Глава 37

р ами, так само як і передаватися створюваним акціонерами Іншим господар-шм товариствам¹.

За чинним цивільним законодавством предметом договору купівлі-продажу

можуть бути боргові зобов'язання, зобов'язання, що виникають із заподіяння ;оди, та авторські права.

Відносини переуступки чи переходу їх до інших осіб регулюються нормами них правових інститутів. Однак нині спостерігається тенденція до включення ;оло предметів договору купівлі-продажу об'єктів цивільних прав інших цивіль--правових інститутів.

Так, Положенням про патент на право оренди будинків (споруд, приміщень), гвердженим наказом Фонду державного майна України від 31 січня 1995 р. пе-ібачено, що володілець патенту на право оренди має право його продати, позувати, передати у спадок, заставити, укладати інші угоди, не заборонені за-іодавством². Такий підхід закладено І в новому ЦК України, у статті 658 зго, зокрема, записано, що предметом купівлі-продажу може бути також право йоги, якщо воно не має особистого характеру і до його продажу застосовують-

правила про відступлення від вимоги. Вважається, що такий підхід до визна-тя предмета договору купівлі-продажу є юридично некоректним, адже, якщо юро додержуватися правової логіки, то необхідно визнати, що предметом до-юру купівлі-продажу можуть бути лише ті об'єкти, які відповідно до законо-їства про власність є об'єктами права власності, чого про оренду не скажеш, ітім і самі складачі нового ЦК змушені були записати, що продаж права вимо-має здійснюватися за правилами про відступлення права вимоги, тобто за пра-іами іншого правового інституту.

Визначаючи конкретний склад майна, яке може бути предметом купівлі-про-ку, необхідно враховувати динаміку суспільно-економічних процесів. Як відо-, законодавство СРСР містило ряд обмежень щодо майнового обігу. З нього шістю виключалися земля, ЇЇ надра, води та ліси, оскільки вони становили ви-очну власність держави і надавалися лише в користування.

Заборонялася купівля-продаж основних засобів виробництва (будинків, спо-

I тощо) соціалістичних державних підприємств; встановлювався спеціальний)ядок переходу їх від одних підприємств до інших. Громадяни, як правило, нетій набувати за договором купівлі-продажу засоби виробництва. У зв'язку з)голошеним Україною курсом на здійснення економічних перетворень ринко-орієнтації ситуація змінилася. Законом України "Про власність" передбаченоні умови для розвитку всіх форм власності (приватної, колективної, держав-) та їх захисту.

Відтепер предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, ви-

не законом об'єктом права власності і не вилучене з товарообігу -

За новим Земельним кодексом України 2001 р„ як і за Земельним кодексом

II р., предметом договору купівлі-продажу з додержанням спеціальних вимогону можуть бути також земельні ділянки. Водночас пунктом 15 Перехіднихюжень до Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридич-

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — К„ 1996. — . ~ С. 292-297. Державний Інформаційний бюлетень про приватизацю. — 1995. — № 5. — С. 48.

Купівля-продаж _1_

ні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фе[ мерського) господарства та Іншого товарного сільськогосподарського виробниі тва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не мают права до 1 січня 2005 р. продавати або іншим чином відчужувати належні їм зе мельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та в* лучення земель для суспільних потреб.

Кожна держава має право визначати об'єкти, які з міркувань державної бе; пеки або з інших підстав не повинні бути у власності тих чи інших суб'єктів прг вовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Тому Пс становою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна від 17 червня 1991 р.(з наступними змінами та доповненнями від 22 квітня 199; р., 15 липня 1994 р., 24 січня 1995 р.) було затверджено Перелік видів майна що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнарод них організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеці альний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, ви кладений відповідно у додатках № 1 і № 2^і.

До Переліку входять:

і) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної ; Додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї що їх набувають громадські об'єднання з дозволу органів внутрішніх справ), 6а йова та спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2. вибухові речовини та засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а таколспеціальні матеріали й обладнання для його виробництва;

2. бойові отруйні речовини; '

2. наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винят⁴ком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

2. протиградові установки;

3. державні еталони одиниць фізичних величин; ^!

2. спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені за¹соби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавнийформ власності); '

3. електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що їх застосовують правоохоронні органи, крім газових пістолетів І револьверів та патронів до них, заряіджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Щодо видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набутті права власності громадянами, то в Додатку № 2, зокрема, зазначаються: вогне пальна мисливська зброя, газові пістолети і револьвери та деякі види пневматич ної зброї; об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії культури; радіоактивні речовини. Такі види майна можна придбати лише за на явності відповідного дозволу (органів внутрішніх справ, Міністерства культури державних органів з ядерної та радіаційної безпеки тощо).

У кожній державі встановлюється особливий правовий режим валютних ціні ностей. У період існування СРСР валютні цінності, зокрема іноземна валюта певні платіжні документи і фондові цінності, певні дорогоцінні метали та природ не коштовне каміння, могли бути предметом угод лише в деяких випадках.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — Ст. 517.