Глава 44

обов'язку утримувати транспортний засіб Проте це не означає, що на наймодав-ця не покладається обов'язок передавати транспортний засіб наймачеві у належному стані На підставі загальних норм наймодавець повинен передати об'єкт найму наймачеві у стані, що відповідає умовам договору або призначенню майна,

2) нести витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів До таких витрат можуть належати витрати на найм екіпажу для керування транспортним засобом, витрати на зберігання транспортного засобу та підготовка його для використання, забезпечення транспортного засобу паливно-мастильними матеріалами тощо Договором на наймача може бути покладений обов'язок страхування транспортного засобу, хоч, як правило, страхування здійснює наймодавець

Наймач має право самостійно використовувати транспортний засіб у своїй ді яльності та самостійно без згоди наймодавця укладати договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу (ст 819)

Відповідальність сторін договору найму транспортного засобу одна перед одною будується на загальних нормах договірного права Так наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 822) Відповідальність перед третіми особами за шкоду, заподіяну у зв'язку з використанням транспортного засобу, несе наймач як його володілець за нормами деліктного права

ЦК України (ч 2 ст 817) допускає укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує ЦК не містить визначення такого до говору Виходячи із загальної теорії цивільного права під договором найму транспортного засобу з екіпажем треба розуміти договір, за яким наймодавець передає наймачеві транспортний засіб у тимчасове користування, а також надає наймачеві послуги з керування транспортним засобом та його технічної експлуатації

Договір найму транспортного засобу з екіпажем поєднує в собі риси найму та надання послуг, оскільки наймодавець не лише передає наймачеві транспортний засіб у користування, а й надає йому послуги з керування та технічної експлуатації транспортного засобу Мета договору — забезпечити орендареві можливість експлуатувати транспортний засіб, технічне обслуговування якого здійснює наймодавець, який, як правило, є спеціалізованою організацією При цьому слід зазначити, що наймодавець транспортного засобу надає наймачеві послуги лише щодо технічної, а не комерційної експлуатації транспортного засобу Наприклад, наймодавець відповідає за можливість експлуатації автомобіля та перевезення на ньому того чи іншого вантажу, але не відповідає за рентабельність такого перевезення

За ст 824 ЦК України управління та технічну експлуатацію транспортного засобу здійснює його екіпаж Витрати на технічну експлуатацію (вартість запчастин, паливно-мастильних матеріалів тощо), як правило, покладаються на наймача Проте не заборонено в договорі передбачити покладення цих витрат на наймодавця з включенням суми витрат в орендну плату

Щодо витрат на утримання екіпажу, то вони покладаються на наймодавця, оскільки екіпаж транспортного засобу перебуває у трудових (або підрядних) відносинах саме з наймодавцем і при здаванні транспорту в найм не припиняє цих відносин Таким чином, екіпаж транспортного засобу перебуває у так званому подвійному господарському підпорядкуванні 3 одного боку, члени екіпажу є

Договір майнового найму (оренди) 133

працівниками наймодавця та підпорядковуються його правилам внутрішнього трудового розпорядку, з другого — вони повинні виконувати вказівки наймача стосовно комерційної експлуатації транспортного засобу (напряму перевезення тощо)

Екіпаж транспортного засобу може відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб (ч 2 ст 824)

Склад екіпажу транспортного засобу та його кваліфікація мають бути обумовлені сторонами в договорі Якщо в договорі сторони не визначили таких умов, діють вимоги, встановлені загальними умовами практики експлуатації транспортного засобу Так, наприклад, водій автомобіля повинен мати посвідчення водія, навіть якщо умови про це немає в договорі Крім того, сторони можуть передбачити наявність у нього досвіду роботи на такому транспортному засобі або досвіду транспортування вантажів на великі відстані тощо

Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем Так, наприклад, норми, присвячені найму судна з екіпажем (тайм-чартер), містяться у розділі VI Кодексу торговельного мореплавства України

Лізинг За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст 825 ЦК)

