§ 10. Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами

Під спільним заподіянням шкоди слід розуміти єдність дій співзаподіювачів, яка полягає в такому їх взаємозв'язку, коли кожна дія і всі у сукупності дії є необхідною причиною сумісної (неподільної) шкоди. Отже, при спільному заподіянні шкоди виключення хоч би однієї дії із комплексу дій співзаподіювачів не веде до виникнення сумісного (неподільного) шкідливого результату. Спільному заподіянню шкоди властиві дві ознаки. По-перше, єдність дій співзаподіювачів, яка причинно зумовлює настання шкоди. Ця ознака свідчить про особливості причинного зв'язку між діяльністю співзаподіювачів і шкодою. Діяльність кількох осіб у сукупності причинно зумовлює шкоду. По-друге, це сумісність (неподільність) заподіяної шкоди, тобто неможливо визначити, яка частина шкоди чиїми діями заподіяна. Обидві ознаки мають об'єктивний харак-

14 Глава 68

р. У навмисних правопорушеннях (злочинах) спільність (єдність) дій :і в заподіювані в визначається не лише об'єктивними ознаками, а й суб'єктивно ознакою — спільністю їхньої волі, спрямованої на досягнення відповідного зультату. Прикладом спільного заподіяння шкоди є заподіяння шкоди третім обам внаслідок зіткнення (взаємодії) джерел підвищеної небезпеки або подіяння шкоди в результаті вчинення групового злочину (розкрадання дер-авного майна за попередньою змовою групою осіб).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, солідарно відповідають перед потерпілим т. 451 ЦК УРСР, ст. 1209 ЦК України).

Солідарні зобов'язання виникають, якщо вони передбачені договором або :тановлені законом. Саме ст. 451 ЦК УРСР належить до тих, які передбачають ілідарні зобов'язання. Солідарна відповідальність спївзаподіювачів зумовлена ттю і змістом спільного заподіяння шкоди. Оскільки при спільному заподіянні кода має сумісний (неподільний) характер і тому неможливо виявити, яка істина шкоди чиїми діями заподіяна, то потерпілий має право вимагати відшко-'вання заподіяної шкоди як від усіх співзаподіювачів разом, так і від кожного фємо, як повністю, так і в частині боргу, тобто вимагати покладення на іільних співзаподіювачів солідарної відповідальності.

Підстави солідарної відповідальності спільних заподіювачів шкоди визначаться відповідно до статей 440 і 450 ЦК УРСР, статті 1185, 1206 ЦК України), півзаподіювачі як володільці джерел підвищеної небезпеки відповідають неза-;жно від вини. Здебільшого солідарну відповідальність несуть особи, які іподіяли шкоду спільними злочинними діями як співучасники¹. Судова тактика виходить з того, що суди мають право покласти на підсудних, іільними діями яких заподіяно шкоду, часткову, а не солідарну відпові-ільність, якщо такий порядок стягнення цілком відповідає інтересам позивача і ібезпечить повне відшкодування шкоди.

§ 11. Особливості відшкодування

шкоди при ушкодженні здоров^тя

І заподіянні смерті громадянинові

Підстави та розмір відповідальності за ушкодження здоров'я і заподіяння перті встановлені залежно від того, кому, ким і за яких обставин заподіяно коду. Тому необхідно розрізняти такі випадки відшкодування шкоди, заподіяної іоров'ю і життю громадянина:

1. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані виконанням ним трудових обов'язків (ст. 456 ЦК УРСР);

2. відповідальність за ушкодження І смерть громадянина, за якого той, хто тодіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески (ст. 457 ЦК УРСР);

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України іконодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення ;зпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. із змінами від 25 грудня 1992 р. // 36. зстанов Пленуму Верховного Суду України. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 86.

Зобов 'язання із заподіяння шкоди 545

3. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст. 461 ЦК УРСР);

4. відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього (ст 462 ЦК УРСР).

Отже, чинне законодавство передбачає чотири види зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадянина. Встановлення зазначених деліктних зобов'язань зумовлено специфкою об'єкта посягань: йдеться про заподіяння ушкодження здоров'я, заподіяння смерті. Це в свою чергу викликало необхідність застосування спеціальних правил, що регулюють визначення розміру відшкодування. Крім зазначених статей ЦК УРСР, при визначенні розміру відшкодування можливе субсидіарне використання Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ¹ (далі — Закон № 1105-ХІУ). Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування зазначеного цивільного законодавства передбачені в постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р.

