§ 3. Сторони, предмет, об'єкти, форма та строк договору схову

У договорі схову беруть участь дві сторони — охоронець (зберігай) і особа, яка передає на зберігання майно і називається поклажодавцем. Сторонами договору, тобто охоронцем і поклажодавцем, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Охоронцями можуть бути дієздатні громадяни та організації, що мають статус юридичної особи.

Поклажодавцями в основному є власники майна, що здають його на зберігання. Але це не становить обов'язкову умову дійсності договору, який укладається. Будь-яка особа, яка має юридичний інтерес щодо збереження майна, яке перебуває в її правомірному володінні, має право укласти договір схову як поклажода-вець, хоч це майно і не належить їй на праві власності. Тим самим не виключена можливість здачі на зберігання речей заставодержателем, наймачем, перевізником тощо. Що стосується власника, то можливість вимагати у таких випадках майно від охоронця підпорядкована загальним правилам. Оскільки охоронець лише володіє річчю, але не стає її власником, дійсний власник, який має право на вилучення речі у поклажодавця, набуває такого права і щодо охоронця незалежно від його добросовісності та інших обставин справи. Добросовісність охоронця та спосіб вибуття речі з володіння власника можуть вплинути лише на взаємні розрахунки між сторонами. Так, якщо наймач майна після закінчення терміну договору найму здає його на оплатне зберігання замість того, щоб повернути майно власникові, віндикаційний позов власника буде задоволений навіть проти добросовісного володільця. Але в цивільному спорі такого характеру позивач повинен внести охоронцеві плату за зберігання, переклавши тим самим заподіяні збитки на їх винуватця, тобто поклажодавця¹.

Всі організації, які здійснюють функції охоронців, можна поділити на дві групи, взявши за критерій для такого розмежування мету їх діяльності. До першої групи належать підприємства та організації, для яких зберігання не є метою діяльності, зазначеної в їхньому статуті (положенні). Це фабрики, заводи, санаторії, готелі і тому подібні організації; інші підприємства, установи, що мають інші основні виробничі функції, а не зберігання, яке вони в одних випадках виконують як допоміжний, додатковий до основної мети обов'язок, а в інших — як епізодичну діяльність.

Другу групу становлять підприємства, для яких схов є основною або єдиною метою їх діяльності, передбаченою їхніми статутами, яка, як правило, здійснюється оплатно. Це підприємства-холодильники, ломбарди та транспортні організації. Однак треба мати на увазі, що розподіл цих організацій на дві групи за зазначеною ознакою не виключає можливості здійснення схову підприємствами Другої групи не тільки як основної і єдиної мети діяльності, передбаченої їхнім статутом, а й епізодичної (наприклад, при зберіганні речей відвідувачів транспортними організаціями, ломбардами).

Юридичною підставою для такого поділу охоронців (зберігачів) слугує аналіз норм цивільного законодавства, яке прямо такий поділ не закріплює, а лише ви-Дїляє їх певну частину. Так, ст. 418 ЦК УРСР виділяє організації, що здійснюють схов в силу своєї діяльності, ст. 955 нового ЦК України — зберігачів, що здійс-

Иоффе О. С. Отдельнне видн обязательств. — Ч. 2. — С. 217—218.

м- ш Глава 59

нюють зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний збері-гач). Визнання тієї чи іншої особи професійним зберігачем тягне для неї певні юридичні наслідки при укладенні та виконанні договорів зберігання.

Значення такого розмежування полягає в тому, що між організаціями, які належать до першої групи охоронців, та поклажодавцями зобов'язання схову може виникнути не тільки з договору схову, а й тоді, коли майно, крім грошей і цінностей, не було окремо здано на зберігання (наприклад, зберігання майна в готелях).

Між підприємствами, віднесеними до другої групи охоронців, та поклажодавцями обов'язок зі зберігання виникає лише при передачі майна за договором схову (наприклад, ломбарду, підприємству-холодильнику), крім випадків прийняття вантажів на відповідальне зберігання. Залежно від цього вирішуватиметься й питання про відповідальність того чи іншого охоронця.