Лізинг як особливий вид підприємницької діяльності став відомий світовому бізнесу порівняно недавно — наприкінці 19 — на початку 20 ст У колишньому Радянському Союзі з терміном "лізинг" познайомилися під час другої світової війни, коли у 1942—1945 роках поставка американської військової техніки відбувалася за проектом "Ьеші-Іеазе" А саме як різновид підприємницької діяльності в Україні лізинг з'явився лише із започаткуванням ринкових відносин

Протягом тривалого часу в українському законодавстві практично не було правових норм, які регулювали б лізингові відносини Договір лізингу не входив до системи договорів ЦК УРСР 1963 р Першим законодавчим актом, який взагалі містив термін "лізинг", був Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 р , в якому зазначалося, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг) Дещо далі пішов Закон України 'Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р (в редакції від 22 травня 1997 р ) В ньому вже було дано визначення таких термінів, як "лізингова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)" Однак у цьому законі звичайно не йшлося про регулювання питань саме договору лізингу Нарешті 16 грудня 1997 р Верховна Рада України прийняла Закон України "Про лізинг", який набрав чинності з 10 січня 1998 р Цей закон дійсно можна назвати проривом у правовому регулюванні лізингу в Україні Закон України "Про лізинг" вже містить положення щодо договору лізингу, і хоча він не дає визначення договору

134 Глава 44

лізингу, проте передбачає широкий перелік істотних умов договору, а також звертає увагу на його форму та визначає його види.

Новий ЦК України вмістив норми про договір лізингу у § 6 глави 38, зазначивши тим самим, що договір лізингу є різновидом договору найму (оренди). ЦК майже не містить норм, які стосуються безпосереднього врегулювання лізингових відносин, відсилаючи до спеціального законодавства, яким є Закон України "Про лізинг".

Договір лізингу, як і інші договори найму, може бути як реальним, так і кон-сенсуальним договором. Лізингоодержувач за договором зобов'язаний вносити періодичні платежі за користування отриманим у лізинг майном, отже договір лізингу є оплатним.

Серед науковців, які досліджують інститут лізингу, існують різні точки зору стосовно того, чи є договір лізингу багатостороннім або двостороннім. На наш погляд (і цю точку зору також поділяють дослідники), договір лізингу все ж слід трактувати як синалагматичний договір, який нерозривно пов'язаний з іншими договорами, що опосередковують лізингові відносини (наприклад, договором ку-півлі-продажу). Практика підписання договорів лізингу лише лізингодавцем і лі-зингоодержувачем (без участі постачальника) властива більшості лізингових компаній. Закон України "Про лізинг" пішов по так званому шляху компромісу, визнавши (ст. 6) можливість укладання договору лізингу як у формі двосторонньої, так і у формі багатосторонньої угоди.

Сторонами договору лізингу є лізингодавець, який є власником майна і надає його у тимчасове користування за певну винагороду, і лізингоодержувач — особа, яка набуває за договором право володіння і користування цим майном.

Договір лізингу за українським законодавством є яскравим прикладом того, як законодавець обмежує можливість використання деяких договірних моделей певними суб'єктами цивільних правовідносин. Стаття 3 Закону України "Про лізинг" допускає участь у якості сторони в договорі лізингу тільки суб'єктів підприємницької діяльності. Таким чином, існуюча редакція закону забороняє цілому колу осіб брати в користування майно на умовах лізингу у зв'язку із віднесенням лізингу до підприємницької діяльності. Такими особами є, по-перше, юридичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності: це органи законодавчої та виконавчої влади (місцеві ради, міністерства та відомства тощо); деякі бюджетні установи (школи, лікарні, вищи навчальні заклади тощо). Такі організації не можуть укладати договори лізингу для придбання необхідних для них коштовних основних фондів (обладнання для лікарень, меблів, транспорту). До другої групи осіб, яким не дозволено бути контрагентами у договорі лізингу, належать фізичні особи. Хоч досвід зарубіжних країн свідчить, що досить великий відсоток договорів лізингу припадає саме на договори за участю громадян. Частіше за все на практиці лізингодавцями в договорі лізингу виступають спеціально створені для цього лізингові компанії. Компанії можуть бути як самостійними установами (наприклад, Державна лізингова компанія "Украгромашін-вест", ВАТ "Україна Холдинг-Лізинг" тощо), так і філіями інших підприємств або банків. Лізинговою діяльністю можуть займатися відповідно до закону і банківські фінансові установи (ст. З Закону України "Про лізинг").

