право юридичної особи передавати майно за договором дарування. У ньому, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна". Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємству надається право, якщо інше не передбачено його статутом, вчиняти будь-які угоди щодо належного йому майна. При цьому безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, юридичні особи також мають право дарувати майно іншим особам відповідно до їх установчих документів та закону.

7 липня 1992 р. до ч. З ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні"¹ було внесено зміни щодо порядку відчуження державної власності. Відповідно де цих змін відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, визначеному Фондом державного майна України. Фактично це означає, що зазначене майно не може відчужуватися від держави за договором дарування або іншим безоплатним способом.

Крім того, Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 26 грудня 1992 р. встановлено заборону на безоплатну передачу підприємствами, що перебувають у загальнодержавнії власності, закріпленого за ними майна іншим підприємствам, організаціям тг установам, а також громадянам і водночас припинено дію п. 6 ст. 10 Закон} України "Про підприємства в Україні" у частині здійснення такими підприєм ствами безоплатної передачі майна громадянам².

Тенденція в окремих законах до обмежень у праві юридичних осіб вчиняє правочини дарування закріплена і в ст. 739 ЦК України, за якою підприємницьк товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо це прямо перед бачено установчим документом дарувальника, за винятком договору пожертви.

На відміну від ЦК УРСР, який безпосередньо не визначав об'єктів даруван ня, в новому ЦК України вміщена спеціальна ст. 737 щодо предмета договору да рування, за якою дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінн папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або як можуть виникнути у нього в майбутньому.

Отже, предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилуче не з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Пр* даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для на буття права власності громадянами на деякі види майна (наприклад, вогнепаль на зброя).

На відміну від договору купівлі-продажу відчужувач майна (дарувальник) зі договором дарування за чинним ЦК УРСР не зобов'язаний додержуватися усіз існуючих вимог до якості відчужуваного об'єкта. Безумовно, етичніше, колі Дарувальник повідомить обдарованого про відомі йому недоліки дару, оскїлькі обдарований мав би можливість утриматися від його прийняття. Дарувальниі

Відомості Верховної Ради України. - 1992. — № 38. — Ст. 562. ² Там само. - 1993. - № 7. - Ст. 52.

08 Глава 42

г зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або зазнавати витрат, зв'язаних з виправленням їх, або обмінювати на якісну річ (навіть тоді, коли зму було відомо про існування недоліків дару). Вважаємо, що дарувальник має дповідати за шкоду, заподіяну обдарованому річчю з недоліками, відомими давальникові, але не відомими потерпілому. Отже, необхідно підтримати поло-ення ст. 740 ЦК України, згідно з якими дарувальник зобов'язаний інформува-і обдарованого про відомі йому недоліки речі або її особливі властивості, які ожуть бути небезпечні для життя, здоров'я, майна як самого обдарованого, так інших осіб. Якщо дарувальник не виконає цього обов'язку, він має відшкодува-і шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здо-зв'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Належність дарування до односторонніх договорів аж ніяк не позбавляє його знак двосторонньої угоди, для укладення якої необхідно волевиявлення двох горін — дарувальника та обдарованої особи. Це означає, що дарування вважаться здійсненим (тобто договір укладеним) за наявності волевиявлення обдаро-зної особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у від-звідній поведінці, зумовленій тією чи іншою подією, обставинами (днем ародження, весіллям, ювілеєм тощо). Безпосередня згода особи, якій дарується айно, вимагається за тими угодами, які потребують спеціального оформлення, кщо дарунок не прийнято, договір дарування не вважається укладеним. При ьому не може бути ніяких правових підстав, щоб змусити особу прийняти да-унок, якщо вона на це не дала згоди раніше.

Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 741 нового ,К. За цією статтею з моменту прийняття дарунка у обдарованого виникає пра-з власності. Дарувальник, який передає річ через організації транспорту, зв'яз-у тощо для вручення ЇЇ обдарованому, має право відмовитися від договору до зучення дарунка обдарованому. Дарунок, направлений обдарованому без його зпередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від да-унка. До прийняття дарунка законодавець прирівнює також прийняття на нього жументів про право власності, символів речі (ключів, макета тощо).

З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний з'язок між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має право добровільно рийняти на себе обов'язок належного ставлення до дарувальника. Проте такий 5ов'язок має суто морально-етичний характер і не породжує відповідних горничних наслідків. Тому, за чинним законодавством, неуважне ставлення обдаро-аної особи до дарувальника, заподіяння останньому образ не можуть бути під-гавою для розірвання договору дарування.

На наш погляд, не може суперечити поняттю і призначенню договору дару-ання укладення таких угод, за якими б дарувальник зберігав певні права (на-риклад, дарування жилого будинку із збереженням за дарувальником права ко-йстуватися певною частиною жилого приміщення, дарування автомашини із зереженням за дарувальником права періодично користуватися нею). Бажано, юб угоди з такими умовами було передбачено у цивільному законодавстві. У з'язку з цим занадто категоричним уявляється положення п. 2 ст. 736 ЦК Ук-аїни про те, що не є договором дарування той договір, у якому передбачається зов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майново- чи немайнового характеру.

Договір дарування 105

Договір дарування укладається у формі, визначеній загальними правилами цивільного законодавства про форму угод (статті 43, 44 та 46 ЦК УРСР). Це може бути усна або письмова форма. Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК УРСР договір дарування на суму 500 крб., а при даруванні валютних цінностей — на суму понад 50 крб. має бути нотаріально посвідчений. У період ринкових реформ в Україні, в умовах регулярного коливання вартості грошової одиниці існування зазначеної норми втратило будь-яку доцільність і практичну значимість. По-перше, не відповідає реаліям сьогодення вимога про нотаріальне посвідчення договору дарування на суму понад 500 крб., оскільки, зокрема, в Україні введено нову грошову одиницю (гривню), змінилося співвідношення цін на товари. Фактично втратила свою чинність норма про нотаріальне посвідчення зазначених угод з валютними цінностями у зв'язку зі зміною політики валютного регулювання і прийняттям у цій сфері принципово нового законодавства, зокрема Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 10 лютого 1993 р. (з наступними змінами).

Оскільки не було внесено змін до чинного ЦК УРСР щодо вищезазначених сум дарунка, можуть виникати спори про відповідність того чи іншого договору дарування вимогам ЦК про форму угод. Нам здається, що такі спори можна вирішувати з урахуванням ст. З Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 р., якою встановлено, що заощадження громадян, покладені до Ощадного банку СРСР у період до 2 січня 1992 р., відновлюються у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1,05 грн. за станом на 1 жовтня 1996 р.¹.

Вимагають нотаріального посвідчення відповідно до ч. З ст. 244 ЦК УРСР (в редакції Закону України від 16 грудня 1993 р.) та ст. 227 ЦК УРСР договори дарування нерухомості, якщо хоч би однією із сторін є громадянин.

Новий ЦК України багато в чому по-новому визначив форму договору дарування (ст. 738). Так, цим Кодексом передбачено усну форму договору дарування предметів особистого користування," письмову форму — для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (у разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), для дарування рухомих речей, які мають особливу цінність; письмову форму з нотаріальним посвідченням — для дарування нерухомої речі та валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. Не усі з перелічених законодавчих вимог щодо форми договорів дарування можна визнати вдалими. Так, на практиці, безумовно, виникатимуть труднощі при вирішенні питання про те, які рухомі речі мають особливу цінність, а які її не мають.

Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають поширюватися і на ті угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте у юридичній літературі висловлювалися Думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема між подружжям. Обґрунтовувалося це тим, що правила про нотаріальне посвідчення договору дарування на суму понад 500 крб., розраховані на регулювання відносин учасників Цивільного обороту, не можна повною мірою застосувати до майнових відносин

Голос України. — 1994. — 6 січня.