Суб'єктами зобов'язань схову у відносинах з громадянами можуть бути готелі, будинки відпочинку, санаторії і тому подібні організації. Основними виробничими цілями діяльності цих організацій є надання інших послуг (наприклад, санаторно-курортного лікування, організація відпочинку тощо), передбачених їхніми статутами, а не зберігання речей громадян. У даному разі зберігання виступає як допоміжна функція, що супроводжує статутну діяльність при наданні послуги, яка становить зміст І мету основного зобов'язання.

Стаття 420 ЦК УРСР не встановлює ознак і не називає "тому подібних організацій", що виступають охоронцями, а обмежується наведенням приблизного переліку, який може розширитись. Вона фактично не містить відповіді на певні питання, що виникають у фактичних відносинах зі зберігання речей у готелях, будинках відпочинку, санаторіях, гуртожитках та аналогічних організаціях.

Новий ЦК України докладніше визначає коло зберігачів, які мають особливий правовий статус у спеціальних видах зберігання. Так, цим Кодексом виділяються: зберігання речі у ломбарді, у банку, у камерах схову організацій, підприємств транспорту, у гардеробі організації, у готелі, зберігання автотранспортних засобів на спеціальних автостоянках, у гаражних кооперативах (статті 986— 996).

На відміну від ЦК УРСР, у новому ЦК України зберіганню речі в гардеробах присвячена спеціальна стаття (992), згідно з якою зберігачем речі, зданої до гардеробу організації, є ця організація. При цьому положення цієї статті застосовуються у разі зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього, в закладах охорони здоров'я та інших закладах.

Правила ст. 994 ЦК України про зберігання речей у готелі законодавцем поширені також на зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає,

У перерахованих випадках сторони перебувають у зобов'язальних відносинах з надання послуг (наприклад, послуг з санаторно-курортного лікування), а залишення майна у зазначених приміщеннях є юридичним фактом, що тягне за собою встановлення додаткового обов'язку з його зберігання.

Підстави виникнення зобов'язань зберігання в організаціях, зазначених у :т. 420 ЦК УРСР, статті 992, 994 ЦК України, можуть бути різними. Якщо громадянин прибув у санаторій, готель і здав свої речі до камери схову, гардероба, втримавши жетон або номер, то підставою, що породжує даний вид відносин, є

Договір схову (зберігання) 417

договір схову. Якщо верхній одяг і головні убори відвідувачі здають до гардероба, їм видається жетон. Відповідальність за збереження у роздягальному відділі і гардеробі одягу, взуття, що належать відвідувачам, несе адміністрація лазень і душових павільйонів. Цінні речі, документи та гроші здають до камери схову цінностей, а там, де її немає, за збереження цінних речей, документів, грошей, що не здані відвідувачами на зберігання, власник чи орган, уповноважений управляти майном, відповідальності не несе¹.

Коли речі громадянина перебувають у приміщенні (номері готелю) або залишаються в передбачених для цього місцях без особливої здачі на зберігання, зобов'язання зі схоронності речей все одно виникає, але не з договору схову, а з договору про надання місця у готелі, гуртожитку тощо. Такого підходу дотримується і судова практика. В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування у судовій практиці деяких норм законодавства, яким регулюються відносини з побутового обслуговування населення" від 6 липня 1979 р. № 4 (втратила чинність), було зазначено, що готелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки і тому подібні організації відповідають за збереження майна громадян, яке перебуває у відведених їм приміщеннях, і в тих випадках, коли це майно, крім грошей та коштовностей, не було спеціально прийнято від громадян на зберігання.

Коли особа вступає у відносини за договором на санаторно-курортне лікування, надання місць у готелях, то згідно із законом між нею і цими організаціями встановлюються відносини зі зберігання цього майна, хоч воно, крім грошей і коштовностей, і не було спеціально здано на зберігання.

Надання такого роду послуг цими організаціями неможливе без здійснення допоміжної функції — охорони речей громадян. Поклажодавцями тут можуть бути лише фізичні особи. Звичайно, предметом даних зобов'язань є послуги, а об'єктом — речі громадян, тобто індивідуально-визначене майно особистого користування. Гроші та коштовності стають такими об'єктами лише при укладенні окремого договору схову з цими організаціями.

