§ 12. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню

У ЦК УРСР передбачено обсяг відповідальності в разі ушкодження здоров'я або смерті незастрахованої особи (ч. 1 ст. 461).

Щодо умов відповідальності, то вони визначаються або на загальних підставах за ст. 440, або за ст. 450 — у разі ушкодження здоров'я чи заподіяння смерті джерелом підвищеної небезпеки.

Суб'єктом відповідальності за ст. 461 можуть бути громадянин або організація, що заподіяли шкоду життю і здоров'ю незастрахованої особи.

Ця стаття поширюється на потерпілих осіб, які не підлягають соціальному страхуванню. До них належать домашні господарки та ін.

У разі ушкодження здоров'я незастрахованої особи їй відшкодовуються фактичні майнові витрати на додаткове харчування, протезування, санаторно-курортне лікування та ін., тобто витрати, що пов'язані з поновленням здоров'я, якщо потерпілий за висновком лікарської експертизи дійсно потребує зазначених видів допомоги і не одержує їх через відповідні організації безоплатно.

Крім того, незастрахованій особі відшкодовуються збитки, пов'язані з втратою або зменшенням працездатності. При цьому розмір відшкодування визначається виходячи із заробітку відповідної категорії робітників і службовців, а не з фактичних прибутків незастрахованої особи (ч. 1 ст. 461 ЦК).

|6 _і Глава 68

Зазначені норми застосовують, оскільки немає спеціального закону, що редбачає розмір відшкодування незастрахованій особі.

У зв'язку з цим треба зазначити, що розмір збитків за ушкодження здоров'я ким незастрахованим особам визначається спеціально.

У разі смерті незастрахованої особи право на відшкодування, яке числюється у вищезазначеному порядку, мають громадяни, передбачені в ч. 2 . 456 ЦК України на строки, названі у ч. З цієї статті.

В ЦК України відсутній інститут відшкодування шкоди особі, яка не підлягає ціальному страхуванню. Таким особам шкода відшкодовується на загальних іставах.

§ 13. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я

неповнолітнього

Цивільний кодекс УРСР у ч. 1 ст. 462 передбачає розмір відшкодування повнолітньому, який не досяг 15 років. Слід зазначити, що ч. 1 цієї статті ирівнює учнів до 18 років до неповнолітніх, які не досягли 15 років. Це пояс-)ється тим, що учні до 18 років здебільшого у зв'язку з навчанням, як і особи, ) не досягли 15 років, не мають заробітку. Якщо зазначені особи не мають робітку на час заподіяння шкоди, то їм відшкодовуються фактичні витрати 5о витрати в майбутньому), необхідні для поновлення здоров'я. У ст. 462 міс-ться лише приблизний перелік цих витрат: на лікування, протезування, зронній догляд тощо. Тому не виключається, що в конкретному випадку потер-юму мають бути відшкодовані витрати, не передбачені ч. 1 ст. 462, зокрема трати, пов'язані зі спеціальним навчанням хворої дитини, з необхідністю до-гкового харчування.

Необхідність у тих чи інших витратах має бути встановлена за допомогою щовідних доказів (висновку лікарської експертизи та ін.). Вимоги потерпілого о відшкодування зазначених витрат підлягають задоволенню за умови, якщо і відповідні види допомоги не одержав безплатно.

Коли до моменту заподіяння ушкодження здоров'я неповнолітній, який не сяг 15 років, мав заробіток, тоді йому відшкодовуються разом з витратами, в'язаними з поновленням здоров'я, збитки, пов'язані з втратою заробітку, змір періодичних платежів визначається з розрахунку фактичного заробітку, оте не нижче, ніж з мінімальної заробітної плати (ч. З ст. 462 ЦК УРСР).

По досягненні потерпілим 15 років (учнями — 18 років) їм відшкодовуються нтки, пов'язані з втратою або зменшенням їх працездатності. При цьому змір збитків визначається з розміру середньої заробітної плати некваліфіко-того робітника в даній місцевості (ч. 2 ст. 462 ЦК УРСР).

У судовій практиці вважається, що збитки мають бути відшкодовані потер-іим незалежно від того, приступили вони до трудової діяльності чи ні.

Якщо потерпілий здобув певну кваліфікацію, то після початку трудової ільностІ він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, в'язану із зменшенням його працездатності, виходячи з розміру винагороди ацівника його кваліфікації. Наприклад, потерпілий у віці до 18 років дістав [кодження ноги. Потім він набув кваліфікації вчителя української мови та ератури, за якою він втратив 50 відсотків професійної працездатності.

Зобов'язання із заподіяння шкоди 557

Потерпілий має право пред'явити до заподіювана шкоди позов про відшкодування шкоди. Розмір відшкодування визначається виходячи із заробітку вчителя української мови та літератури і 50 відсотків втрати професійної працездатності. При цьому потерпілий має право подібні вимоги заявляти неодноразово залежно від зміни його кваліфікації.

Таке саме право за наявності здобуття кваліфікації повинно належати і потерпілим, які внаслідок ушкодження здоров'я повністю втратили працездатність або виконують роботу нижчої квалфікації (ч. 2 ст. 462 ЦК УРСР).

Сума відшкодування за втрату або зниження працездатності має бути зменшена на суму пенсії по інвалідності, що призначена і яку фактично одержує потерпілий після ушкодження здоров'я.

На потерпілих, які не досягли 15-річного віку, правило ст. 454 ЦК УРСР про врахування вини потерпілого не поширюється.

ЦК України більшою мірою захищає інтереси малолітньої або неповнолітньої особи, якій спричинена шкода внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров'я. Обрано єдиний критерій — встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, нижче якого не можна визначити розмір відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю неповнолітньої або малолітньої особи. Цей підхід сприяє певній стабільності матеріального становища зазначених осіб.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (а не п'ятнадцяти років за ЦК УРСР) юридична або фізична особа, яка завдала шкоду зобов'язана відшкодувати потерпілому шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом розміру мінімальної заробітної плати.

Слід також відмітити, що ст. 1218 передбачає життєву ситуацію, яка не врахована у ст. 462 ЦК УРСР. Йдеться щодо потерпілого, який не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття залишається непрацездатним внаслідок каліцтва, завданого йому до повноліття. Він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.