Необхідність відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, зумовила запровадження спеціальних понять: "каліцтво", "інше ушкодження здоров'я", "професійна непрацездатність", "професійне захворювання" тощо, які будуть розкриті у процесі характеристики відповідних зобов'язань. Між собою зобов'язання із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи різняться суб'єктним складом, методами обчислення розміру відшкодування, про що буде сказано далі.

Право громадян на їх матеріальне забезпечення у разі повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника гарантується соціальним страхуванням працівників, допомогою з тимчасової непрацездатності, сплатою страхових внесків власниками підприємств, установ та організацій. Власники підприємств, установ, організацій, які сплачують внески на соціальне страхування, є страхувальниками. Такий самий обов'язок покладається на релігійні організації, якщо вони використовують за договором працю окремих осіб. Робітники, службовці, які працюють на підставі трудового договору, члени кооперативів, члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, що не є членами творчих спілок, інші особи, які підлягають соціальному страхуванню, є застрахованими особами.

Зазначену термінологію — страхувальник, застрахована особа — можна включити в назву зобов'язань із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи, і тому їх назва значно скорочується: а) відповідальність страхувальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи; б) відповідальність нестраху-вальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи.

Підстави відповідальності страхувальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи. Якщо робітникові у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків заподіяно шкоду здоров'ю страхувальником, останній відповідає перед потерпілим за наявності загальних і спеціальних

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 46—47. — Ст. 403.

6 Глава 68

істав цивільної відповідальності (ст. 440 ЦК УРСР). Спеціальні підстави довідальності — це наявність трудових відносин між страхувальником і потер-іим працівником, заподіяння шкоди, пов'язаної з виконанням працівником )їх трудових обов'язків.

Наявність шкоди. Під шкодою розуміють знищення або зменшення теріального або нематеріального блага. Чинне законодавство (ст. 456 ЦК ¹СР) передбачає відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом з іншим ушкодженням здоров'я. Каліцтво — це раптове ушкодження здоров'я, • виникло внаслідок нещасного випадку в результаті діяння зовнішніх сил і з'язане зі стійкою чи тимчасовою втратою працездатності. Під іншим ушко-енням здоров'я слід розуміти професійне захворювання, що виникло аслідок винного порушення власником підприємства правил техніки безпеки, змислової санітарії, а не в результаті тривалої роботи, пов'язаної з певними зобничими шкідливостями. Наприклад, у цеху, де працював потерпілий, була «є погана вентиляція, і концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищу-іа норму в 150 раз. Врахувавши ці обставини, суд дійшов висновку, що сною причиною професійного захворювання є винне порушення під-•іємством правил техніки безпеки і промислової санітарії. Норми Правил від червня 1993 р. поширюються на всі професійні захворювання, в тому числі на зфесійні захворювання групи пневмоконіоз¹.

Протиправність діяння страхувальника. На всіх підприємствах, в уста-зах, організаціях мають бути створені здорові і безпечні умови праці. Для го підприємство повинно запроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і юрювати належні санітарно-гігієнічні умови з тим, щоб запобігти випадкам зобничого травматизму і виникненню професійних захворювань (ст. 153 Ко-ссу законів про працю України). Протиправні діяння страхувальника — це зушення ним обов'язку із забезпечення здорових і безпечних умов праці, їто невжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо охорони праці 5ітників. Характер і кількість цих заходів визначаються існуючим рівнем техні-

технології виробництва, техніки безпеки, виробничої санітарії. Тому відсутні зтиправні діяння страхувальника, і він не відповідає перед потерпілим, якщо кодження здоров'я потерпілого робітника є результатом тривалого діяння на 'о організм шкідливих умов виробництва, які не можна усунути за існуючого ня техніки безпеки.

Протиправна бездіяльність страхувальника має місце, якщо він не виконав )в'язку із забезпечення трудової і виробничої дисципліни працівників (ст. 141 п,ексу законів про працю України), внаслідок чого заподіяно ушкодження іров'я працівникові, який не причетний до порушення дисципліни. Шриемство-страхувальник у цьому разі відповідає перед потерпілим. Існує й іг думка, за якою перед потерпілим має відповідати безпосередній заподїювач оди — правопорушник дисципліни, особистість якого встановлюється юком з кримінальної справи.

Причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою. Потерпілий уває права на відшкодування шкоди, якщо вона є наслідком неправомірної льності страхувальника. Встановлення причинного зв'язку означає встанов-

Приклад запозичений з неопублікованої судової практики України.

Зобов'язання із заподіяння шкоди 547

лення кількох проміжних ланцюгів між неправомірною діяльністю страхувальника і втратою заробітку: протиправні дії страхувальника зумовлюють настання нещасного випадку, який призводить до ушкодження здоров'я, що спричинює втрату працездатності. Втрата працездатності пов'язана з втратою заробітку.

Вина страхувальника. Під виною страхувальника слід розуміти вину працівника чи працівників даного підприємства-страхувальника, яка допущена ними під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 441 ЦК УРСР). Потерпілий не повинен доводити вину страхувальника. Іншими словами, вина страхувальника припускається. Для звільнення від відшкодування шкоди страхувальник повинен довести, що шкоду заподіяно не з його вини. Вину страхувальника може бути встановлено в кожному конкретному випадку на підставі відповідних документів та Інших юридичних фактів. До них належать:

1. акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захво рювання;

2. висновок посадових осіб (органів), які здійснюють контроль за станом охо рони праці та додержанням законодавства про працю, або профспілкового органу про причини ушкодження здоров'я;

3. медичний висновок про професійне захворювання;

4. рішення про накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення на винних осіб;

5. рішення органів соціального страхування про відшкодування власником (страхувальником) витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непраце здатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

6. вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;

7. показання свідків.

Наявність трудових відносин. Страхувальник відповідає перед своїми працівниками, з якими він пов'язаний трудовими відносинами. Прийняття працівника на роботу і фактичний початок його трудової діяльності мають збігатися у часі. Якщо працівник приступив до роботи раніше, ніж був оформлений на неї, виникнення трудових відносин визначається моментом фактичного початку його трудової діяльності.

Заподіяння працівникові ушкодження здоров'я (каліцтва), пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Каліцтво визнається пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, якщо воно заподіяно:

1) на території страхувальника (під територією слід розуміти земельну ділянку за генеральним планом, на якій розташовані виробничі, допоміжні та службові приміщення);

2. за межами території страхувальника при виконанні працівником роботи за завданням страхувальника (наприклад? на комунікаціях тепло- та електроме режі, на ремонтних роботах житлового фонду організації);

3. під час прямування до місця роботи і з роботи на транспорті, що наданий страхувальником.

Для покладення цивільної відповідальності на страхувальника необхідне встановити причинний зв'язок між нещасним випадком із заподіяння каліцтва і виконанням працівником трудових обов'язків. Положенням про розслідування

35

ї Глава 68

Ік нещасних випадків на виробництві від 10 серпня 1993 р.' передбачено, що кі нещасні випадки, навіть коли вони сталися на виробництві, розглядаються такі, що не пов'язані з ним. Такими є нещасні випадки, які сталися:

1. при виготовленні в особистих цілях без дозволу адміністрації будь-яких дметІв;

2. при використанні в особистих цілях транспортних засобів, належних стра- альникові;

3. при проведенні спортивних ігор на території страхувальника;

4. при розкраданні матеріалів, інструментів тощо;

5. у результаті сп'яніння, коли воно не є наслідком дії технічних спиртів, аро- ичних, наркотичних та інших подібних речовин, що їх застосовують у обничих процесах.

Страхувальник не несе цивільної відповідальності перед потерпілим ітником за каліцтво або смерть, якщо вони виникли внаслідок порушення по-пілим трудової дисципліни. Наприклад, нещасний випадок стався через тощі, сварку з особистих мотивів. У цьому разі безпосередній заподіювач ювідає перед потерпілим.