Суб'єктом даних зобов'язань на стороні охоронців можуть виступати й організації, для яких схов не є жодною з цілей діяльності, жодною додатковою функцією. До них належать адміністративні органи, вузи, науково-дослідні, інші установи та організації, що зберігають у гардеробах одяг своїх співробітників і відвідувачів. Підставою виникнення зобов'язань зі зберігання в даному разі можуть бути договір схову (наприклад, отримання номера при здачі речей до гардероба) та юридичні вчинки, якщо речі були залишені в гардеробі, який не обслуговувався гардеробником. Такі відносини мають безоплатний, короткостроковий характер, обмежуючись часом перебування громадян у цих організаціях.

До організацій, для яких зберігання майна є їхньою професійною діяльністю, належать ломбарди та камери схову транспортних організацій. Камери схову на залізничних вокзалах та автовокзалах створено для прийняття від громадян речей на зберігання незалежно від наявності проїзних документів, тобто єдиною функцією, метою діяльності цих камер є зберігання речей громадян, і ця діяль-

ІнструкцІя щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затверджена наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від ЗО травня 1994 р. № 10 // Закон і бізнес. - 1994. - 21 липня. - N° 29.

27 — 2-2728

И8 Глава 59

еість передбачена їхнім статутом. Зокрема, Порядок обслуговування громадян алізничним транспортом¹, затверджений постановою Кабінету Міністрів Украї-іи від 19 березня 1997 р. № 252 визначає, що суб'єкти господарювання, які аймаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити хороннісгь ручної поклажі пасажирів у камерах схову, схоронність багажу та антажобагажу в сховищах та під час перевезень.

Поклажодавцями виступають громадяни. Організації не можуть здавати своє [айно на зберігання в ломбарди та камери схову транспортних організацій, скільки це не входить у зміст їх правоздатності. Виникнення зобов'язань зі збе-ігання майна ломбард засвідчує, видаючи Іменну охоронну квитанцію, а в каме-ах схову транспортних організацій видають квитанції або жетони. Цей договір хову є двостороннім, реальним, оскільки обов'язок зі зберігання речі виникає ише з моменту фактичної передачі її у володіння охоронця. Об'єктом зобов'я-ання схову в цих випадках є індивідуально-визначене майно громадян, яке мо-;е прийматися на зберігання згідно зі статутами підприємств, правилами пере-езення пасажирів і багажу на транспорті.

Для різних охоронців об'єктами схову можуть бути різні речі. Так, ломбарди риймають предмети особистого користування і домашнього вжитку, перелік ких може змінюватися. Камери схову беруть на зберігання ширше коло речей, іж ломбарди.

Основною рисою договірного зберігання організаціями є те, що, оскільки жймання речей на зберігання входить у сферу їх професійної діяльності, вони ають, як правило, для таких операцій спеціальні приміщення чи спеціальне об-їднання (камери схову ручного багажу — на вокзалах, гардероби — в устано-іх, театрах тощо).

Охоронцями можуть бути громадяни, які приймають на зберігання речі ін-их громадян. Зберігання речей громадянами не має характеру промислу, а час- є безоплатною послугою, що трапляється в побуті, але може бути й оплатною. )ридичним фактом, який породжує такі відносини, здебільшого є укладення ж громадянами договору схову, який є реальним. Громадяни можуть займатися іеріганням майна з метою отримання прибутків, набувши статусу підприємця.

У всіх випадках предметом договору схову завжди є послуги, що їх надає :оронець поклажодавцеві та які спрямовані на забезпечення схоронності майна. 5'єктом договору схову може бути як індивідуально-визначена річ, так і речі, з мають родові ознаки. За зобов'язаннями зберігання, незалежно від підстав їх :никнення, охоронець повинен повернути у схоронності ті самі, а не інші речі, ому, як правило, об'єктом цих зобов'язань є індивідуально-визначені речі. Іно-речі можуть визначатися родовими ознаками (наприклад, здача зерна на еле-тор). Коли на схов здаються речі, що мають родові ознаки, то вони переходять власність охоронця, якщо немає іншої угоди. І охоронець зобов'язаний поверти стороні, яка здала родові речі на схов, рівну або обумовлену сторонами іькість речей того самого роду та тієї самої якості (ст. 423 ЦК УРСР), а не ті мі речі, що їх здавали на схов. Якщо згідно із законом охоронець стає власни-м переданих йому речей, то ризик випадкової загибелі чи псування таких ре-

Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом // Закон і бізнес. — 1997. — квітня. —№18.

