5. Відповідальність сторін у зобов'язаннях схову (зберігання)

Якщо охоронець не виконає належним чином своїх обов'язків, допустить рату майна, нестачу або його пошкодження, він несе відповідальність за це пе-д поклажодавцем.

Відповідальність охоронця за ЦК УРСР може бути повною і обмеженою. При івній відповідальності охоронець відшкодовує поклажодавцеві як прямі збитки, к і неодержані доходи, тобто відповідає за загальними правилами цивільного конодавства. Повна відповідальність може настати, якщо це передбачено зако-м або договором (ст. 419 ЦК УРСР). У всіх інших випадках настає обмежена цювідальність, на підставі якої за втрату та нестачу майна охоронець відпові-є лише у розмірі вартості втраченого майна чи майна, якого не вистачає, а за ушкодження майна — у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ст. 419). гже, внаслідок диспозитивного характеру даної статті у зазначених у ній роз-рах охоронець відповідає в тих випадках, якщо за законом або договором на оронця не покладено обов'язок відшкодувати збитки у вигляді неодержаних ходів. Якщо при здаванні майна на схов було зроблено оцінку цього майна, яку значено у договорі або іншому письмовому документі, виданому охоронцем, цювідальність охоронця обмежується сумою оцінки, коли не доведено, що дійс-

вартість пошкодженого, втраченого майна або майна, якого не вистачає, пе-вищує цю суму.

Певною мірою суперечливо вирішено питання про розмір відповідальності ерігача в новому ЦК України, в ст. 969 якого закріплено правило про вїдпові-льність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі на загальних під-авах. Тобто це правило можна зрозуміти і так, що відшкодуванню підлягають

прямі (реальні) збитки (витрати, зроблені поклажодавцем, втрата або пошко-ення майна), так і неодержані ним доходи. Однак зміст ст. 970 ЦК України ідчить про інше, оскільки згідно з нею збитки, завдані поклажодавцеві втратою о пошкодженням речі відшкодовуються зберігачем: у разі втрати та нестачі ре-й — у розмірі їх вартості; у разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку изилася її вартість. Таким чином, ця норма, як і відповідна норма ст. 419 ЦК

Договір схову (зберігання) 427

УРСР, не передбачає відшкодування неодержаних доходів, які міг би одержати поклажодавець у разі належного зберігання майна.

Незважаючи на те, що під час приймання майна на схов і визначення його вартості за згодою сторін може бути занижено оцінку речей, закон дозволяє у разі їх втрати відшкодовувати збитки лише у розмірі оцінки, встановленої у договорі. У розмірі оголошеної вартості несуть відповідальність транспортні організації при втраті або пошкодженні речей, що здані до камери схову, якщо охоронець не доведе, що дійсна вартість майна нижча від суми оцінки. Якщо речі здано до камери схову цих організацій без оголошення їхньої вартості або до автоматичних камер схову, де оцінка не оголошується, охоронці відповідають у межах доведеної позивачем дійсної вартості речей.

За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. Це правило має застосовуватися тоді, коли майно є в наявності, але пошкоджено, в зв'язку з чим знизилася його вартість. Характер пошкодження майна має бути таким, що можна поновити його вартість і використовувати за початковим призначенням після відповідного ремонту.

Під зниженням вартості пошкодженого майна розуміється зниження його вартості внаслідок погіршення властивостей, необхідності ремонту, зниження ефективності використання корисних якостей¹. Розмір суми, на яку знизилася вартість майна в результаті пошкодження, може визначатися за допомогою експертизи. Отже, якщо пошкоджене майно можна використовувати за початковим призначенням, хоч і зі зниженням вартості, стягненню підлягає сума оцінки. Якщо таке майно може бути використане за призначенням після необхідного ремонту, потрібно стягнути вартість цього ремонту. Крім того, за наявності відповідних умов можливе стягнення і суми, на яку знизилася вартість пошкодженого майна внаслідок втрати ним товарного вигляду. У таких випадках не можна стягувати з охоронця вартість майна, яку воно мало до пошкодження.

Якщо у зв'язку з пошкодженням майна, за яке охоронець відповідає, якість майна знизилася настільки, що воно не може бути використано за початковим призначенням, поклажодавець має право від нього відмовитися. Охоронець зобов'язаний у такому разі відшкодувати дійсну вартість майна з урахуванням його зношення. Ступінь пошкодження майна та його придатність до подальшого використання визначають сторони, а у разі спору встановлюється висновком спеціальної інспекції або експертизи.

У законі немає вказівки щодо того, до якого моменту повинна визначатися вартість втраченого або пошкодженого майна — на день втрати або пошкодження майна, тобто на момент заподіяння шкоди, чи на день розгляду позову.

Судова практика виходить з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності — за дійсною вартістю майна не час розгляду справи (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Пре судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності' від 22 грудня 1995 р. № 20). Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, зі яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Хшжельберг Б. Л. Ответственность железннх дорог за несохранность груза. — М., 1966. -С. 19—24; Смирнов В. Г, Яковлева В. Ф. Правовьіе проблемн перевозки и материально-техниче ского снабжения. — Л._т 1978. - С. 210.

Ї8 Глава 59

Так, рішенням Вінницького обласного суду від 10 вересня 1998 р. було задо-'лено позов гр-на Крикливого до ВАТ "Маяк" про відшкодування вартості ав-мобіля. Спір полягав у тому, що 12 грудня 1996 р. невідомим з платної стоян-[ "Маяк" було вкрадено належний гр-ну Крикливому автомобіль БМВ-735. Суд валив стягнути з ВАТ "Маяк" на користь позивача 96188 грн. вартості авто-)біля. ВАТ "Маяк" оскаржило таке рішення суду, оскільки вважало, що суд не ахував дійсну вартість автомобіля і те, що автомобіль тривалий час експлуату-вся в Україні. Судова колегія Верховного Суду України залишила скаргу ВАТ Іаяк" без задоволення, а рішення суду без змін, зазначивши в ухвалі, що суд грунтовано виходив з дійсної вартості аналогічного автомобіля чотирирічного у, бо на день викрадення автомобіль експлуатувався 4 роки, а на день розгля-

справи такий автомобіль коштував 96188 грн.