Цивільна відповідальність страхувальника незалежно від вини за [одіяння ушкодження здоров'я і смерті застрахованій особі. Чинне за-одавство передбачає випадки, коли конкретні страхувальники відповідають ед потерпілими робітниками незалежно від вини, тобто відповідальність гає і за відсутності вини. Авіаційні підприємства зобов'язані відшкодувати іду, заподіяну ушкодженням здоров'я членам екіпажу повітряного судна іаїни у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків при злітанні, польоті садці повітряного судна. Єдиною обставиною, яка звільняє авіаційні під-ємства від відповідальності, є вина потерпілих членів екіпажу у формі слу. Обов'язок довести їх навмисну вину покладено на страхувальника, го на авіаційні підприємства. Потерпілий член екіпажу не повинен доводити о невинність. Груба необережність потерпілого члена екіпажу не може ьнити страхувальника від відповідальності. Отже, авіаційні підприємства ювідають і за випадкове заподіяння шкоди членам екіпажу, в тому числі за ду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу аїни). Якщо заподіяння каліцтва екіпажу сталося в зв'язку з виконанням и службових обов'язків під час стоянки, прибирання або ремонту судна, то ційні підприємства відповідають тільки за наявності їхньої вини. Такі самі зила застосовуються у разі смерті члена екіпажу.

Підстави відповідальності нестрахувальника за ушкодження ров'я і заподіяння смерті застрахованій особі. Якщо ушкодження гав'я заподіяно нестрахувальником, тобто фізичною або юридичною особою, йми потерпілий не перебуває у трудових відносинах, то вони несуть відповідність за заподіяну шкоду. При цьому, коли шкоду заподіяно джерелом ищеної небезпеки, належним нестрахувальникові, то він відповідає перед по-іілим як володілець джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини 450 ЦК УРСР). В іншому разі нестрахувальник відшкодовує шкоду при вста-іенні загальних підстав відповідальності (ст. 440 ЦК УРСР).

Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — № 1. — Ст. 1.

Зобов'язання із заподіяння шкоди 549

Зміст і розмір відшкодування шкоди. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, складається з:

1. виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2. виплати у відповідних випадках одноразової допомоги потерпілому (чле нам сім'ї та утриманцям потерпілого);

3. компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчуван ня, протезування, сторонній догляд тощо);

4. за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується мораль на шкода.

Розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від таких факторів: а) розмір середньомісячного заробітку; б) відсоток втрати професійної працездатності; в) відсоток вини потерпілого (ст. 454 ЦК України, Закон № 1105-ХІУ). Далі буде охарактеризовано зазначені фактори.

Середньомісячний заробіток. Відшкодування шкоди полягає у виплаті потерпілому грошових сум у розмірі заробітку, який він втратив внаслідок втрати або зниження професійної працездатності. Середній заробіток береться за бажанням потерпілого за 12 або останні 3 повні календарні місяці роботи, що передують каліцтву або настанню стійкої втрати працездатності при професійному захворюванні. Для визначення початку перебігу 12- або 3-місяч-ного періоду необхідно зазначити місяць, в якому стався нещасний випадок. Ця інформація міститься в акті про нещасний випадок. Наприклад, нещасний випадок стався 21 серпня 1993 р. Отже, середньомісячний заробіток береться за липень, червень, травень, квітень, березень, лютий та січень 1993 р., грудень, листопад, жовтень, вересень та серпень 1992 р. Разом з тим практика не виключає інший порядок визначення початку перебігу зазначених періодів. У цьому випадку необхідно визначити час встановлення стійкої втрати працездатності. Він передбачений у висновку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про відсоток втрати професійної працездатності внаслідок каліцтва. Такий порядок визначення початку перебігу періодів, що розглядаються, бажаний для потерпілих, у яких момент заподіяння каліцтва і час настання втрати працездатності розділені тривалим періодом часу. Наприклад, нещасний випадок стався 18 червня 1990 р. Після цього робітник продовжував виконувати свої трудові обов'язки. Через п'ять років у листопаді 1995 р. різко погіршився стан здоров'я працівника, внаслідок чого він за висновком МСЕК від 15 грудня 1995 р. визнаний непрацездатним у зв'язку з каліцтвом, заподіяним йому 18 червня 1990 р. В цьому разі середньомісячний заробіток визначається за листопад, жовтень, вересень і так далі до листопада 1994 р. За бажанням потерпілого при визначенні середньомісячного заробітку місяці, протягом яких працівник не працював або пропрацював неповну кількість робочих днів з поважних причин, виключають з розрахунків і замінюють іншими, що передують цим місяцям. Види оплати праці, що враховуються при обчисленні середньомісячного заробітку, визначаються відповідно до чинного законодавства про пенсійне забезпечення.