Договір схову (зберігання) 419

чей покладається на охоронця, і він зобов'язаний повернути поклажодавцевї рівну або обумовлену сторонами кількість речей того самого роду та тієї самої якості звичайно за умови, якщо загибель речей не сталася внаслідок дії непереборної сили. Законодавство допускає укладення угоди між охоронцем і поклажодавцем з приводу родових речей, зокрема про відповідальність за випадкову загибель або псування таких речей, яка може бути покладена на поклажодавця.

Подібна, але більш лаконічна ст. 960 міститься також у новому ЦК, яка передбачає, що за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

Форму договору схову регулює ст. 414 ЦК УРСР, що передбачає залежність форми договору від вартості переданого на схов майна, строку та суб'єктів договору. Договір схову може оформлятися усно і письмово. Договір схову, в якому однією стороною є громадянин, укладається обов'язково в письмовій формі, якщо вартість переданого на схов майна перевищує 100 крб, за винятком здачі речей на короткострокове зберігання в гардероби установ, театрів, їдалень з видачею охоронцем номера або жетона. В іншому разі сторони позбавляються права посилатися на показання свідків для підтвердження факту укладення договору в разі спору. Проте, якщо сторони, порушивши форму договору, не заперечують самого факту укладення договору і спір виникає про тотожність речей, переданих на схов, і речей, що їх повертає охоронець, допускаються свідчення свідків (ч. 2 ст. 414 ЦК УРСР, ст. 968 ЦК України).

Новий ЦК встановлює правило про форму договорів зберігання, які є єдиними для громадян та інших осіб (ст. 955). Так, за ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 209 цього кодексу (наприклад, правочини між юридичними особами, певні правочини між юридичними і фізичними особами, правочини між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян). Однак договір про прийняття речі на зберігання в майбутньому має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. При цьому письмова форма вважатиметься дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією, іншим документом, підписаним зберігачем.

При здачі одним громадянином речей на зберігання іншому в період надзвичайних обставин (пожежа, повінь, землетрус) допускається доведення такого факту показаннями свідків незалежно від вартості майна (ч. З ст. 414 ЦК УРСР). У п. 2 ст. 956 ЦК України до таких обставин безпосередньо віднесене раптове захворювання власника чи іншого володільця майна, а також зазначено, що крім перерахованих, можуть бути й інші надзвичайні обставини.

Якщо охоронцем виступає спеціалізована організація (наприклад, камера схову), то видається квитанція, яка й підтверджує укладення договору. Часто квитанція виписується на формуляр, де відображається і сам порядок зберігання, який визначає права та обов'язки контрагентів. У деяких випадках (наприклад, при здачі в гардероб верхнього одягу) поклажодавцям видаються номерні жетони, їх звичайно не можна вважати актами письмового оформлення договору, але вони мають доказове значення при розв'язанні питань про те, чи було здано май но на зберігання.

27*

_:і__ Глава 59

Договір зберігання на товарному складі укладається у письмовій формі, яка вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Такими складськими документами є: складська квитанція, просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво, яке складається із складського свідоцтва та заставного свідоцтва — варанта (статті 976, 980 981 ІДК України).

У відносинах за договором схову строк є досить своєрідним, оскільки він ви-шачає межі обов'язків охоронця. Охоронець не має права вимагати від поклажо-іавця достроково забрати своє майно, якщо в договорі обумовлено строк його дії. Навпаки, поклажодавець може у будь-який момент вимагати повернення майна навіть якщо строк дії договору ще не закінчився. Якщо договір було укладено на іевний строк, охоронець має право вимагати, щоб поклажодавець прийняв від іього майно, якщо настав строк. При безстроковому характері договору ця вилога може бути пред'явлена у будь-який момент, але охоронець зобов'язаний надати поклажодавцеві достатній строк для одержання ним свого майна.