Чинне законодавство (п. 1 ст. 2 Закону України "Про лізинг") визначає, що об'єктом (предметом) договору лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу

Договір майнового найму (оренди) 135

на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Подібна норма міститься і у ст. 826 ЦК України. Законодавство обмежує майно як предмет договору лізингу віднесенням його до основних фондів підприємства. Це можуть бути речі як рухомі, так і нерухомі, хоч на практиці лізинг нерухомих речей трапляється досить рідко. Визначення основних фондів наводиться у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції від 24 травня 1997 р. Відповідно до п. 8.2.1 закону під терміном "основні фонди'⁴ слід розуміти матеріальні цінності, які використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Отже, за чинним законодавством, предметом договору лізингу можуть бути тільки "матеріальні цінності", тобто майно як сукупність речей. Немайнові блага передаватися у володіння і користування за допомогою договору лізингу не можуть.

Чинний Закон України "Про лізинг" встановлює ще й таку ознаку об'єкта лізингу, як незабороненІсть до вільного обігу на ринку. З цього випливає, що укладення договору лізингу неможливо як щодо речей, які вилучено з обігу, так і щодо речей, обіг яких обмежено.

Всі названі обмеження стосовно предмета договору лізингу доповнюються ще і встановленим у Законі України "Про лізинг" та ЦК України переліком об'єктів, які взагалі не можуть передаватися і прийматися у лізинг. Такими об'єктами є:

• об'єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4 Закону України "Прооренду державного і комунального майна", крім окремого індивідуально-визначеного майна державних підприємств;

• земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Світова практика лізингу протягом понад століття напрацювала численні варіанти лізингових угод. Критерії їх класифікації різні. До них належать: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов'язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, де здійснюються операції, характер лізингових платежів та багато інших.

Основною класифікацією договорів лізингу є їх розподіл на фінансовий та оперативний лізинг, який міститься в Законі України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. Закон визначає ці договори таким чином.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізин-гоодержувач за своїм замовленням отримує у платне користування від лізинго-давця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної у день укладення договору.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лі-зингоодержувач за своїм замовленням отримує у платне користування від лізин-годавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Отже, в законі визначається лише такий критерій класифікації договорів лізингу, як строк, однак насправді цих критеріїв значно більше. Звернемося до світової практики. Фінансовому лізингу взагалі властиві такі риси:

36 Глава 44

• строк, на який передається майно в тимчасове користування наближаєть-я за тривалістю до строку експлуатації та амортизації всієї або більшої частиниартості майна;

• протягом строку договору лізингодавець за рахунок лізингових платежівіовертає собі вартість майна і отримує прибуток від лізингової угоди;

• у лізингових відносинах, як правило, бере участь третя сторона — вироб-іик або постачальник;

• не передбачається ніякого обслуговування об'єкта лізингу з боку лізинго-[,авця; технічне обслуговування, страхування тощо покладаються на лізинго-щержувача;

• як правило, після закінчення строку договору право власності на об'єктіізингу переходить до лізингоодержувача, хоч не забороняються й інші варіанти.

Об'єкти угоди при фінансовому лізингу часто мають високу вартість. Це мо-куть бути виробничі комплекси, коштовна техніка, автомобілі тощо.

