Глава 71

п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні насамперед обставин не самої події і, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від ого-їня особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України ї постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в ах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня р. № 5). Факт смерті особи встановлюється за умови підтвердження заяв-і доказами, що ця подія достовірно мала місце у певний час та за певних вин. Якщо громадянина оголошено померлим, то за правилами ст. 21 ЦК * днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про ого-ння його померлим або припустимий день смерті, який зазначається у вка-іу рішенні суду. Останнє може мати місце, коли є підстави вважати, що за-,ь громадянина настала внаслідок нещасного випадку, роте на практиці можуть виникати випадки, коли припустимий день смерті їдянина і день ухвалення судового рішення можуть за часом знаходитися за ми шестимісячного строку для прийняття спадщини, який починає відлік з нту відкриття спадщини.

ому, як зауважив А. П. Сергєєв, краще "у відповідних випадках відрахову-вказаний строк з моменту вступу рішення суду в законну силу, а не з дня гі громадянина, зафіксованого в рішенні суду. За іншого підходу, якщо с для прийняття спадщини пропущений, треба буде ставити питання про йо-одовження як пропущеного з поважної причини, що може призвести до тя-ш у процесі оформлення спадкових прав"¹.

І. На практиці трапляються випадки одночасної смерті осіб, кожна з яких а б стати спадкоємцем після смерті іншої (так звані комморієнти). У такому виникає питання про юридичну долю спадкових прав: чи перейдуть вони до іих спадкоємців кожної з померлих осіб або до правонаступників лише тієї с, яка померла пізніше, якщо про це є переконливі докази, відповідь на поставлене запитання ми знаходимо в судовій практиці. Згідно іацом першим пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про тику розгляду судами справ про спадкування" часом відкриття спадщини ається день смерті спадкодавця. З цього випливає те, що "особи, які помер-один І той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після зго" (абзац другий пункту 5 зазначеної постанови).

І таким твердженням можна погодитися лише частково — стосовно осіб, ) яких конкретні обставини справи не дозволяють встановити хто з них по-раніше. Наприклад, якщо батько й син загинули внаслідок стихійного лиха лає відомостей про те, що один бодай на декілька миттєвостей пережив ін-), вони вважаються такими, що померли одночасно. Оскільки ніхто з них не спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і пере-:ть окремо до кожного з їх власних спадкоємців.

Зтім, цілком можливі і випадки, коли смерть осіб, які могли б спадкувати од-ісля одної, настає хоч і протягом однієї календарної доби, але в різний час іиця може бути значною і складати більше двадцяти трьох годин). Гаким чином, між особами, які померли в межах однієї календарної доби, на-іництва не виникає, незважаючи на розмір часового проміжку. Водночас у

Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. — Т. 3. — С. 509.

Загальна характеристика спадкового права 605

разі смерті однієї особи, наприклад, о двадцять третій годині п'ятдесят дев'ять хвилин, а іншої в нуль годин нуль одну хвилину, тобто через дві хвилини, внаслідок того, що йдеться про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла раніше.

В правовій літературі питання про те, що слід вважати часом відкриття спадщини, є дискусійним. При цьому висловлюються два протилежних погляди. Переважна більшість авторів обмежується посиланням на законодавче визначення часу відкриття спадщини як дня смерті спадкодавця¹. Інші сприймають це положення з певними застереженнями, вважаючи, що не завжди день смерті особи (календарна доба) є достатнім для визначення часу виникнення спадкових відносин. Іншими словами, у деяких випадках часом відкриття спадщини слід вважати не день, а момент смерті спадкодавця².

Очевидно, що причиною спору є використання в усі часи радянським та пострадянським спадковим законодавством різної термінології. Так, ст. 525 ЦК УРСР, яка визначає час відкриття спадщини, вживає слово "день", а ст. 527 ЦК УРСР, передбачаючи, хто може бути спадкоємцем, говорить про осіб, які знаходяться в живих "на момент" смерті спадкодавця.

Щоб уникнути подібних невідповідностей у майбутньому, закон, безперечно, повинен використовувати однакові терміни. Тому було б доцільно внести в ЦК України відповідні зміни, направлені на усунення використання в статтях 525 та 527 різної термінології. На наш погляд, оптимальним вирішенням поставленої проблеми буде заміна в ст. 525 слова "день" на слово "момент"³. Інше вирішення питання, а саме використання терміну "день" в ст. 527, призведе до істотного звуження прав спадкоємців. Зазначене слід було б передбачити і в тексті ЦК України, який також не вирішив дану колізію.

