§ 3. Збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами

Житлове приміщення надається наймачеві та членам його сім'ї для проживання в ньому; якщо щ особи (чи хтось один із них) не проживають у даному приміщенні, то вони втрачають право на нього. За ст. 107 та ч. 2 ст. 167 Житлового кодексу в разі виїзду наймача чи членів його сім'ї на інше постійне місце проживання право на користування цим житловим приміщенням вони втрачають з моменту виїзду.

Але бувають випадки, коли наймач чи члени його сім'ї за тих чи інших обставин тимчасово не проживають у даному приміщенні. Істотною гарантією житлових прав громадян у цих випадках є статті 71 та 163 Житлового кодексу, які передбачають можливість збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім.

Тимчасово відсутнім слід вважати громадянина, який певний період часу не проживає в найманому ним приміщенні, але не втратив інтерес до використання цього приміщення з метою постійного проживання.

За загальним правилом, у разі тимчасової відсутності наймача чи членів його сім'ї за цими особами зберігається житлове приміщення протягом шести місяців без будь-яких формально-зобов'язальних дій з їх боку. Якщо вони були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути продовжений най-модавцем, а у випадку спору — судом.

У деяких випадках, спеціально обумовлених ст. 71 Житлового кодексу, за наймачем та членами його сім'ї право на житлове приміщення зберігається і на триваліші строки (призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну службу, тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами та характером роботи; виїзд у зв'язку з навчанням; перебування дітей у державних дитячих закладах тощо).

Якщо наймач або члени його сім'ї не проживали у певному житловому приміщенні понад встановлені строки, то згідно зі ст. 72 Житлового кодексу вони можуть бути визнані такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Таке визнання здійснюється у судовому порядку за позовом най-модавця, наймача або членів його сім'ї (колишніх членів сім'ї). Звідси можна зробити висновок, що внаслідок відсутності особи понад встановлені в ст. 71 Жит-

Ю Глава 46

івого кодексу строки вона автоматично не втрачає права користування спірним лтловим приміщенням, а може бути визначена такою лише за рішенням суду. Тимчасова відсутність наймача не знімає з нього обов'язків, що випливають договору найму житлового приміщення, зокрема вчасно вносити квартирну іату, належним чином утримувати приміщення тощо. Ці самі обов'язки покла-ються і на членів сім'ї тимчасово відсутнього наймача, які залишаються в жит-вому приміщенні.

§ 4. Право на обмін житлового приміщення

Право на обмін житлового приміщення є одним із суб'єктивних прав наймача іключає в себе елементи розпорядчих повноважень. Потреба у його здійсненні [никає у наймача з різних причин, зокрема у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи іго розірванням, об'єднанням з батьками в одну сім'ю, наближенням місця про-ивання до місця роботи.

Обмін житловими приміщеннями за своєю юридичною категорією та згідно з [нним житловим законодавством є своєрідним перерозподілом житлових примі-ень.

Право наймача на обмін житлового приміщення та порядок обміну встанов-зються і регулюються статтями 79—89 та 164 Житлового кодексу і Правилами іміну житлових приміщень, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР ц 31 січня 1986 р. № 31.

Учасниками обміну можуть бути наймачі державного, комунального, громад-ікого та приватного житлових фондів.

Правом на обмін користуються лише наймач та члени його сім'ї, що прожи-іють разом з ним. Такого права не мають піднаймачі та тимчасові мешканці, бмін допускається лише за наявності письмової згоди всіх членів сім'ї, що про-ивають спільно, включаючи й тимчасово відсутніх. За неповнолітніх членів м'ї свою згоду в письмовій формі висловлюють батьки, опікуни чи піклувальни-і.

Предметом обміну може бути як ізольована квартира чи інше ізольоване итлове приміщення, так, за певних умов, і частина житлового приміщення.

Коли між членами сім'ї наймача (чи колишніми членами сім'ї) не досягнуто оди про обмін, кожний з них має право вимагати в судовому порядку примусо-)го обміну приміщення, яке вони займають, на приміщення у різних будинках .вартирах).

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня )85 р. № 2 передбачається, що при примусовому обміні на підставі ст. 80 Жит-)вого кодексу погіршення житлових умов відповідачів, як правило, не повинно тускатися. У цьому разі суд має всебічно врахувати інтереси та обгрунтовані води членів сім'ї наймача. Однак обмін житлового приміщення на приміщення загальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб, сі проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір.

Стаття 81 Житлового кодексу передбачає можливість обміну частини житло-)го приміщення. Наймач або член його сім'ї має право провести обмін житлової ющі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати наймачем іншого житлового приміщення, але за тієї умови, що особа, яка пе-

Договір найму житла 161

реїздить у порядку обміну, є членом сім'ї тих, хто залишився проживати у цьому приміщенні. Так, якщо у двокімнатній квартирі проживає подружжя з дорослим сином, а окремо в однокімнатній квартирі —' мати наймача, то природно, що в результаті обміну старенька мати перебирається жити до сина та невістки, а син цього подружжя займає однокімнатну квартиру.

Відмова наймодавця в дозволі на обмін може мати місце лише з підстав, зазначених у законі. Стаття 86 Житлового кодексу передбачає підстави, за яких не допускається обмін, зокрема, коли до наймача пред'явлено позов про розірвання чи зміну договору найму, якщо обмін має фіктивний характер, якщо житлове приміщення є службовим або знаходиться у гуртожитку. Відмова наймодавця в обміні може бути оскаржена в судовому порядку.

Угода про обмін житловими приміщеннями в державному, комунальному та громадському житлових фондах набирає чинності з моменту одержання сторонами обмінних ордерів і вважається виконаною з моменту переселення наймачів в обмінювані житлові приміщення. У приватному житловому фонді така угода набуває чинності з моменту досягнення згоди про обмін між наймачами та їх членами сім'ї і власниками обмінюваного житла. Відмову власника житлового приміщення у згоді на обмін не може бути оспорено в судовому порядку.