Новий ЦК України розширив склад заробітку, який підлягає відшкодуванню. Так, до складу втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовими І цивільно-правовими договорами як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом, з яких сплачується прибутковий податок. Не враховуються виплати одноразового характеру (компенсації за невикористану відпустку,

О Глава 68

хідна допомога при звільненні тощо). За період тимчасової непрацездатності і .пустки по вагітності І пологах враховується виплачена допомога. Доходи від іприємницької діяльності та авторський гонорар включаються до складу втра-ного заробітку, при цьому доходи від підприємницької діяльності включаються

підставі даних податкової інспекції.

Усі види заробітку (доходу) враховуються в сумах, нарахованих до вираху-ння податків. Ця норма більшою мірою забезпечує реалізацію принципу нового шкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю фізичної особи.

Відсоток втрати професійної працездатності. Ступінь втрати працездат-сті визначає медико-соціальна експертна комісія у відсотках до професійної ацездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК проводить іяд потерпілого за направленнями: лікувально-профілактичного закладу, ганізації-страхувальника, профспілкового органу підприємства, органів ідства, прокуратури.

Можливі два варіанти врахування відсотка втрати професійної працездат-сті:

1) втрата 100 відсотків професійної працездатності. В цьому разі потерпілий є право на відшкодування повної суми середньомісячного заробітку, бо він вністю втратив здатність працювати за своєю професією;

2) часткова втрата професійної працездатності. Розмір відшкодування значається у відсотках до середньомісячного заробітку, що відповідає ступеню рати професійної працездатності. Наприклад, середньомісячний заробіток ановить 90 грн., потерпілий втратив 80 відсотків професійної працездатності.

відсотків від 90 грн. дорівнює 72 грн., тобто йдеться про суму, яку потерпілий ратив у зв'язку з втратою професійної працездатності і що підлягає [.шкодуванню.

Вина потерпілого. Якщо каліцтво заподіяне не тільки з вини страху-льника, а й внаслідок грубої необережності потерпілого, розмір відшкодування є бути зменшений залежно від ступеня вини потерпілого (ст. 454 ЦК :раїни). Питання щодо того, чи є необережність грубою або простою, вирі-/ється у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин. Так, судова актика визнає грубою необережністю нетверезий стан потерпілого, який рияв виникненню або збільшенню шкоди. На практиці груба необрежність терпілого прирівнюється до такої форми вини, як самовпевненість. Остання рактеризується тим, що особа передбачає шкідливі наслідки своєї поведінки, оте легковажно розраховує їх уникнути. Наприклад, досвідчений аліфікований працівник, маючи захисні окуляри, не скористався ними свідомо, хтуючи правилами техніки безпеки, внаслідок чого йому заподіяно ушкоджен-

ока. В даному випадку, враховуючи досвід роботи і кваліфікацію потерпілого, підстави говорити про грубу необережність з його боку у формі само-евненості. Він передбачав шкідливі наслідки своєї поведінки, але легковажно зраховував на запобігання їм. У результаті нещасного випадку на виробництві терпілий втратив 50 відсотків професійної працездатності. Із середньомісяч-го заробітку 80 грн. сума втраченого заробітку дорівнює 40 грн. (50 відсотків І 80 грн.). Оскільки нещасний випадок на виробництві стався внаслідок грубої обережності потерпілого, його вину визначено в 20 відсотків. У цьому разі рачений заробіток має бути зменшений на 8 грн. (20 відсотків від 40 грн.) і ановитиме 32 грн. (40 грн. — 8 грн.).

