§ 2. Сторони у договорі купівлі-продажу

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купївлі-прода-;у виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти ци-льних правовідносин — громадяни, юридичні особи або держава. Однак умови 4асті кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, ,о залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта ци-льних правовідносин, форми власності відчужуваного майна, його правового гкиму та інших обставин¹.

Закон може визначати певні спеціальні умови щодо участі відповідних юри-ічних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (на-зиклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських та релігій-іх об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від онополії на зовнішньоекономічну діяльність. Нині суб'єктами зовнішньоеконо-ічної діяльності, в тому числі торговельної, можуть бути як фізичні, так і юри-ічні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Зако-)м України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

За ст. 225 ЦК УРСР, ст. 660 ЦК України право продажу майна, крім випадків жмусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це положення за-шу означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його пра-ву долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу юдавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право влас-сті на нього (право повного господарського відання чи оперативного управлін-і). Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Прода-іць не може передати покупцеві те, на що він сам не має права.

У законодавстві не розкривається зміст поняття "примусовий продаж", ви-іачаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна. До таких дстав належать: продаж описаного у боржника майна з метою задовольнити імоги кредиторів згідно зі ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження, юдаж заставленого майна у порядку, встановленому Законом України "Про за-аву", продаж майна відповідно до Закону України "Про відновлення платос-юможності боржника або визнання його банкрутом", реалізація конфіскованих іедметів, які стали знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного іавопорушення, тощо.

Від примусового продажу майна необхідно відмежовувати Інші можливі видки відчуження майна за відсутності на це волі власника. Так, ЦК України, які законодавчі акти встановлюють особливий порядок реалізації невитребува-(X за договором побутового замовлення виготовлених підрядником речей, витребуваних на транспорті вантажів і багажу, майна, відправленого через ор-ни зв'язку. У наведених випадках продаж зазначеного майна не є примусовим, дише здійснюється без згоди власника, оскільки такий невідомий або не вияв-

Раніше чинним законодавством встановлювався ряд обмежень щодо права суб'єктів цивіль-х правовідносин укладати певні договори купівлі-продажу. Так, громадяни не могли набувати їласність засоби виробництва (за деякими винятками), юридичні особи мали право набувати йно лише відповідно до своєї статутної діяльності та позбавлялися можливості безпосередньо іти участь у зовнішній торгівлі.

Купівля-продаж

ляє інтересу до належно'го йому майна, що може завдати охоронцю майнов шкоди. Звідси можна зробити висновок, що коло підстав для продажу майї невласником значно ширше, ніж це передбачено ст. 225 ЦК УРСР. Тому ця о ставина цілком обрунтовано врахована в ст. 660 нового ЦК України, в якій за начається, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купі лі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника аі комісіонера. У такому разі покупець досягає тієї самої мети, що й при купів майна безпосередньо у власника, хоч і з певними особливостями. Так, при пр дажу майна, зданого на комісію, продавцем виступає комісіонер, а не власник т кого майна. Тому у разі виявлення відхилень від умов договору купівлі-продая покупець звертається з претензіями до комісіонера (продавця), а не до комітен (власника). При укладенні договору купівлі-продажу продавцем через свого п віреного (на підставі договору доручення) стороною в ньому є власник, а не п вірений. Держава І територіальні громади діють через утворювані ними спеціал ні органи.

У ст. 225 ЦК УРСР визначено також наслідки продажу майна невласний за відсутності в останнього належних повноважень на здійснення дій з відчуже ня майна. У цій статті зазначено, що якщо продавець не є його власником, пок пець набуває права власності лише у тих випадках, коли відповідно до закоі власник не має права витребувати від нього майно (ст. 145 ЦК УРСР). Дане п ложення з певними редакційними змінами збереглося і в новому ЦК України, ст. 660 якого записано: "Якщо продавець товару не є його власником, покупе набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимага¹ його повернення." На перший погляд принципових розбіжностей у змісті навел них статей немає, але норма ст. 660 ЦК України може давати підстави д. ширшого тлумачення, ніж норма ст. 225 ЦК УРСР.

Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правил власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою учас громадян стороною у договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої д здатності. Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичь особи, а угоди, які вони укладають, мають не суперечити цілям їхньої діяльнос передбаченим в установчих документах. Недодержання цієї вимоги може пр звести до визнання такої угоди недійсною.

Так, компанія "Р енд Джей Трейдінг Інтернейшнл Інк" (США) звернулася , Вищого арбітражного суду України з позовом про визнання договорів купів. продажу цеху, різного обладнання та устаткування, договору оренди машин д наповнення і запаювання твердих желатинових капсул, укладених між спільні підприємством "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" та науково-вирс ничим центром "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" (м. Київ). Поз вач посилався, зокрема, на те, що він володіє 50 відсотками акцій спільного п приємства і має право на одержання прибутку від діяльності. Відповідно статуту спільне підприємство створено для виробництва та реалізації ліків, а внаслідок укладення зазначених угод відбулося фактично відчуження всьо майнового комплексу, що призвело до припинення його виробничої діяльності

За рішенням Вищого арбітражного суду України від 18 березня 1997 р. поз було задоволено на підставі статей 48, 50 та 62 ЦК УРСР.