З огляду на вищезазначене, уявляється, що в тому випадку, якщо особи, що є спадкоємцями одна одної, померли в межах однієї календарної доби, але відомо, що одна з них померла пізніше від іншої на кілька хвилин або годин (врахування секунди смерті, за загальним правилом, має виключатися, крім випадків, коли можливо з точністю встановити саму миттєвість смерті особи), неможливо стверджувати про смерть цих осіб як про одночасну. Відповідно особи, які померли в межах хоча б однієї доби, але є відомості про неодночасність настання їх смерті, мають спадкувати одна після одної. Лише у разі, якщо момент смерті таких осіб встановити неможливо (наприклад, за аварії літака), тобто виключається можливість встановлення факту, хто з цих осіб пережив іншого, повинне бути визнано, що зазначені особи померли одночасно і спадщина після кожної з них відкривається самостійно.

Див., напр.: Рубанов А. А. Право наследования. — М.: Московский рабочий, 1978. — С. 19 Рясенцев В. А. Наследование по закону и по завещанию. — М.: Знание, 1972. — С. 9.

Див., напр.: Антпимонов Б. С, Герзон С. Л., Шлифер В Г. Наследование и нотариат. — М. Юридическое издательство Вьісшей партийной школьї при ЦК ВКП (6),1946. — С. 43—45; Анти монов Б. С, Граве К. А. Зазначена праця. — С. 94; Никитюк П. С. Наследственное право и наслед ственньш процесе (проблеми теории и практики). — Кишинев: Штиинца, 1973. — С. 60.

Там само.

І Глава 71

Посилання на те, що для придбання спадщини спадкоємець зобов'язаний її йняти (ст. 548 ЦК УРСР) і тому особа, яка померла пізніше протягом тієї ж н не може вважатися такою, що набула право на спадщину, не є переконли-, адже до цієї особи перейшла не спадщина, а лише право на її прийняття або юви від неї. Це право, не будучи реалізованим такою особою, не втрачає сво-місту і переходить разом із сукупністю інших прав та обов'язків, які входять кладу спадкової маси, до її власних спадкоємців.

Визнання часом відкриття спадщини дня, а не моменту смерті спадкодавця зводить до значних помилок за розгляду судами України справ про спадку-ія, що своєю чергою тягне за собою істотне порушення прав ймовірних спад-лців.

Підтвердженням цієї позиції може слугувати наступний приклад. У серпні Ір. Б. С. пред'явила в інтересах доньки — Б. О. позов до Б. Д. і Т. (брата та ри померлого прадіда) про визнання права власності на жилий будинок та ї майно і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. В обгрунту-ія своїх вимог позивачка посилалася на те, що 12 серпня 1990 р. загинули ,ко, дід і прадід її" доньки, у зв'язку з чим відкрилася спадщина — жилий бу-ж та інше майно, що належало прадіду Б. Д.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, Тернопільський міський суд, рі-ня якого підтримала в своїй ухвалі судова колегія у цивільних справах Тер-льського обласного суду, виходив з того, що оскільки батько і дід Б. О. по-іи в один день зі спадкодавцем — прадідом Б. О., вони не можуть бути ані спадкоємцями. З цього випливає, що і правнука померлого не може бути икана до спадкування.

їаступник Голови Верховного Суду України приніс протест на вказані рішен-

вимогою їхнього скасування, обгрунтувавши це тим, що у разі смерті в один

прадіда, діда й батька право правнуки на спадщину виникає не через те, що

перейшло до її батька, а за правом представлення (ч. 2 ст. 529 ЦК Украї-

],озволимо собі не погодитися з міркуваннями, викладеними у протесті За-ника Голови Верховного Суду України. На нашу думку, скасовуючи попе-ьо прийняті рішення, він не врахував роз'яснення Пленуму Верховного Су-країни, сформульовані в абзаці другому пункту 5 постанови "Про практику іяду судами справ про спадкування" про те, що особи, які померли в один і *е день, не спадкують один після другого.

гідно з фабулою справи, що розглядається, прадід, дід та батько Б. О. по-и протягом однієї календарної доби. Виходячи з того, що дані особи позбав-можливості спадкувати один після одного, спадщина відкрилася не один раз еля смерті прадіда, а тричі — після смерті прадіда, діда й батька Б. О. Тоб-аявні три окремі і незалежні випадки спадкового наступництва: майно кож-з померлих має перейти до їхніх власних спадкоємців, к видно з матеріалів справи, свідоцтво про право на спадщину після смерті їда було видано його брату та сестрі, імовірніше, як спадкоємцям за законом

£ив.: Постанова президії Тернопільського обласного суду від 3 березня 1992 р. // Практика України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики ни, К.: Юрінком, 1995 - № 3. - С. 162-163.