Що стосується оперативного лізингу, то для нього характерні такі ознаки:

• об'єкт оперативного лізингу лізингова компанія, як правило, придбаваєіаздалегідь, ще не знаючи конкретного лізингоодержувача, тому такі лізинговісомпанії повинні добре орієнтуватися на ринку інвестиційних товарів, знати йогокон'юнктуру;

• лізингодавець не відшкодовує всі свої витрати за рахунок лізингових пла-гежів від одного лізингоодержувача, отже, лізингова компанія повинна вивчати

ринок товарів 5ЄСОПСІ пагкІ;

• лізинговий контракт укладається на строк 2—5 років, який є значно коротшим, ніж строк амортизації обладнання;

• обов'язки з утримання та обслуговування майна, а також усі ризики покладаються на лізингодавця;

• ставка лізингових платежів звичайно вища, ніж за договором фінансовоголізингу; це пояснюється неповною окупністю витрат лізингодавця та його бажанням уникнути ризиків, які є більшими ніж при фінансовому лізингу (ризик незнайти орендаря на весь обсяг обладнання, ризик поломки об'єкта угоди тощо).

Крім того, договори лізингу поділяються на прямий та непрямий лізинг. Про непрямий лізинг йдеться, коли об'єкт лізингу передається від постачальника (виробничого або торговельного підприємства) до користувача — лізингоодержувача через посередника. Такими посередниками часто виступають лізингові компанії або банки. Непрямий лізинг є класичним видом лізингових відносин і досить часто застосовується у світовій практиці лізингу. Прямий лізинг характеризується тим, що підприємство-виробник або торговельна організація самостійно передає своє майно в лізинг. Тим самим постачальник і лізингодавець збігаються в одній особі, і тут має місце класична двостороння угода. Взагалі, відносини прямого лізингу не поширилися у світі. Як правило, таке підприєм-ство-постачальник віддає перевагу створенню своєї лізингової компанії.

Крім зазначених різновидів договору лізингу, світовій практиці відомі ще такі види договорів лізингу, як пайовий лізинг, міжнародний лізинг, лізинг йєсопсі На псі тощо.

Щодо форми договору лізингу, то, зважаючи на те, що відносини лізингу мають довгостроковий та складний характер, законодавець у ст. 6 Закону встановив для договорів лізингу обов'язкову письмову форму. Взагалі договори лізингу не підлягають державній реєстрації, але обов'язковість реєстрації встанов-

Договір майнового найму (оренди)

лена законом у випадках, якщо: об'єктом лізингу є державне майно; договір па нового лізингу передбачає залучення державних коштів; для забезпечення вико нання лізингового договору залучаються державні гарантії.

Права та обов'язки лізингодавця і лізингоодержувача за договором лізин гу зумовлені особливістю лізингових відносин взагалі. Своєрідність цього договс ру полягає в тому, що зобов'язання, які з нього випливають, з одного боку, яв ляють собою права та обов'язки наймодавця і наймача, типові для орендни. відносин, а з іншого — особливі права та обов'язки, які виникають при передач права власності на річ. Перелік основних прав та обов'язків сторін за договорог лізингу міститься в статтях 11—12 Закону України "Про лізинг".

Якщо договір лізингу укладається за типом консенсуальної угоди, основниг обов'язком лізингодавця є своєчасне надання лізингоодержувачу майна, віднос но якого укладено договір. Причому, якщо до укладення договору лізингу майні вже перебувало у власності лізингодавця, то цей обов'язок практично збігаєтьс з основним обов'язком орендодавця за договором оренди. Але якщо передбача ється вибір лізингоодержувачем об'єкта лізингу і продавця цього об'єкта, то ц зобов'язання лізингодавця доповнюється ще обов'язком укласти договір купівлі продажу (поставки) з цим продавцем, попередивши його про мету купівлі.

Зважаючи на те, що в ролі лізингодавця, як правило, виступає фінансова аб лізингова компанія, за договором лізингу вона частіше за все не бере на себ деякі обов'язки, властиві, наприклад, орендодавцю за договором оренди. Це стс сується, зокрема, технічного обслуговування обладнання, його гарантійного ре монту тощо. Звичайно ці обов'язки покладаються на постачальника лізинговог майна. Не має, звичайно, лізингодавець і обов'язків з встановлення, запуску т перевірки обладнання; саму поставку (транспортування) об'єкта лізингу тако здійснює постачальник.

