10. В будинку фуггерів в аугсбургу

(Із свідчення сучасника)

Пропонований уривок взято з «Визначних місцевостей» Ганса фон-Швеяніхена. Ганс фон-Швейніхен супроводив герцога Генріха XI Лігніцького під час його подорожей.

Пан Фуггер запросив одного разу в гості його князівську милость разом з одним паном з Шенберга, який раніше жив та­кож у квартирі його князівської милості. Не скоро я діждуся такого бенкету, – сам римський імператор не міг би краще уго­стити; до того ж розкіш була надзвичайна.

Обід був поданий у залі, де впадало в очі насамперед золоте оздоблення. Долівка була з мармуру і така слизька, що по ній доводилося йти як по льоду. Через увесь зал стояв стіл, на якому були напої, позолочений посуд і великі прекрасні венеціанські стакани, що коштують, як кажуть, багато більше тонни золота. Я чекав його князівську милость біля столу. В цей час пан Фуг­гер передав через мене його князівській милості привітальний бокал, подібний до корабля, художньо зроблений з найкращого венеціанського кришталю. Коли я взяв цей бокал з буфета і пі­шов через зал, то, будучи в нових черевиках, послизнувся і упав на спину серед залу, виплеснувши вино собі на шию; а оскільки я був в новому вбранні з червоної дамаської тканини, то це було для мене великим збитком. Прекрасний же корабель розбився вщент. В цей момент всі багато сміялися; проте згодом я дові­дався, що пан Фуггер говорив, нібито він заплатив за цей ко­рабель 100 гульденів. Але ж це вийшло не з моєї вини, бо я ні­чого не їв і не пив. А згодом, будучи навіть напідпитку, я стояв міцніше і ні разу не впав, навіть під час танців. Тому я вирішив, що бог не хоче, щоб я ходив добре зодягнений: адже я, надівши нове вбрання, уявив, що я красивіший за всіх, з цього пани і всі ми сміялися.

Пан Фуггер повів його князівську милость по всьому будинку, – такому великому, що римський імператор під час імперського сейму розміщався там з усім двором. Між іншим п. Фуггер привів його князівську милость в одну башту: там він показав його милості скарби – ланцюги, регалії, благородне ка­міння, також рідкісні монети і куски золота величиною як го­лова – скарби, що коштували, як він казав, понад мільйон золотих. Потім він відкрив ящик, вщерть наповнений тільки дукатами і кронами. Він сказав, що їх там на двісті тисяч гуль­денів, які він передав, написавши вексель, іспанському королю. Після цього він повів його князівську милость до іншої башти, наполовину наповненої тільки хорошими талерами: він говорить, що там укладено приблизно на 27 тисяч талерів. Таким чином, він віддав його князівській милості велику шану і разом з тим показав своє багатство і силу. На другий день він прислав до мене свого гофмейстера з проханням представити його моєму государю. Разом з ним він посилав подарунок його князівській милості: 200 крон і красивий кубок у 80 талерів, а також коня з чорною бархатною попоною; все це його князівська милость з великою подякою прийняв на знак дружби.

11. Німецькі ландскнехти в XVI столітті

Із свідчення сучасника (З книги «Woltbuch» Себастіана Франка)

За часів імператора Макса появились ландскнехти, нікому непотрібні люди, які скрізь безцеремонно бродять, шукають війни і лих і є супутниками останніх.

Ті піддані, які беруть участь у війні з наказу своїх панів і по закінченні її повертаються до своїх занять, по справедли­вості називаються не ландскнехтами, а солдатами, чесними рат­никами. Але безбожних і непоправних людей, які тільки й знають, що руйнувати, різати, грабувати, убивати, палити, грати, пити, богохульству вати, знущатися з вдів і сиріт; які радіють чужому нещастю, годуються, віднімаючи у інших як під час війни, тай і без війни, сидять на шиї у селян; які не тільки кожного обди­рають і грабують, але навіть шкодять один одному, – про них я аж ніяк не можу сказати, що вони не є язвою всього світу.

Раніше, коли ще не було цих некорисних людей, які не з нужди, примусу або покори, а просто заради нікчемних грошей продають життя, – кожний князь, коли була причина, воював тільки при допомозі свого народу або ж просив іншого князя або володаря, які присилали йому людей із своєї країни. Тоді війни були простіші і велися без великих витрат. А тепер, коли на кожному кроці знаходять цих некорисних і продажних людей і доводиться мати справу з багатьма тисячами їх, тепер кожен хоче випередити іншого числом людей і силою озброєння, і війна, ще не почавшись, – тільки закінчиться озброєння цієї юрби, – коштує уже більше, ніж раніше коштувала вся війна.

Якби не було цих людей, війки були б далеко меншими, князі часто змушені були б воювати з такою кількістю сотень, як тепер – тисяч, і все ж досягали б великих результатів. Адже ці шкід­ливі люди завжди підбурюють одного проти одного, тому війна затягується і захоплює більший простір: їм було б досадно, якби все було по справедливості і настав би мир. Цим розорили всю країну, так що ні у князів, ні у селян грошей більше немає, і князі можуть зібратися на війну тільки з великою шкодою для своєї землі.