У тому разі, коли ціна на майно підвищилася після його втрати або пошко-іення, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, слід обчислювати вихо-чи із цін, які існують на день розгляду спору І ухвалення рішення, на що спра-дливо вказується в літературі¹. Це пояснюється тим, що принцип повного щікодування заподіяної шкоди полягає у поновленні попереднього майнового ановища кредитора, забезпеченні можливості набути взамін втраченого нове йно.

Відповідальність за втрату або пошкодження майна несуть також зберігачі, і здійснюють зберігання не за договором схову, а на інших підставах. Відпові-чами тут можуть бути лише готелі, мотелі, будинки відпочинку, санаторії, гур-житки і тому подібні організації. Вони відповідають за збереження майна гро-дян, яке перебуває у відведених йому приміщеннях, хоч це майно і не було ано на зберігання цим організаціям, за винятком грошей і коштовностей г. 420 ЦК УРСР, ст. 994 ЦК України). Розмір відповідальності цих організацій кож визначається за правилами ст. 419 ЦК УРСР, ст. 970 ЦК України.

Як правило, у цивільному праві відповідальність настає за наявності вини зби, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання, зобов'язаннях схову майна передбачається виняток з цього правила. Зокрема, ганізація, що здійснює схов у межах своєї професійної діяльності, звільняється , відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна лише тоді, якщо до-іе, що шкоду спричинено непереборною силою (ст. 418 ЦК УРСР).

За новим ЦК України професійний зберігач відповідає за втрату або пошко-.ення речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або че-з такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і

міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця . 969).

Отже, звичайну відповідальність нестимуть організації, для яких схов є до-гковою функцією, а підвищену— лише організації, для яких схов є єдиною або іією з основних цілей професійної діяльності. Для звільнення охоронця від від-зідальності за незбереження майна в результаті дії непереборної сили необхід-, щоб невиконання ним своїх обов'язків було в причинному зв'язку з такими

Новицкий И. Б., Лунц Л. П. Общее учение об обязательстве. — М., 1950. — С. 366—368, —375; Калмьосов Ю. X. Возмещение ущерба, причиненного имуществу. — Саратов, 1965. — 70-71.

Договір схову (зберігання) 429

діями, щоб дійсно ці явища (повінь, землетрус тощо) впливали на діяльність охоронця, завдаючи шкоду. Якщо охоронець міг І повинен був передбачити заподіяння шкоди майну, що зберігається, зокрема настанням повені, і запобігти шкідливим наслідкам доступними йому засобами, його посилання на непереборну силу у разі втрати або пошкодження майна буде необгрунтованим. Він має довести, що об'єктивно не міг відвернути дії непереборної сили, у зв'язку з чим і не зміг зберегти майно.

Умовами відповідальності професійних охоронців (зберігачів) є: наявність шкоди, причинного зв'язку між поведінкою охоронця і заподіяною шкодою, а також протиправність дій охоронця. Вина не є необхідною умовою відповідальності таких охоронців. Відповідальність інших охоронців (зберігачів) за незбереження майна настає за наявності загальних підстав за порушення зобов'язань.

Відповідальність охоронця зменшується, якщо поклажодавець не забере майно у строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку — у строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження невитребуваного майна. Охоронець у таких випадках відповідає лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (ч. 2 ст. 418 ЦК УРСР, п. З ст. 969 ЦК України). Таким чином, після прострочення поклажодавця в отриманні майна знову відповідальність охоронця знижується. За несхоронність речей внаслідок простої необережності охоронець не відповідає. Це правило поширюється на випадки схову майна як організаціями, для яких схов є однією із цілей діяльності, так і підприємствами, що здійснюють схов у вигляді додаткової або допоміжної функції, а також громадянами.

Поклажодавець, як і охоронець, за невиконання своїх обов'язків щодо охоронця несе відповідальність за збитки, які виникли у зв'язку з цим. Закон не передбачає відповідальність поклажодавця незалежно від вини, тому слід виходити із загального правила про відповідальність лише за вину. Поклажодавець відповідає і за порушення обов'язку отримати майно по закінченню встановленого строку.

При ухиленні поклажодавця від отримання майна може бути здійснено його продаж у порядку, встановленому законом для охоронців-громадян та в порядку, встановленому статутом організації, яка є охоронцем (ст. 421 ЦК УРСР). У новому ЦК України така загальна норма відсутня. Однак за ст. 991 ЦК України камери схову зобов'язані зберігати не витребувану річ протягом трьох місяців, а зі спливом цього строку річ може бути продана у встановленому законом порядку.

Майно, здане на зберігання, може заподіяти шкоду охоронцеві своїми природними властивостями. Як правильно зазначав О. С. Іоффе, якщо охоронець знав або повинен був знати про шкідливі властивості речей і все ж прийняв їх на зберігання, то він має вжити необхідних заходів, щоб запобігти збиткам, за які не можна притягти до відповідальності особу, яка здала такі речі¹. А відтак Цілком справедливо у ст. 422 ЦК УРСР та ст. 971 ЦК України передбачено обов'язок поклажодавця відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, про які зберігач, приймаючи майно на зберігання, не знав і не повинен був знати.

Иоффє А. С, Толстой Ю. К. Новнй гражданский кодекс РСФСР. — Л., 1965. — С. 350.