§ 8. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Поняття та види джерел підвищеної небезпеки. Стаття 450 ЦК УРСР регулює зобов'язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Норма цієї статті відрізняється від інших норм, що передбачають зобов'язання із заподіяння шкоди, тим, що в ній ідеться про особливий засіб заподіяння шкоди — про джерело підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим за ст. 450 ЦК УРСР використовуються три взаємопов'язані категорії:

1. підвищена небезпека для оточення;

2. діяльність, яка пов'язана з підвищеною небезпекою;

3. джерело підвищеної небезпеки.

Які соціально-економічні фактори викликали до життя зазначені категорії? Сучасний рівень розвитку народного господарства нашої країни характеризується значним технічним потенціалом. Це машини, механізми, виробниче устаткування, різні знаряддя праці, будівельні конструкції, експлуатація яких, як свідчить досвід, пов'язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, їхньому майну, а також майну організацій. Внаслідок цього законодавством у зазначених нормах передбачено відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Водночас ст. 450 ЦК УРСР не розкриває суті підвищеної небезпеки, джерела підвищеної небезпеки. Це — завдання цивілістичної науки. Розроблено кілька теорій, у яких виражені погляди на суть джерела підвищеної небезпеки. Найбільшого визнання у науці і судово-

І Глава 68

Нтражній практиці набули теорії діяльності (М.М. Агарков, Б.С. Антимонов) об'єктів або предметів матеріального світу (О.О. Красавчиков, М.С. Малеїн).

Аналіз основних положень теорії діяльності дає змогу сформулювати три ;новки: по-перше, під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти льність, яка пов'язана з використанням певних предметів, головним чином [ніки; по-друге, підвищену небезпеку створює не "мертвий об'єкт", а ї'язана з ним діяльність; по-третє, підвищена небезпечна діяльність харак-шзується тим, що вона пов'язана з такими видами техніки, в яких закладена «)ва система, та експлуатація їх при сучасному рівні розвитку техніки безпеки зністю не виключає можливості заподіяння непередбаченої (випадкової) оди.

Зміст теорії об'єктів або предметів матеріального світу складається з таких пожень:

1. джерелом підвищеної небезпеки є те, що її створює;

1. матеріальний вираз джерела підвищеної небезпеки слід шукати у вивченні зментів виробничих сил — знарядь і засобів виробництва;

2. знаряддя і засоби виробництва створюються людським розумом і руками, здина використовує їх у своїй цілеспрямованій свідомій діяльності. Водночас предмети матеріального світу пов'язані з дією об'єктивних законів природи — ханічних, фізичних, хімічних, біологічних, які існують поза свідомістю людини є залежать від неї;

3. суть джерела підвищеної небезпеки полягає в тому, що предмети, створені ідиною, залишаються під діянням законів природи;

5) предмети — джерела підвищеної небезпеки — мають специфічні збливості або властивості, які можуть шкідливо впливати на навколишнє се- цовище, у тому числі І на людину.

Різниця між названими теоріями полягає в тому, що згідно з теорією ільності джерело підвищеної небезпеки — це діяльність, пов'язана з користанням певних предметів. За теорією об'єктів або предметів жеріального світу джерело підвищеної небезпеки — предмети, що пов'язані діяльністю з приводу їх використання. Ці відмінності, на наш погляд, принципові. Схожість цих теорій полягає, на думку авторів обох теорій, у му, що джерело підвищеної небезпеки характеризується непідконтрольністю з ку осіб, які управляють відповідною діяльністю або користуються певними едметами, внаслідок чого повністю не виключається можливість заподіяння передбаченої (випадкової) шкоди.

Усвідомлення зазначених теорій наводить на думку, що буде ближче до ини, якщо об'єднати положення цих теорій у єдину систему знань про суть їерела підвищеної небезпеки та використати ознаки джерела підвищеної небез-ки, які містяться в них, для його визначення. Саме таку спробу зробив Пленум ірховного Суду України в постанові "Про практику розгляду судами цивільних рав за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р. В ній на зні керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України запропоновано значення джерела підвищеної небезпеки, в якому неважко виявити розробки ох теорій. Отже, джерелом підвищеної небезпеки слід визнавати будь-яку зльність, здійснення якої створює підвищену вірогідність заподіяння шкоди рез неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність з [користання, транспортування, збереження предметів, речовин та інших

Зобов'язання із заподіяння шкоди 533

об'єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі самі властивості.

