6. Селянське повстання олександра костки наперського в краківській землі (1651 р.)

Як і російські кріпосні селяни за часів Разіна, польські селяни висту­пали проти своїх поміщиків. Вони наївно вірили, що король є їх захисни­ком, що дворяни утискують їх проти волі короля. Подібно до Пугачова, Олександр Костка Наперський, щоб легше підняти народ на повстання, назвав себе сином короля Владіслава IV і заявляв, що виступає нібито з доручення короля. (Взято з «Teksty zrodlowe», № 39, стор. 6–7. Відозва Олександра Костки Наперського, т. І, стор. 325–326).

Мир христовий. Всім і кожному вірним підданим його коро­лівської величності государя нашого ясновельможного... бажаю свободи і вільності, оголошуючи насамперед божу волю і [волю] його королівської величності. Хоче шляхта вчинити заколот проти його королівської величності государя нашого; отже, хто вірний королю, нехай якомога швидше прийде під мої крила, під Чорштин... При цьому його королівська величність, ясновельмож­ний государ наш, обіцяє, що всім тим, хто тепер стоятиме на моєму боці, всі слободи і садиби з усім тим, що в них є, буде ваше, а тому визволяйтеся самі з цієї неволі, поки не пізно. Невже вони повинні вас остаточно розорити; краще, коли ви їх розо­рите. Досить уже, досить вони вас мучили, ці панки; голос ваш, голос плачучих волає до бога, бажаючи помститися. Попереджаю вас, щоб ви ніяким грамотам, навіть якби вони були з печаткою і [підписані] рукою його королівської величності короля, не вірили, тому що він змушений видавати грамоти, боячись шляхти. Але ми повинні робити якомога швидше те, що слід робити, і в день св. Яна ми підемо на Краків. Я вже скрізь розіслав грамоти селянам, які охоче прийдуть, а в Новотарській місцевості [прийдуть] усі...

Дано у Чорштині 22 червня 1651 р.

Олександр з Стернберка Костка,

чорштинський староста, що бажає

вам доброго здоров’я¹.

¹ Повстання Наперського було жорстоко придушене військами кра­ківського єпископа; сам Костка Наперський був підданий катуванню, а по­тім страчений у Кракові (посаджений на палю).

Політичне життя польщі

7. Люблінська унія (1569 р.)

Литовські бояри довго уникали злиття Литви з Польщею, бо хотіли зберегти за собою монополію на експлуатацію литовських, білоруських і українських селян і не допускати польських поміщиків у Литву.

В XVI ст. литовські бояри починають серйозно побоюватись міцнію­чої Московської держави, яка вже в 1514 р. зуміла повернути собі Смо­ленськ, а в 1563 р. – Полоцьк. Прагнучи вдержати в своїх руках руські землі з прикріпленими до цих земель закабаленими селянами, литовські бо­яри намагаються знайти допомогу у шляхетської Польщі. Польська шляхта ставить свою допомогу Литві в її боротьбі з Московською державою в за­лежність від укладення тіснішої унії. Незважаючи на протест литовських бояр, які висловлювалися лише за воєнний союз з Польщею, дрібна литов­ська шляхта погодилась на унію 1569 р. В силу цієї угоди Польща (корона) і Литва утворили з цього часу дуалістичну державу – «Річ Посполиту» з спільним королем, який обирався разом польською і литовською шлях­тою, спільним сеймом, спільною зовнішньою політикою і спільною монетою. Корона і Литва при цьому зберігали окреме військо, окремі, хоч і аналогічні, державні посади. Наведений уривок взято з тексту Люблінської унії («Vol. leg», II, 766–777; «Teksty zrodlowe», № 31, стор. 25–29).

3...Польська корона і велике князівство Литовське становлять одне неподільне і загальне тіло, а також нерозривну і загальну Річ Посполиту, яка об’єдналась і злилася з двох держав і націй в один народ.

4. На чолі цього народу нехай стоїть і наказує на вічні часи один глава, один государ і один спільний король, який обирати­меться спільно поляками і Литвою, а місце виборів [буде] в Польщі, а потім він буде помазаний на Польське королівство і коронований у Кракові...

5. Вибори і проголошення великого князя литовського, які досі відбувалися окремо в Литві, нехай припиняться... А оскільки титул великого князя литовського і чини лишаються при виборах і коронації, він повинен бути проголошуваний королем польським і одночасно великим князем литовським, руським, мазовецьким, жмудським, київським, підляським, інфляндським.

11. Угоди і союзи з іноземними державами... надалі не укладатимуться і ніякі посли у важливих справах не висипати­муться без відома і спільної ради обох народів, а союзи і договори з якою-небудь державою, укладені раніше, які були б невигідні якій-небудь стороні, не повинні лишатися в силі.

12. Монета як у Польщі, так і в Литві... має бути однакова, рівна вагою... і з однаковим написом.

13. Всі статути і постанови..., запроваджені проти поль­ського народу в Литві, що стосуються придбання і володіння маєтками поляками в Литві..., не мають ніякої сили, як супе­речливі законові справедливості... і унії... Але як поляк у Литві, так і литовець у Польщі може завжди вільно купувати маєтки і володіти ними...

16. Його королівська величність не буде віднині скликати (ніяких сеймів, окремих для коронних і литовських станів..., та тільки спільні сейми для обох народів, що становлять одне тіло...