Глава 72

Згідно зі ст. 1280 ЦК України до складу першої черги спадкоємців за законом ,ять діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. 3,ругу чергу спадкоємців за законом становлять рідні брати та сестри спадко-[я, а також його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1281 України).

З ст. 1282 ЦК України встановлено, що до третьої групи спадкоємців за за-)м належать рідні дядько та тітка спадкодавця.

Згідно зі ст. 1283 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за за-)м мають "особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як ь років до часу відкриття спадщини".

Нарешті п'яту чергу спадкоємців за законом становлять "інші родичі спадко-і,я до шостого ступеня споріднення включно" (ст. 1284 ЦК України). Причо-як зазначено в цій статті, "родичі ближчого ступеня споріднення усувають ірава спадкування родичів подальшого ступеня споріднення". Крім того, до п'ятої черги спадкоємців за законом відносяться і утриманці ідодавця. "Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від о матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом за-в до існування" (ч. 2 ст. 1284 ЦК України).

Заперечення викликає перш за все встановлення надто широкого кола ікоємців за законом. Це стосується, на наш погляд, двох останніх черг спад-лців.

Гак, до п'ятої черги спадкоємців за законом, як це зазначалося вище, іять, зокрема, "інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення очно".

Родичі п'ятого, а тим більше, шостого ступеня споріднення (такі, наприклад, гіти двоюрідних племінників) — це настільки далекі родичі, що між ними і ікодавцем, як правило, не тільки немає особистих зв'язків, але іноді вони і інають про існування один одного. Довести наявність родинних зв'язків тако-тупеня споріднення в кожному окремому випадку буде дуже важко, обов'яз-з виникатимуть численні спори між бажаючими одержати спадщину. Подібна уація відкриває можливість для всіляких зловживань і непорозумінь. Сумніви викликає доцільність введення до кола спадкоємців за законом б, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до у відкриття спадщини" (четверта черга спадкоємців за законом згідно зі 1283 ЦК України).

Слід зазначити, що в ЦК України немає визначення такого поняття, як сім'я, формульовано принципи, керуючись якими можна було б віднести ту чи ін-особу до членів певної сім'ї.

За таких умов застосування на практиці норми ст. 1283 ЦК України навряд = можливим.

У цьому легко переконатися, якщо проаналізувати дві-три конкретні ситуації. Можна лише здогадуватися, яких осіб мали на увазі автори норми ст. 1283 , пропонуючи цю категорію спадкоємців. У всякому разі це не можуть бути би, що належать до перших трьох черг спадкоємців.

Думається, що в даному випадку йдеться перш за все про таких осіб, як паки, падчерки, вітчим, мачуха, зять, теща, невістка, свекруха, що проживали падкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини.

Правове регулювання спадкових відносин 615

Але ж цих осіб беззастережно не можна у всіх випадках вважати членами сім'ї спадкодавця.

Наприклад, падчерка з дитинства проживала в одній квартирі із спадкодавцем, була на його утриманні, але стала дорослою, вийшла заміж і на момент смерті спадкодавця (свого вітчима) продовжувала проживати там же, але вже з чоловіком і народженою нею дитиною. Виникають запитання, чи вона перестала бути членом сім'ї спадкодавця, бо створила свою сім'ю, чи є членом і його (спадкодавця) сім'ї, а також чи є в останньому випадку членами сім'ї спадкодавця її чоловік та дитина і отже його спадкоємцями? Нарешті, чи має значення факт ведення спільного господарства з вітчимом для вирішення питання про належність падчерки до членів його сім'ї?

Інший приклад. Громадянин Н. проживав зі своєю дочкою, її дитиною та її чоловіком, з яким дочка перебувала більше десяти років у фактичних шлюбних відносинах. Громадянин Н. помирає. Дочка відмовляється від спадщини. Ніяких інших спадкоємців першої, другої та третьої черги немає. Отже закликається до спадкування четверта черга — члени сім'ї спадкодавця. Чи може бути визнаний громадянин, що є фактично чоловіком дочки І батьком її дитини, членом сім'ї спадкодавця? І як було б вирішене це питання, коли б дочка була в зареєстрованому шлюбі зі своїм чоловіком, за умови, що хоч вони і жили "під одним дахом" зі спадкодавцем десять років, але вже більше п'яти років цей шлюб існував тільки на папері, і між дочкою та її чоловіком, і між останнім та батьком дочки (спадкодавцем) склалися ворожі відносини?

Отже, що має пріоритетне значення при вирішенні питання — кого можна вважати членом сім'ї: характер фактичних відносин між спадкодавцем і членами сім'ї та між останніми чи юридичний аспект цих відносин?

Наведені приклади свідчать про те, яка величезна кількість питань виникне на практиці при спробі застосувати норму ст. 1238 ЦК України, і які виникатимуть труднощі при їх вирішенні.

Проте не лише невизначеність умов, за яких та чи інша особа може вважатися членом сім'ї, робить норму ст. 1283 непридатною. Негативне ставлення до неї зумовлено й іншими міркуваннями.

На нашу думку, законодавець, встановлюючи коло спадкоємців за законом, має включати д,о нього таких осіб, яких вірогідніше назвав би сам спадкодавець у заповіті, якби він його залишив.