Загальна характеристика спадкового права 607

другої черги. Правнука померлого прадіда могла претендувати на спадщину за законом, усунувши при цьому вказаних осіб як спадкоємців наступної черги, лише в тому випадку, якщо на час відкриття спадщини (тобто на день смерті спадкодавця) вже не було б в живих її батька, який був би закликаний до спадкування після смерті свого діда (прадіда своєї доньки).

Оскільки батько Б. О. не може бути визнаний спадковим правонаступником свого діда через те, що він помер з ним в один день, тобто одночасно, до нього не могло перейти і право на прийняття спадщини. Отже, Б. О. виступає спадкоємицею лише свого батька, до складу спадщини якого не входить право на прийняття спадщини після смерті його діда (прадіда Б. О.).

Аналіз цієї справи дає підстави для дещо парадоксального висновку про те, що вирішення цього спору судами першої та касаційної інстанцій хоч і не відповідало інтересам позивачки через недосконалість спадкового законодавства, але було правильним. Навпаки, протест Заступника Голови Верховного Суду сприяє реалізації прав потенційної спадкоємиці, але не відповідає чинному законодавству.

Розглянутий казус є показовим прикладом того, як більш віддалені родичі померлого спадкодавця вправі на законних підставах одержати переваги при спадкуванні над особами, які перебувають у спорідненості з померлим по прямій лінії та входять до складу першої черги спадкоємців за законом.

Визначення часу відкриття спадщини як дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить і до невиконання волі заповідача, яка згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК УРСР має переваги над положеннями закону І обмежується лише інститутом обов'язкової частки у спадщині. Справа в тому, що за одночасної (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт фактично анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Інакше виглядає справа з визначенням юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об'єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієн-тів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців застрахованого.

Так само розв'язується проблема спадкування у разі одночасного настання смерті спадкодавця та особи, на користь якої останнім було зроблено розпорядження про посмертну видачу банківського вкладу. Виходячи з того, що таке наступництво згідно зі ст. 564 ЦК УРСР не визнається спадковим, право на одержання вкладу з'являється у померлого вигодонабувача та переходить до його власних спадкоємців.

Відповідь на питання про те, чи можливе звернення до суду з метою встановлення часу відкриття спадщини, також залежить від того, що визнавати часом відкриття спадщини. Якщо спадщина відкривається на день смерті спадкодавця, звертатися до суду недоцільно, оскільки проблем із встановленням календарної дати, як правило, не виникає. У разі, якщо відкриття спадщини — це момент (година та хвилина) смерті спадкодавця, то встановлення цього моменту є вельми важливим.

Показовою у цьому плані є справа, наведена в роботі Б. С. АнтІмонова та К. О. Граве. В процесі судового розгляду постало питання, чи набула громадянка

В Глава 71

право на прийняття спадщини (або на відмову від її прийняття), оскільки день мерті співпадав з днем смерті чоловіка. При цьому суду були надані перекон-зі показання свідків, відповідно до яких громадянка Б. померла вже після того, дізналася про смерть чоловіка у лікарні. На підставі цього судом був зробле-л цілком справедливий висновок про те, що громадянка Б. встигла набути пра-спадкування після чоловіка, але не встигла його реалізувати. Таким чином, шо спадкування перейшло до власних спадкоємців цієї громадянки за правили спадкової трансмісії¹.

Місце відкриття спадщини. Згідно зі ст. 526 ЦК УРСР та відповідно до

1240 нового ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє

;тійне місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, місцезнаходжен-

майна або його основної частини. У свою чергу місцем проживання визнаєть-

місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає. Відповідно ж до

1240 нового ЦК України, якщо місце проживання спадкодавця невідоме, міс-

і відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної

о частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної

тини рухомого майна.

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 15 років, чи громадян, які іебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) опікунів.

Правильне визначення місця відкриття спадщини має важливе значення і ^г розв'язання ряду процедурних питань. Адже за місцем відкриття спадщини, рема, необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, дим місцем видається свідоцтво про право на спадщину, приймаються претен-кредиторів, і, що важливо, вживаються заходи щодо охорони спадкового іна.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів реєстрації ів громадянського стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне міс-іроживання його і місце смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної анізації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету цевої ради народних депутатів чи відповідної місцевої держадміністрації або з ця роботи померлого про постійне місце його проживання; записом у домовій зі про постійну прописку спадкодавця, а якщо місце проживання померлого ідоме — документом (довідкою виконавчого комітету місцевої ради народних утатів та ін.) про місцезнаходження спадкового майна або його частини 114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. 18/5).

У разі відсутності зазначених документів спадкоємці повинні мати копію рі-шя суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкриття спад-ш.

Див.: Антимонов Б. С, Граве К. А. Зазначена праця- — С. 94.