10 __ Глава 42

юдружжя, зумовлених їхніми особистими взаємовідносинами. З цим не можна югодитися, оскільки, як правило, договори дарування між громадянами зумов-ені особистими зв'язками, особливо між подружжям, батьками і дітьми та інши-іи родичами. Важко припустити, що ця обставина не була відома законодавцеві, кий не зробив ніяких винятків для таких осіб з правил про форму угод дару-ання.

Необов'язковість належного оформлення угод між подружжям чи іншими їлизькими особами позбавила б суд у багатьох випадках можливості встановити ііж ними реальну наявність договірних відносин. Це б давало можливість по-,ружжю легко уникати відповідальності за особистими боргами або очікуваної .онфіскації майна, оскільки дружина-боржник або один з подружжя, який чинив злочин, завжди міг заявити, що належна йому частка у майні або його ісобисте майно вже раніше було подароване іншому з подружжя. Насправді та-:е майно продовжувало б перебувати у їхній спільній власності або роздільній ласності дружини-боржника.

Отже, правила цивільного законодавства про форму угод дарування мають астосовуватися незалежно від характеру взаємовідносин їх суб'єктів.

При укладенні договорів дарування слід додержуватися спеціальних правил, становлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використову-аних у підприємницькій діяльності тощо. Так, для укладення угод про відчужен-ія спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального по-відчення, має бути письмова згода другого з подружжя.

Варто зазначити, що поняття "безоплатна передача майна" значно ширше за юняття "передача майна за договором дарування". Близькими за своїм змістом ,о дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодій-іицтва, пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні зас-іуги чи у зв'язку з ювілеєм. Своєрідними формами дарування можна вважати несення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей, відмову одного з по-.ружжя від частки у спільному майні на користь другого з них, відмову спадко-мця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окре-іих юридичних осіб, а також нагородження державними та міжнародними [реміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу.

Не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку :нуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населен-ія, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних ертифікатів тощо.

У будь-якому суспільстві є прошарки населення з невеликими доходами, а та-:ож окремі громадяни, соціально не захищені з різних суб'єктивних і об'єктив-[их причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини на-елення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в '"країні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верствам насе-іення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва. збиткові системи благодійництва має сприяти Закон України "Про благодій-[ицтво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р.¹, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних

Урядовий кур'єр. Інф. додаток "Орієнтир". — 1997. — № 1.

Договір дарування

осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благо дійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство Цей закон визначив організаційно-правові засади благодійництва та діяльност благодійних організацій.

За ст. 748 ЦК України пожертвою є дарування майна для досягнення її одер жувачами певної наперед обумовленої мети. При цьому пожертвувач має праві контролювати використання пожертви відповідно до обумовленої договором ме ти. Якщо ж така пожертва використовується не за призначенням, пожертвува¹ або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про по жертву (ст. 749 ЦК України).

Новими для цивільного права є норми ст. 746 ЦК України, які встановлюют спеціальні підстави розірвання договорів дарування. Так, на вимогу дарувальни ка (а у разі вчинення обдарованим вбивства дарувальника — на вимогу спадкс ємців) договір дарування нерухомості чи іншого особливо цінного майна можі бути розірваний, якщо: а) обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здо ров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей; б) об дарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для даруваль ника велику майнову цінність; в) внаслідок недбалого ставлення обдарованого ді речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, їй загрожує знищен ня або істотне пошкодження. У разі розірвання договору обдарований повинеі повернути дарунок у натурі. При цьому розірвання договору можливе лише з. наявності дарунка в натурі. До таких вимог встановлено позовну давність в одні рік (ст. 747 ЦК України).

Новим ЦК України врегульовано також відносини дарування з обов'язком пє редати дарунок в майбутньому (ст. 742), з обов'язком обдарованого на корист третьої особи.