Однак трапляються випадки, коли лізингодавець приймає на себе всі або дєї кі обов'язки з налагодження, утримання та ремонту лізингового майна. Частіш за все це відбувається при укладенні договорів оперативного лізингу або договс рів лізингу з повним або частковим набором послуг. Крім того, на лізингодавц покладаються обов'язки, властиві наймодавцю, коли лізингодавець і постачалі ник збігаються в одній особі. У таких випадках відповідно до законодавств (і, як правило, умов договору) на лізингодавця покладається обов'язок "своєчас но і в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингооде{ жувачем відносно утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговуванн та ін.) відповідно до умов договору".

Крім того, Закон поклав на лізингодавця обов'язок прийняти об'єкт лізинг від лізингоодержувача після закінчення договору лізингу в разі, якщо лізингс одержувач відмовиться від свого права викупу. Цей обов'язок також властиви орендодавцю за договором оренди.

Крім обов'язків, передбачених у Законі України "Про лізинг", сторони доп вору лізингу можуть покласти на лізингодавця й інші зобов'язання. Прикладо може слугувати обов'язок лізингодавця забезпечити користувачеві спокійне т нормальне володіння об'єктом лізингу протягом усього строку договору. Ця ум ва спрямовується на охорону інтересів лізингоодержувача від втручання в йог Діяльність третіх осіб та певною мірою від втручання лізингодавця — власник майна і тому в економічному значенні організації іноді більш сильної.

138 Глава 44

Не є порушенням цього обов'язку виконання лізингодавцем свого передбаче-юго законодавством права здійснювати контроль за умовами експлуатації та ці-іеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем відповідно Ю умов договору лізингу, вимог та інструкцій продавця, а також відповідно до іаконодавства України. Це право лізингодавець повинен здійснювати періодично період вказується у договорі лізингу) та за власний рахунок. При цьому він не іає права втручатися у господарську діяльність лізингоодержувача, і його дії не ювинні перешкоджати нормальному використанню об'єкта лізингу.

Одним з основних прав лізингодавця, закріплених у законодавстві, є право іимагати повернення в безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лі-ингоодержувач не сплачує лізингових платежів протягом двох чергових строків, іа сьогодні не можна однозначно сказати, що ця умова є вдалою. Таке правило гримушує лізингодавця встановлювати досить короткі строки внесення лізинго-их платежів для забезпечення своїх інтересів.

Що стосується прав та обов'язків лізингоодержувача, то вони також дещо ідрізняються від зобов'язань наймача за договором найму (оренди). Вони є ільш широкими, оскільки зобов'язання, які знімає з себе лізингодавець, розпо-іляються між продавцем та лізингоодержувачем.

Перш за все лізингоодержувач зобов'язаний прийняти об'єкт лізингу, який ін сам обрав або який за погодженням з ним обрав лізингодавець. Але, разом з им, лізингоодержувач відповідно до законодавства наділений правом відмовити-я від прийняття обладнання, яке не відповідає умовам договору. В цьому випад-у, якщо лізингоодержувач відмовляється прийняти майно через дефекти, які ви-лючають нормальне використання майна, він повинен обов'язково повідомити ро це лізингодавця в письмовій формі (із обов'язковою вказівкою знайдених не-оліків та дефектів). Така рекламація надає лізингодавцю право розірвати дого-ір купівлі-продажу та вимагати від продавця відшкодування заподіяних збитків, рім того, в такому випадку лізингоодержувач може, за умови повідомлення про є лізингодавця, затримувати лізингові платежі до моменту усунення виявленого орушення умов договору.

Прийнявши лізингове майно, лізингоодержувач обтяжується обов'язком ви-ористовувати та утримувати його належним чином відповідно до умов договору а згідно з цільовим економічним призначенням речі. Як правило, сторони фіксу-ть, що лізингоодержувач повинен використовувати об'єкт лізингу для підпри-«ницьких цілей. Таке правило за законом не є обов'язковим, але звичайно ма-гься на увазі.