За допомогою цих теорій та запропонованого визначення джерела підвищеної небезпеки можна з'ясувати цивільно-правові категорії, що містяться у ст. 450 ЦК УРСР:

1. підвищена небезпека для оточення — це діяльність, яка створює високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди;

2. діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою, — це діяльність з використання, транспортування, збереження предметів, речовин, яка не піддається безперервному і всеосяжному контролю людини;

3. джерело підвищеної небезпеки — це будь-яка діяльність, у тому числі діяльність з використання, транспортування, збереження предметів матеріаль ного світу (наприклад, техніки), яка створює високий ступінь вірогідності запо діяння непередбаченої (випадкової) шкоди через неможливість безперервного і всеосяжного контролю за нею людиною.

Стаття 450 ЦК УРСР передбачає приблизний перелік організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою: транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів тощо. Виходячи з цього переліку, неважко скласти уявлення про джерела підвищеної небезпеки. Це різні транспортні засоби (локомотиви, автобуси, трамваї, тролейбуси, атвомашини та ін.), устаткування промислових підприємств (верстати, механізми, конструкції), будівельна техніка (бульдозери, екскаватори, баштові крани).

Отже, чинним законодавством визнано за необхідне встановити приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим судово-арбітражна практика визнала джерелами підвищеної небезпеки: здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, мотоцикли, вибухові, отруйні, займисті речовини. Слід зазначити, що практика не відносить до джерел підвищеної небезпеки велосипеди, вогнепальну та холодну зброю, свійських тварин, гужовий транспорт. Позиція чинного законодавства щодо приблизного переліку джерел підвищеної небезпеки є правильною, бо відповідає потребам практики. Адже у такому разі суди та арбітражні суди можуть визнавати джерелами підвищеної небезпеки нові види техніки, різні види енергії.

Проте є й інша точка зору, відповідно до якої перелік джерел підвищеної небезпеки має бути вичерпним (Б.С. Антимонов). На її користь наводяться аргументи про те, що в кожному випадку особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки, повинна знати, що вона підлягає цивільній відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки саме як володілець останнього. З цією точкою зору важко погодитися, бо неможливо скласти вичерпний перелік джерел підвищеної небезпеки, адже до нього необхідно безперервно вносити зміни та доповнення. Разом з тим ця позиція наводить на думку про необхідність законодавчого закріплення в ЦК України ознак джерела підвищеної небезпеки:

1. непідконтрольність відповідної діяльності безперервному і всеосяжному контролю з боку людини;

2. високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди цією діяльністю.

Підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Об'єктивні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, збігаються із загальними об'єктивними підставами відпо-

А Глава 68

іальності за заподіяння шкоди (ст. 440 ЦК УРСР). Це шкода, протиправність ільності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточення, причинний 'язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала.

Наведемо кілька зауважень щодо протиправної діяльності, пов'язаної з івищеною небезпекою, і причинного зв'язку між джерелом підвищеної небез-ки та шкодою. Діяльність, яка пов'язана з використанням засобів механізо-ного транспорту, інших машин з двигунами тощо, сама по собі правомірна, юте правомірність експлуатації джерел підвищеної небезпеки зовсім не озна-є правомірності заподіяння ними шкоди особі або майну. Отже, заподіяння оди джерелом підвищеної небезпеки завжди є неправомірною дією.

Відшкодування за ст. 450 ЦК УРСР проводиться, коли шкода безпосередньо подіяна джерелом підвищеної небезпеки. Якщо шкоду заподіяно хоч і під час сплуаташї джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за запо-шу шкоду за ст. 450 ЦК УРСР виключається. Так, судова практика виходить гого, що залізниця не відшкодовує шкоду, заподіяну машиністу або пасажирові 1 час руху потяга твердим предметом, який кинутий збоку. Згідно зі ст. 450 К УРСР обов'язок з відшкодування заподіяної шкоди виникає незалежно від ни заподіювача шкоди, тобто І за випадково заподіяну шкоду. В цьому полягає готна особливість відшкодування за ст. 450 ЦК УРСР порівняно з ппкодуванням на загальних підставах (ст. 440 ЦК УРСР). Безвинний характер ов'язку з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, ітверджуеться змістом обставин, які виключають застосування ст. 450 ЦК ³СР. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпілого, гже, в усіх інших випадках, у тому числі і за відсутності вини володільця дже-ла підвищеної небезпеки, останній відшкодовує шкоду потерпілому.

Обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небез-ки, називається у заголовку ст. 450 ЦК УРСР відповідальністю. Оскільки ця іповїдальність застосовується і за відсутності вини заподіювача шкоди, в [вілістичній літературі вона іменується відповідальністю незалежно від вини, іід прідкреслити, що судова та арбітражна практика тлумачить і застосовує . 450 ЦК УРСР відповідно до її буквального тексту, заголовка та змісту. Так, ухвалі судової колегії з цивільних справ Верховного Суду України зазначено: Іосилання відповідача на те, що державна автомобільна інспекція не визнала ни шофера у нещасному випадку, не може служити підставою для звільнення токолони від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну позивачеві, оскільки ганізацїя несе відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної не-зпеки і у випадку відсутності вини шофера у заподіянні шкоди"¹.

Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом цвищеної небезпеки, в сучасних умовах науково-технічного прогресу, усклад-ння всіх сторін життя суспільства — важливий правовий інструмент забезпе-ння соціальної справедливості. Вона зумовлена особливо шкідливими якос-ми джерел підвищеної небезпеки, оскільки останні в процесі експлуатації не здаються безперервному і всеосяжному контролю з боку людини. Ніякі еціальні знання, навички, досвід не дають можливості ні передбачити тих кідливих наслідків, які настають у конкретній життєвій ситуації, ні запобігти

Приклад запозичений із узагальнення судової практики Верховного Суду України.

Зобов'язання із заподіяння шкоди 535

їм. Крім того, відповідальність незалежно від вини стимулює володільців джерел підвищеної небезпеки вживати всіх можливих заходів щодо запобігання заподіянню шкоди, заохочує їх до участі у створенні нової, безпечнішої техніки. За афористичним висловом Б.С. Антимонова, стимулювати, спонукати до безпечної діяльності можна і без обвинувачень.

Суб'єкти зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Зобов'язаною стороною у відносинах з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (ст. 450 ЦК УРСР). Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називаються володільцями джерел підвищеної небезпеки. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (п. 4) дано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать:

1) власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо);

2. організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві пов ного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи);

3. організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду);

2. громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом;

2. організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Звичайно, вказівки п. 4 зазначеної постанови не вичерпують усіх випадків розв'язання питань про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Так, у судовій практиці вирішуються питання про суб'єкта відповідальності, якщо джерело підвищеної небезпеки — автомашина — є об'єктом спільної власності. Судова практика виходить з того, що суб'єктом відповідальності у зазначених випадках є той з учасників спільної власності, наприклад, один з подружжя, який експлуатував автомашину у момент заподіяння шкоди. Нерідко судова практика розв'язує питання про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо його заподіянню сприяла неправомірна, винна поведінка третьої особи. Так, Верховний Суд України вважає, що ст. 450 ЦК УРСР не передбачає звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності і в тих випадках, коли заподіянню шкоди сприяла неправомірна винна поведінка третьої особи. Отже, суб'єктом відповідальності перед потерпілим є володілець джерела підвищеної небезпеки. Останній має право пред'явити регресний позов до винної третьої особи. При заподіянні шкоди здоров'ю громадян внаслідок взаємодії (зіткнення) джерел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед потерпілими солідарно, тобто несуть солідарну відповідальність. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки, вирішується за ст. 440 ЦК УРСР, і судам необхідно виходити з того, що між собою володільці відповідають за принципом вини, а саме:

1. шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним;

2. за наявності вини лише володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується;

36 Глава 68

3. за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається ідповідно до ступеня вини кожного;

4. за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному аподіянні шкоди незалежно від її розміру жоден не має права на відшкодування.

Зазначені положення поширюються на наземні транспортні засоби. Якщо шода заподіяна взаємодіями (зіткненням) морських або повітряних суден, ідстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачені відповідними статтями кодексу торговельного мореплавства та Повітряного кодексу України.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну им, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачено не з його вини, а в езультаті протиправних дій інших осіб, наприклад внаслідок угону транспорт-ого засобу. В подібних випадках до відповідальності за ст. 450 ЦК УРСР притя-аються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент аподіяння шкоди. Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втраче-о не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого воло-ільця, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на собу, що протиправно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його олодільця відповідно до ступеня вини кожного з них. Відповідальність воло-ільця джерела підвищеної небезпеки може настати, зокрема, якщо з його вини є було забезпечено належної охорони джерела підвищеної небезпеки.

Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за [коду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки іаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, ашиніст, оператор та ін. Зазначені положення постанови Пленуму Верховного уду України від 27 березня 1992 р. набувають важливого значення для судової рактики, оскільки дають відповіді на запитання, що виникають у судовій прак-щі І відносно яких у чинному законодавстві немає відповідних правових норм.

Новий ЦК України (ст. 1206) заповнив програлину в чинному законодавстві госовно осіб, відповідальних за завдання шкоди джерелом підвищеної небез-?ки. В ньому закріплений багаторічний досвід судової практики, збережений ірмін "володілець джерела підвищеної небезпеки", розроблений і введений в тактичний оборот суддями.

Визначення володільця джерела підвищеної небезпеки і правові підстави го експлуатації сформульовані в такій нормі: "Юридична чи фізична особа, сій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка [ійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспорту-іння тощо), визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе перед терпілим відповідальність за завдану шкоду" (ст. 1206 ЦК України). В значеній нормі до правових підстав експлуатації джерел підвищеної небезпеки цнесено: право власності (право спільної власності), договір оренди, підряду, івіреність на управління транспортним засобом, адміністративний акт та інші швові підстави.

Вперше у ЦК України (п. З ст. 1206) особою, відповідальною за завдання коди джерелом підвищеної небезпеки, також визнається особа яка самочинно ротиправно і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки. Ця норма, як юпередні, є результатом врахування досвіду судової практики.

Останніми роками склалася судова практика з відшкодування шкоди, завда-ї внаслідок взаємодії (зіткнення) двох і більше джерел підвищеної небезпеки

Зобов 'язання із заподіяння шкоди 537

(автомашин). В новому ЦК України (ст. 1207) відтворена зазначена практика у вигляді нормативної новели: "1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки як самим джерелом підвищеної небезпеки, так і їх володільцями, відшкодовується на загальних підставах, тобто лише за умови винного завдання шкоди: 1) шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; 2) за наявності вини лише володільця, якому завдано шкоди, її йому не відшкодовують; 3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; 4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди (незалежно від її розміру) жоден з них не має права на відшкодування.

2. В разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки третім особами володільці, які спільно завдали шкоди, несуть перед потерпілими солідарну відповідальність незалежно від вини".

Суб'єкти права вимоги. Положення ст. 450 ЦК УРСР виходять з підвищеної небезпеки для оточення. Отже, особи з оточення, коли їм заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, набувають прав на відшкодування шкоди, і вони є суб'єктами права вимоги або уповноваженими особами. До них належать:

1. особи, пов'язані з володільцями джерел підвищеної небезпеки цивільно- правовими відносинами (пасажири транспортних засобів, відвідувачі зоопарків, екскурсанти, підрядники та ін.);

1. пішоходи.

Працівники, що перебувають у трудових відносинах з володільцем джерела підвищеної небезпеки і яким заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, не є суб'єктами права вимоги в розумінні ст. 450 ЦК УРСР. Перед ними володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає тільки за наявності своєї вини на підставі статей 440 і 456 ЦК УРСР. Саме такий висновок випливає з роз'яснень п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. в редакції від 8 липня 1994 р. (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р." від 8 липня 1994 р.): шкоду, заподіяну працівникові у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, відшкодовує відповідно до статей 440 і 456 ЦК УРСР організація або громадянин, з якими потерпілий перебував у трудових відносинах, за наявності їхньої вини. Отже, якщо організація або громадянин є володільцями джерел підвищеної небезпеки, то перед потерпілим працівником, якому шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, вони відповідають тільки за наявності їхньої вини.

На наш погляд, негативний підхід до вирішення проблеми відповідальності перед робітником за випадкове заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки є застарілим. В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу значно зростає як його руйнівна сила, так і можливість настання випадкового шкідливого результату. Тому особи, які обслуговують сучасну техніку, повинні бути захищені передусім законом від можливого настання несприятливих наслідків експлуатації цієї техніки, тобто і при випадковому заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки життю І здоров'ю робітників при виконанні ними своїх службових обов'язків. У зазначених випадках треба було б застосовувати ст. 450 ЦК УРСР про безвинну відповідальність володільців джерел підвищеної

З Глава 68

безпеки. Інакше кажучи, сіє Іее їегепаа необхідно поширити режим безвинної повідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, передбачений

450 ЦК України, на робітників, які перебувають з володільцем у трудових носинах.