Зобов'язання із заподіяння шкоди 551

Груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, але не для відмови у такому відшкодуванні. Втрачений заробіток або його частину відповідно до ступеня втрати професійної працездатності відшкодовує страхувальник у повному обсязі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходів) і стипендії. У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я застрахованій особі нестрахувальником розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від тих самих факторів (середньомсячний заробіток, відсоток втрати професійної працездатності, відсоток вини потерпілого), як при відшкодуванні шкоди страхувальником з урахуванням такої відмінності. На розмір відшкодування шкоди, заподіяної нестрахувальником, впливає пенсія по інвалідності (ст. 457 ЦК УРСР). У зв'язку з цим, якщо з ушкодженням здоров'я потерпілому призначена пенсія по інвалідності або збільшено пенсію, яку він одержував, розмір відшкодування визначається за вирахуванням із втраченого заробітку суми призначеної пенсії по інвалідності або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому, як до, так і після ушкодження здоров'я, підлягає зарахуванню в частині, яка могла бути призначена йому в зв'язку з даним ушкодженням здоров'я (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 8 липня 1994 р.).

Відшкодування шкоди при заподіянні смерті потерпілому. Коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю потерпілого. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають:

1. непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого;

2. непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, проте мали на день його смерті право на одержання від нього утримання;

3. дитина померлого, яка народилася після його смерті;

4. один з батьків, дружина померлого або інший член сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює нагляд за дітьми, братами, сес трами або онуками померлого, які не досягли восьми років.

Зазначені особи мають право на відшкодування за наявності підстав цивільної відповідальності заподїювача перед потерпілим. їм відшкодовуються засоби до існування, що вони втратили у зв'язку зі смертю потерпілого. Саме тому законодавець пов'язує їх право на відшкодування з їх непрацездатністю і фактом утримання (або правом на одержання утримання на день смерті потерпілого).

Розглянемо ці умови. Непрацездатними особами визнаються:

1. неповнолітні особи (в тому числі дитина померлого, яка народилася після його смерті), що не досягли 18 років: вихованці, учні, студенти, курсанти, слу хачі, стажисти — до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досяг нення ними 23 років;

2. чоловіки, старші 60 років, і жінки, старші 55 років;

3. особи, визнані інвалідами 1, 2 і 3-ї груп.

Якщо особа частково втратила працездатність, але не визнана інвалідом, вона не набуває права на відшкодування у зв'язку зі смертю потерпілого. Щодо факту утримання, то судова практика вважає непрацездатних осіб утриманцями,

552 Глава 68

ікщо частина заробітку померлого, що припадала на кожного з них, була юстійним та основним джерелом їх існування. При цьому непрацездатні особи ложуть мати й інші джерела засобів до існування. Наприклад, непрацездатна фужина померлого одержує пенсію. Отже, сама по собі наявність заробітку, іенсії, стипендії, аліментів у непрацездатної особи не виключає факту утри-іання, якщо допомога була для неї постійним та основним джерелом існування, їля виникнення права на відшкодування не має значення, чи були непраце-датні утриманці у відносинах спорідненості або свояцтва з померлим, чи ні. рок перебування на утриманні, а також роздільне проживання непраце-датного утриманця та потерпілого не впливають на виникнення права на ідшкодування.

Визначення розміру відшкодування непрацездатним утриманцям та ншим особам, які мають право на відшкодування.

Варіант І. Непрацездатним утриманцям відшкодування визначається у роз-[ірі середньомісячного заробітку померлого за вирахуванням частки, що припа-ала на самого померлого і працездатних утриманців, які не мають права на від-ікодування. Наприклад, середній заробіток померлого становив 80 грн. На його триманні перебували: працездатна дружина, яка не працювала, та двоє дітей іком 12 і 15 років. Для визначення розміру відшкодування необхідно провести акІ розрахунки: із суми середнього заробітку виключити частину заробітку, що рипадала на потерпілого і працездатну дружину:

80 грн.: 4 = 20 грн. х 2 = 40 грн; 80 грн. — 40 грн. = 40 грн. У даному випадку право на відшкодування мають двоє дітей І на них рипадає 40 грн. Для визначення розміру відшкодування кожному з дітей обхідно зазначену суму поділити на кількість дітей: 40 грн. : 2 = 20 грн.

Варіант II. Непрацездатним особам, які не перебували на утриманні помер-

зго, але мали право на одержання від нього утримання, розмір відшкодування

ізначається таким чином: а) якщо кошти на утримання стягуються на підставі

шення суду, то відшкодування визначається в сумі, призначеній судом;

і якщо кошти на утримання не стягуються у судовому порядку, то розмір

дшкодування встановлюється у твердій грошовій сумі з урахуванням мате-

ального становища непрацездатних осіб і можливості потерпілого за своє

иття надавати їм допомогу. Наприклад, заробіток потерпілого становив 90 грн.