Наступним основним обов'язком лізингоодержувача є зобов'язання своєчас-з вносити лізингові платежі. В договорі лізингу передбачаються строки виесен-и періодичних платежів. Вони можуть бути щотижневі, щомісячні, піврічні або плаваючим (нерівномірним) періодом. Лізингові платежі за законодавством Ук-їїни включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості 5'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий пла-ж; суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит ія придбання майна за договором лізингу; маржа лізингодавця; інші витрати лі-шгодавця, передбачені договором лізингу.

Особливістю договору лізингу, яка ще раз підтверджує схожість лізингу І )едитних відносин, є те, що лізингоодержувач повинен вносити лізингові пла-:жі незалежно від того, чи користується він лізинговим майном, чи взагалі май-

Договір майнового найму (оренди) 13

но ще існує і придатне для використання за призначенням. Це, щоправда, більі властиво договорам фінансового лізингу, оскільки тут всі ризики, пов'язані майном покладаються, як правило, на користувача. Щодо договорів оперативні го лізингу, то тут діють правила, властиві договорам найму: лізингові платежі п винні вноситися незалежно від фактичного користування річчю, але якщо обст; винами, що стосуються самої речі і не спричинені виною наймача, не просі зменшується, а істотно погіршується можливість використання найомного маі на, наймач має право вимагати відповідного зменшення найомної плати. І] пов'язано з покладенням усіх ризиків, пов'язаних з майном, на лізингодавця я власника цього майна.

Як правило, на користувача покладається обов'язок здійснювати технічне оі слуговування об'єкта лізингу. Він повинен підтримувати належний стан обла, нання, замінювати пошкоджені вузли та деталі, проводити ремонт тощо. Тако, лізингоодержувач зобов'язаний надавати лізингодавцю відомості про технічни стан об'єкта лізингу, забезпечувати йому доступ для перевірки об'єкта лізинг та умов його експлуатації.

Також на лізингоодержувач а (за договором фінансового лізингу) частіше ; все покладається обов'язок застрахувати об'єкт лізингу на користь лізингодаві. від різних ризиків. Договір страхування укладається, як правило, на весь стрс дії договору лізингу. Страхування звичайно покриває форс-мажорні обставині приховані дефекти обладнання, дії третіх осіб тощо.

Після закінчення ди договору лізингу лізингоодержувач набуває право визн чити подальшу долю об'єкта лізингу та свої відносини з лізингодавцем. Він моя продовжити договір лізингу на певний строк на пільгових умовах оплати; здїі снити своє право викупу майна (якщо опціон на купівлю передбачений у догов рі) або припинити всі відносини з лізингодавцем. В останньому випадку на лізи гоодержувача покладається обов'язок повернути об'єкт лізингу лізингодавцю стані, вказаному в договорі. Звичайно в договорі фіксується умова, що лізингої майно повертається у стані, придатному для його подальшого використання урахуванням нормального зносу. В разі невиконання лізингоодержувачем цьоі обов'язку лізингодавець як власник майна може витребувати його із чужого н законного володіння, подавши до суду віндикаційний позов.

Користуючись одержаним у лізинг майном, лізингоодержувач може провод ти його поліпшення. Якщо договір лізингу передбачає опціон на купівлю лізинг вого майна лізингоодержувачем, то проблеми з визначенням долі зроблених п ліпшень не виникає. Якщо ж по закінченні строку договору лізингу майї повертається лізингодавцю, то в такому разі доля поліпшень вирішуватимете за загальними правилами, встановленими для договорів найму.

Таким чином, деякі права та обов'язки сторін за договором лізингу подіб правам та обов'язкам орендодавця та орендаря за договором оренди. Але осо ливості договору лізингу, зокрема надання користувачу — лізингоодержува¹ певних правомочностей власника, породжує появу особливих зобов'язань сторі якими не наділяються сторони за договором оренди і які властиві, скоріше пр давцю та покупцю за договором купівлі-продажу.