Ця рекомендація врахована в новому ЦК України. Стаття 1215 має назву ідповідальність за ушкодження здоров'я і смерть фізичної особи під час вико-іня нею договірних зобов'язань". Норма зазначеної статті передбачає, що ода, завдана життю І здоров'ю фізичної особи під час виконання нею овірних зобов'язань (договір перевезення, договір підряду тощо), підлягає шкодуванню за підставами, передбаченими статтями 1185 і 1206 цього кодек-

Саме ст. 1206 містить норму про безвинну відповідальність за шкоду, юдіяну джерелом підвищеної небезпеки. Отже, за новим ЦК України режим шинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки поширений робітників, які перебувають з ним у трудових відносинах. На наш погляд, це шчезне досягнення проекту, який надійно захищає права на життя І здоров'я Зітників при заподіянні випадкової шкоди в результаті експлуатації джерел .вищеної небезпеки.

Обставини, що звільняють володільця джерела підвищеної небез-ки від відповідальності з відшкодування шкоди. Відповідальність за :оду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відпо-.альність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, , виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел терпілого. Чому саме ці обставини, на думку законодавця, звільняють иодільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності?

Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, ли шкода виникла внаслідок непереборної сили. У подібних випадках ичинний зв'язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що стала. І немає причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шко-ю. Відсутність однієї з підстав відповідальності, звичайно, виключає відпові-льність володільця джерела підвищеної небезпеки. Тепер щодо умислу терпілого. Наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини, внаслі-к чого йому заподіяно ушкодження здоров'я. Потерпілий передбачав і бажав стання шкідливих наслідків. За цих обставин відшкодування шкоди терпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б неви-авданим.

Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є іставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця ;ерела підвищеної небезпеки, оскільки ст. 450 ЦК УРСР не передбачає грубу обережність як обставину, що звільняє володільця від відповідальності. Отже,

стаття сполучається із ст. 454, як загальною нормою, тільки до певних меж, :аме: якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збіль-:нню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування, лежного від володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути тільки змен-їний (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 92 р.).

Новий ЦК України передбачив відсильну норму. У ній зазначається, що при тановленні обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців

Зобов'язання із заподіяння шкоди 539

відповідних видів джерел підвищеної небезпеки обов'язок відшкодування завданої шкоди несе страховик.

Відсильна норма нового кодексу знайшла реалізацію в Положенні про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175^і.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів здійснюється з метою забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної події.

Суб'єктами правовідносин з обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники (володільці транспортних засобів), страховики (страхові організації), треті особи (потерпілі) — юридичні і фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної події. Об'єктом вищезазначених правовідносин є цивільна відповідальність володільців транспортних засобів за шкоду, завдану життю і здоров'ю третіх осіб, а також їхньому майну.

Страховик відшкодовує пряму шкоду, заподіяну третій особі транспортним засобом у стані його руху, якщо є причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою. Він зобов'язаний відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку. Страховий випадок — це дорожньо-транспортна подія, що сталася під час експлуатації транспортного засобу страхувальника і внаслідок зазначеної події настає його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом життю, здоров'ю та майну третіх осіб. Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація] відповідно до умов страхування зобов'язаний провести сплату третій особі абс третім особам (якщо потерпілих було кілька) після настання страхового випадку.

Відносини з обов'язкового страхування цивільної відповідальності виникають на підставі договорів.

За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок страхового випадку, страховик сплачує страхове відшкодування в межах страхової суми. При заподіянні шкоди майну третьої особи внаслідок страхового випадку сплата страхо вого відшкодування проводиться на підставі висновку експертизи. Вартість експертизи відноситься на рахунок страховика.

Страховик не відшкодовує шкоду, якщо дорожньо-транспортна подія сталас? з вини страхувальника або третьої особи. Випадки звільнення страховика вц обов'язку з відшкодування шкоди передбачені в п. 12 Положення.

Страховик має право вимагати відшкодування проведених страхових виплаї від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобо у таких випадках:

а) навмисного заподіяння шкоди третій особі;

б) керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або пі; впливом наркотичних чи токсичних речовин;

в) відсутності посвідчення на право керування транспортним засобол відповідної категорії;

¹ ЗП України. - 1996. - № 18. - Ст. 510.