і місяць. На відшкодування шкоди претендує непрацездатний батько потерпі-

то, який проживає з іншим сином (братом померлого) і перебуває на його

риманні. Враховуючи матеріальне становище батька і можливості потерпілого

своє життя надавати йому допомогу, слід визначити розмір відшкодування

тькові в сумі 20 грн.

Варіант III. У разі коли право на відшкодування шкоди мають одночасно не-ацездатні особи, які були на утриманні померлого, І непрацездатні особи, які були на його утриманні, спочатку визначається розмір відшкодування шкоди обам, які не були на утриманні померлого. Цим особам розмір відшкодування значається у твердій грошовій сумі, що виключається із заробітку померлого. тім визначається розмір відшкодування шкоди особам, які були на утриманні мерлого в порядку, зазначеному у варіанті І.

Відшкодування шкоди особам, які втратили годувальника, виплачується у вному розмірі без урахування призначеної пенсії та інших доходів. Це правило ширюється лише на випадки, коли смерть годувальника сталася внаслідок

Зобов'язання із заподіяння шкоди 553

ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Отже, у решті випадків пенсія, що призначена у зв'язку зі смертю годувальника, підлягає зарахуванню і на її суму зменшується розмір відшкодування особам, які мають право на відшкодування у разі смерті годувальника.

Випадки перерахунку сум відшкодування шкоди членам сім'ї померлого. Частина заробітку потерпілого, що обчислена на день його смерті відповідно до чинного законодавства і припадає на непрацездатних утриманців та інших осіб, які мають право на відшкодування, надалі перерахунку не підлягає. Винятком є такі випадки.

По-перше, народження дитини після смерті потерпілого. Наприклад, на день смерті потерпілого на його утриманні перебували син 7 років і працездатна дружина 32 років, яка не працювала. Заробіток потерпілого становив 96 грн. Право на відшкодування має неповнолітній син. Частина заробітку загиблого, що припадає на сина, дорівнює 32 грн. (96 грн. : 3 = 32 грн.). Через чотири місяці після смерті потерпілого його вдова народила дочку. В цьому разі має бути перерахована частина заробітку потерпілого, що припадає на кожного члена сім'ї, який має право на відшкодування. Після народження дитини право на відшкодування мають: дитина, яка народилася; дружина потерпілого незалежно від віку і стану здоров'я, яка доглядає за дитиною потерпілого, що не досягла восьми років. Як і раніше має право на відшкодування неповнолітній син потерпілого: 96 грн. : 4 = 24 грн. Отже, кожний із членів сім'ї загиблого, який має право на відшкодування, після проведеного перерахунку має право вимагати від заподіювача 24 грн.

По-друге, припинення (призначення) виплати суми відшкодування одному з батьків, дружині або іншому члену сім'ї, який не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками потерпілого до досягнення ними 8-річного віку. Частка вдови потерпілого становить 24 грн. Коли дочці виповнилося 7 років, вдова влаштувалася на роботу. Виплата суми відшкодування їй була припинена. В цьому разі частина заробітку потерпілого, що припадає на сина і дочку, підлягає перерахунку. Тепер право на відшкодування мають двоє дітей, бо дружина працездатна і своєю працею заробляє засоби до існування. З урахуванням частки, що припадає на самого потерпілого, частка дітей дорівнює 96 грн. : З = 32 грн.

Вищезазначений Закон № 1105—XIV змінив режим відшкодування шкоди, завданої працівникові в зв'язку з виконанням трудових обов'язків на підставі трудового договору. Ушкодження здоров'я працівника є підставою виникнення правовідносин між ним, як застрахованою особою, і страховиком. Нині є Фонд соціального страхування — некомерційна, самоврядна організація, що має статус юридичної особи. Роботодавець, який заподіяв шкоду здоров'ю працівника, не відповідає перед ним. Його обов'язок сплачувати страхові внести до Фонду соціального страхування. Отже, організація-страхувальник є чистим страхувальником і не несе жодного обов'язку з відшкодування заподіяної ним шкоди — ушкодження здоров'я перед потерпілим працівником. Зазначені правовідносини регулюються нормами права соціального забезпечення, в тому числі нормами Закону № 1105-ХІУ, який становить частину законодавства щодо соціального забезпечення, яке за своєю природою є публічним.