Проте в житті між спадкодавцем і такими особами, як свекруха, невістка, зять, теща (які практично частіше представлятимуть цю чергу спадкоємців за законом) виникають не дуже добрі стосунки і саме тоді, коли вони проживають разом. Якби спадкодавець складав заповіт, навряд чи він призначив би когось з цих осіб своїм спадкоємцем, а тому не слід було б визнавати цих осіб і спадкоємцями за законом.

Мабуть дехто вважає, що факт проживання спадкодавця тривалий строк із членами сім'ї свідчить про наявність добрих стосунків між ними. Але так думати — значить забути про реалії нашого життя, про те, що житлова проблема в нашій країні далеко не вирішена, що різні сім'ї, сторонні люди, які недоброзичливо, а іноді й вороже ставляться один до одного, не роки, а десятки років змушені проживати в одній квартирі, бо не мають можливості купити чи найняти собі інше житло.

і Глава 72

На нашу думку, немає підстав перебільшувати значення факту тривалого

живання спадкодавця з членами сім'ї для визнання їх спадкових прав.

У ЦК України передбачені інші (порівняно з ЦК УРСР) порядок та умови дкування утриманцями спадкодавця.

Як було зазначено вище, відповідно до ст. 531 ЦК УРСР утриманці заклика-,ся до спадкування за наявності двох умов: вони мають бути непрацездатними '.ребувати на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

За новим ЦК України зазначений річний строк перебування на утриманні дкодавця збільшений до п'яти років.

Змінився і порядок закликання утриманців до спадкування. За ЦК УРСР 'иманці не належать ні до першої, ні до другої черги спадкоємців за законом. *и приєднуються до спадкоємців тієї черги, яка закликається до спадкування, іто до першої або другої черги спадкоємців.

Отже, вони у всіх випадках одержують якусь частину спадкового майна.

За новим ЦК України утриманці входять до п'ятої черги спадкоємців за зако-і. Отже вони взагалі дуже рідко закликатимуться до спадкування. Порядок ідкування утриманцями, встановлений ЦК УРСР здається нам більш обгрун-,аним, доцільним.

Те, що відповідно до ЦК УРСР практично у всіх випадках, коли відбувається ідкування за законом, непрацездатні утриманці одержують частину, а коли не-= інших спадкоємців за законом, то і все спадкове майно, з високим ступенем огідності відповідає бажанням спадкодавця. Хоч ці бажання він не висловив у [овіті, але про наявність їх беззастережно свідчить факт надання ним матері-ної допомоги непрацездатному утриманцю протягом досить великого періоду ; мінімум одного року).

Крім того, матеріальна допомога у вигляді спадкового майна, яку одержує не-щездатний утриманець, реалізуючи своє право на спадщину, відповідає також ічним засадам, поширеним у будь-якому демократичному суспільстві, — застити непрацездатних, малолітніх, хворих, знедолених і т. п.

Існують такі правові норми, які зачіпають інтереси всіх або майже всіх гро-цян. До таких норм належить, зокрема, норма, що визначає порядок спадку-іня за законом предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Далеко

всі мають якесь нерухоме майно, автомашини, гроші на рахунках у банках, іекції картин великих майстрів і т. ін., але всі мають якісь предмети звичайної нашньої обстановки та вжитку.

Отже, всіх так чи інакше торкається питання про порядок спадкування цих здметів, оскільки всі їх мають і всі, на жаль, смертні.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 533 ЦК УРСР всі предмети домашньої :тановки та вжитку переходять до спадкоємців за законом (незалежно від їх зги і спадкової частки), якщо вони проживали зі спадкодавцем не менше одно-року до його смерті.

Таким чином, коли помирає громадянин, його хатнє майно залишається у тих адкоємців першої або другої черги, а також непрацездатних утриманців, які з м проживали. Отже нічого не змінюється у побуті цієї родини.

Але становище докорінно зміниться за новим ЦК України, в якому не перед-чено особливого порядку спадкування предметів звичайної домашньої обста-вки та вжитку.

Правове регулювання спадкових відносин 617

Згідно з новим ЦК України ці предмети разом з іншим майном у разі смерті їх власника (за відсутності заповіту) мають перейти до спадкоємців за законом у порядку черговості незалежно від того, чи проживали вони спільно зі спадкодавцем до його смерті. Отже, коли б, наприклад, громадянин проживав до своєї смерті з дочкою та її дітьми, а двоє дорослих працездатних синів проживали зі своїми сім'ями окремо, то право на одержання у спадщину предметів домашньої обстановки та вжитку виникає не лише у дочки (як було б за ЦК УРСР), а й у синів. І якщо сини реалізують у цьому випадку належне їм право, то у дочки залишиться лише і/З частина предметів домашньої обстановки, якою вона все життя користувалася, проживаючи разом із батьком. Дочка потрапить у скрутне матеріальне становище, бо позбавиться необхідних для життя речей, без яких обійтися неможливо, а синам не так і багато буде з цього користі, оскільки речі, що перебували в користуванні, коштують небагато.

Враховуючи, що така або схожа ситуація може виникнути внаслідок скасування норми ст. 533 ЦК буквально в кожній родині, взаємини між родичами у величезній кількості випадків штучно ускладняться внаслідок такого невдалого правового регулювання, яке апріорі не може сприяти злагоді в сімейних відносинах, їх зміцненню. Тому викликає великий сумнів доцільність відмови від норми ст. 533 ЦК УРСР.