Глава 68

) якщо винуватець покинув місце дорожньо-транспортної події на порушен-

становлених правил;

₍) якщо страховий випадок стався через невідповідність технічного стану І

ткування транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України;

) якщо страхувальник або третя особа подали страховикові недостовірні

лості.

)соби, які експлуатують транспортний засіб без договору обов'язкового

хування цивільної відповідальності, в разі заподіяння шкоди відповідають за

50 ЦК УРСР (ст. 1206 ЦК України).

§ 9. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми і недієздатними

відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми. Неповнолітні, іе досягли 15 років, за чинним законодавством не відповідають за шкоду, діяну ними іншим особам, у тому числі за заподіяння шкоди з використан-джерела підвищеної небезпеки (ст. 14 ЦК УРСР). Згідно зі ст. 446 ЦК УРСР ікоду, заподіяну неповнолітнім у віці до 15 років, несуть відповідальність д потерпілими його батьки (усиновителі) або опікуни за наявності загальних -ав вдповідальності, передбачених ст. 440 ЦК УРСР, тобто поведінка зазна-х відповідальних осіб має бути протиправною і винною. При цьому під )ю виною слід розуміти нездійснення належного нагляду за підлітками в мо-

заподіяння шкоди або безвідповідальне ставлення до їх виховання чи авомірне використання батьківських прав, потурання пустощам, •анським діям, бездоглядність дітей, відсутність до них уваги та ін. Тому )відальні особи не можуть звільнитися від відповідальності, намагаючись до-и свою невинність посиланням, зокрема, на такі обставини: ) відсутність їх вдома в момент заподіяння підлітком шкоди; ') шкода заподіяна дітьми тоді, коли вони гостювали у родичів, знайомих; ) проживання окремо від дитини і якщо шлюб з матір'ю (батьком) дитини іваний або визнаний недійсним.

Іо відповідальності притягуються обидва батьки підлітка, бо мати й батько гь рівні права та обов'язки щодо своїх дітей (ст. 59 Кодексу про шлюб та з України). Відповідальність батьків повинна мати частковий характер, іьки кожний з батьків неповнолітнього відшкодовує заподіяну шкоду в іку з власними винними діями (бездіяльністю). Посилання батьків на те, що

з них або обидва проживають окремо від дітей, не береться до уваги, бо ьки користуються рівними правами і мають рівні обов'язки щодо своїх дітей іипадках, коли шлюб між ними розірваний" (ст. 59 Кодексу про шлюб та ) України).

ноді трапляються випадки, коли шкода заподіяна дитиною, батьки якої не бувають у зареєстрованому шлюбі. У даному разі відповідають обидва ки, якщо відносно дитини встановлено батьківство. Якщо ні — відповідає ;и мати, бо на неї покладений юридичний обов'язок виховувати позашлюбну ну і здійснювати за нею нагляд. Батько позашлюбної дитини, щодо якого ківство не встановлено, повинен відповідати, якщо він призначений шом. За шкоду, заподіяну кількома неповнолітніми, які не досягли 15 років,

Зобов'язання із заподіяння шкоди 541

їх батьки (усиновителі), опікуни несуть часткову відповідальність залежно від ступеня їхньої вини у вихованні своєї дитини.

На підставі ст. 454 ЦК УРСР суд може зменшити розмір відшкодування шкоди батьками (усиновителями) чи опікунами залежно від їх майнового стану (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 рг.).

Батьки, які позбавлені батьківських прав, за шкоду, заподіяну підлітком, не відповідають, бо вони усуваються від участі у вихованні дитини І здійсненні за нею нагляду.

За новим ЦК України на батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських прав, якщо поведінка неповнолітнього, що спричинила шкоду, стала наслідком неналежного здійснення ними обов'язку з виховання неповнолітнього. Ця норма є доцільною, бо вона певним чином гарантує відшкодування шкоди потерпілому за рахунок батьків навіть у випадках, коли вони позбавлені батьківських прав.

Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіює шкоду тоді, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 446 ЦК УРСР). До названих закладів належать школи всіх профілів (загальні, спеціальні, інтернати), дитячі майданчики, дитячі кімнати, дитячі садки, дитячі ясла, санаторії, лікарні тощо. Під виною зазначених організацій слід розуміти вину їх робітника (робітників), яка полягає у нездійсненні ним (ними) належного нагляду за підлітком у момент заподіяння шкоди. Відповідна юридична особа має право вимагати через суд від винного робітника відшкодування збитків за нормами трудового законодавства.

Якщо шкода заподіяна неповнолітніми як з вини їх батьків (усиновителів), оіпкунів, так і з вини навчальних, виховних чи лікувальних закладів, то застосовується принцип часткової відповідальності названих фізичних і юридичних осіб відповідно до ступеня їхньої вини.

Зазначений у ст. 446 ЦК УРСР перелік фізичних і юридичних осіб, які несуть вдповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім, є вичерпним І поширеному тлумаченню не підлягає.

Новий ЦК України розширив коло осіб, які можуть бути суб'єктами відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми у віці до 15 років. Це фізичні особи, які зобов'язані відповідно до закону або договору здійснювати виховання неповнолітнього, юридичні особи — виховні, лікувальні заклади (наприклад, дитячі будинки), які за законом є опікуном неповнолітнього. Наведена норма є цивільно-правовою гарантією відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітнім.

Згідно зі ст. 447 ЦК УРСР неповнолітні віком від 15 до 18 років несуть відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам на загальних підставах (статті 440, 445 та 450 ЦК УРСР). У разі коли у них немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ними шкоди, вона у відповідній частині повинна бути відшкодована їхніми батьками (усиновителями), піклувальниками за умови їх неправомірної винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Отже, поряд із заподіювачами шкоди відповідають їхні батьки (усиновителі), піклувальники. Інші фізичні особи, а також юридичні особи не відповідають за шкоду, заподіяну неповнолітніми зазначеного віку.