Відмова від цивільно правових (приватно правових) відносин між потерпілим працівником і заподіювачем шкоди І узаконення Іншої правової конструкції: по-

14 Глава 68

рпілий працівник і Фонд соціального страхування в якості страховика навряд і є доцільним і вигідним для потерпілого працівника.

Крім осіб, що працюють на умовах трудового договору, сфера дії Закону • 1105-ХІУ поширюється на учнів та студентів навчальних закладів, клінічних ідинаторів, аспірантів, докторантів, залучених до будь-яких робіт під час, перед ю після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок у :ріод проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на дприємствах, осіб, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, іховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві їх установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

За наявності добровільного страхування від нещасного випадку дія розгляду-іного Закону поширюється на священнослужителів, церковнослужителів та :іб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, що забезпечу-гь себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Прийняття Закону № 1105-ХІУ зумовило певні зміни в цивільному законо-ївстві. Скорочено сферу застосування ст. 456 ЦК УРСР, втратила чинність пос-інова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (з наступними іінами) про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, ус-інови і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної заявникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових юв'язків¹.

ЦК України сприйняв традиційні особливості відшкодування шкоди при уш-здженні здоров'я і заподіянні смерті. Специфікою об'єкта посягання зумовлено істосування спеціальних понять: "каліцтво", "інше ушкодження здоров'я", трофесійне захворювання", "професійна або загальна працездатність", "додат-)ві витрати". Збережено обчислення розміру відшкодування шкоди за допомо-ію середньомісячного заробітку, відсотків професійної або загальної працездат-зсті, врахування вини потерпілого у відсотках за відповідних обставин. В ньому жож передбачені нормативні новели. Вони доповнили значні і серйозні прога-лни ЦК УРСР щодо відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю фізичної :оби.

Вперше сформульовано правило про підстави відшкодування шкоди, завданої їзичній особі внаслідок каліцтва під час виконання нею договірних зобов'язань, ака шкода підлягає відшкодуванню на загальних підставах (ст. 1185 ЦК Украї-и) або незалежно від вини заподїювача шкоди (ст. 1206 ЦК України).

В кодекс включені норми, що поширюються на особу, яка на момент завдан-я їй шкоди не працювала. В такому випадку її середньомісячний заробіток (до-ід) обчислюється за її бажанням, виходячи з її заробітку до звільнення або зви-айного розміру заробітної плати працівника її кваліфікації у цій місцевості.

В Інтересах потерпілого встановлено правило, за яким, якщо заробіток потер-ілого до його каліцтва змінився, що поліпшило його матеріальне становище, при «значенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується заробіток (дохід), кий він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Вперше передбачається визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва іізичної особи-підприємця. При цьому розмір доходу визначається на підставі аних органу державної податкової служби.

Див. постанову Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 807.

Зобов'язання із заподіяння шкоди 555

ЦК України передбачає також нові оптимальні норми відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Йдеться щодо розширення кола осіб, які мають право на відшкодування в разі смерті потерпілого. До них відносяться фізичні особи, які були на утриманні потерпілого і стали непрацездатними протягом п'яти років після його смерті. Збільшено строк догляду з боку відповідних осіб за дітьми, онуками, братами, сестрами померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років, а не восьми, як це зазначено в ЦК УРСР.

Внесені зміни і до порядку відшкодування шкоди. За відповідних обставин сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки наперед.

До новел слід також віднести норму про обов'язок держави з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або смертю внаслідок злочину, якщо не встановлена особа, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1225 ЦК України).

Крім того, потерпілий вправі претендувати на збільшення відшкодування в зв'язку зі зміною соціально-економічних обставин у державі. За кодексом такими обставинами є підвищення вартості життя і збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

За заявою потерпілого в разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди підлягає індексації на підставі рішення суду. В разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати потерпілий також може звернутися до суду із заявою про збільшення розміру відшкодування, що провадиться за рахунок заподіювача шкоди. Розглядувана норма забезпечує стабільність матеріального становища потерпілих.