5. Франсуа рабле «життя великого гаргантюа»

Ф. Рабле – найвидатніший з представників гуманізму у Фран­ції – народився близько 1490 р. (рік точно невідомий), помер в 1553 p., медик з професії; написав ряд трактатів а медицини, юриспруденції, кла­сичної філософії. Своїм значенням в історії французької літератури і гу­манізму зобов’язаний своєму знаменитому романові. Перший уривок – про виховання Гаргантюа – дає поняття про основні ідеї гуманістичної педагогіки; другий уривок – картина життя Телемського абатства – яс­краво виявляє світогляд гуманістів.

Як гаргантюа виховувався панократом так, що не гаяв ні години часу

Гаргантюа прокидався близько четвертої години ранку. Поки його розтирали, йому прочитувалась яка-небудь сторінка із свя­того письма голосно, ясно і з відповідним текстові виразом. Від­повідно до змісту і аргументів цього уроку, він часто починав з любов’ю бити поклони і молитись богу, велич і божественне пра­восуддя якого виявлялося з прочитаного місця.

Потім його одягали, причісували, чистили і прискали духами. Тим часом повторювали йому уроки попереднього дня, а він від­повідав їх напам’ять, причому намагався зв’язати їх з деякими практичними випадками, які стосуються людського стану; це іноді затягувалось на дві-три години, але звичайно припинялось після того, як він був цілком одягнений.

Потім добрих три години йому читали лекції.

Після цього вони, продовжуючи вести бесіду з приводу про­читаного, виходили з дому в брак¹ або на луки і грали в м’яча, добре вправляючи тіло, як перед тим вправляли дух. [Після цього] вони йшли додому подивитись, чи не готовий обід. Че­каючи обіду, вони голосно і красномовно цитували вивчені з уроку сентенції. Тим часом приходив пан апетит, і вони своє­часно сідали до столу.

На початку обіду прочитувалась яка-небудь цікава історія про давні подвиги і це робилося до того, як вони випивали своє вино. Потім (коли була охота) читання продовжувалось або ж разом починали весело розмовляти; перші місяці розмовляли про властивості, достоїнства, користь і природу всього, що подава­лось до столу, – хліба, вина, води, солі, м’яса, риби, фруктів, трав, овочів і як їх готують. Таким чином, Гаргантюа за корот­кий час вивчив усі місця, які стосувалися до цього, з Плінія, Діоскоріда, Поллукса, Галена, Порфірія, Полібія, Аристотеля та ін. Під час цих розмов для більшої певності часто наказували приносити згадані книги до столу.

Потім розмовляли з приводу ранкових уроків і, закінчивши обід яким-небудь варенням, чистили зуби фісташковим черенком, мили руки і очі хорошою свіжою водою і дякували богові в пре­красних гімнах, створених, щоб прославити велич бога і його благодіяння. Після цього приносили карти, але не для гри, а для того, щоб узнати з допомогою їх силу-силенну дрібних тон­кощів і нових винаходів, які всі походять з арифметики.

Таким чином, він почав любити цю науку про числа і щодня після обіду і вечері проводив час з таким інтересом, що захоп­лювався за картами. Він любив також інші математичні науки – геометрію, астрономію і музику, бо, чекаючи, поки перетра­виться обід, вони робили багато цікавих приладів і геометричних фігур, а також дивилися в астрономічні труби; потім вони розва­жалися співом в чотири і в п’ять голосів або ж на музичну тему і співали на все горло.

Щодо музичних інструментів, то він навчився грати на лютні, епінеті², арфі, флейті німецькій і з дев’ятьма отворами, скрипці і тромбоні.

Після того як ця година була таким чином зайнята, він повер­тався до своїх головних занять на три години і більше – повто­рювати ранковий урок, продовжувати читання початої книги, а також займатися старовинною і римською літературою.

Після цього вони виходили з дому з одним молодим дворянином з Турені, зброєносцем, на ім’я Гімнаст, який показував йому, як треба їздити верхи.

Перемінивши вбрання, він сідав верхи на скакуна, іспанського або берберійського жеребця, мчав на ньому кар’єром, змушував його робити вольти, перескакувати через рів, перестрибувати через огорожу, швидко повертати кругом праворуч і ліворуч.

Усе це він робив, озброєний з голови до ніг. Він так спритно гарцював на коні, приспівував і присвистував, що ніхто не міг зрівнятися з ним у цьому. Вольтижер з Феррарри проти нього був мавпою. Особливо він навчився швидко перескакувати з коня на коня, не торкаючись землі, а також з кожного боку скочити на коня із списом в руці, не торкаючись, стремен, і без уздечки керувати конем як завгодно.

Усе це дуже потрібне для військової дисципліни.

Полював він на оленя, козу, ведмедя, лань, кабана, зайця, куропатку, фазана, дрофу. Грав великим м’ячем, підкидаючи його ногою і кулаком.

Боровся, бігав, стрибав, але не на три кроки, не на одній нозі і не по-німецькому, бо, як говорив Гімнаст, такі стрибки некорисні і не приносять користі на війні, але одним стрибком перескакував через рів, перелітав через паркан, ставав за шість кроків проти стіни і стрибав у вікно, яке було на висоті списа.

Плавав у глибокій воді прямо, навзнак, усім тілом, тільки ногами, висунувши з води одну руку, в якій тримав книгу, пе­репливав у такий спосіб Сену, не замочивши книги і тримаючи в зубах плащ, як це робив Юлій Цезар; потім, з силою ухопив­шись однією рукою, він вилазив на човен і веслував на ньому, ведучи його то швидко, то поволі, за течією і проти течії і т. д.

Вийшовши з води, він швидко йшов на гору і також повільно спускався, дерся на дерева, як кіт, перестрибував з дерева на дерево, як білка; ламав товсті суки, як Мі лон; з допомогою двох відгострених кинджалів і двох випробуваних шил він ви­лазив по стіні на дах, наче щур, і потім спускався вниз у такому положенні, що падіння ніяк не могло йому пошкодити.

Для розвитку грудей і легенів він кричав, як усі дияволи разом. Я чув одного разу, як він кликав Євдемона від воріт св. Віктора до Монмартра. Стентор ніколи не мав такого голосу в часи Троянської війни.

Для зміцнення м’язів йому зробили дві великі гирі з свинцю, кожна вагою у 8700 квінталів. Він брав їх з землі в обидві руки, піднімав вище голови і так тримав їх, не ворухнувшись, три-чотири години і більше.

Після цих занять він, витершись, почистившись і перемі­нивши вбрання, спокійно повертався додому. Проходячи через луки та інші зарослі місця, вони розглядали дерева і рослини, порівнюючи їх з книгами древніх, які про це писали, як напри­клад, Теофраст, Діоскорід, Пліній та інші, і приносили їх додому цілими оберемками.

Повернувшись додому і чекаючи вечері, вони повторювали деякі місця з прочитаного і сідали до столу.

Зауважте, що обід був скромний і простий, бо він їв тоді тіль­ки для того, щоб перестало бурчати в животі; зате вечеря була багата, бо тоді він їв стільки, скільки було потрібно для під­тримання і живлення організму. Це справжня дієта, яка рекомен­дується мистецтвом доброї і вірної медицини, хоч купка дурнів-лікарів, які вийшли з фабрики софістів, радять протилежне.

За вечерею, поки була охота, тривав обідній урок; решта часу приділялася бесіді про літературу та інші корисні речі.

Прочитавши подячну молитву, починали співати з нот і грати на музичних інструментах або проводили час за картами і куб­ками і іноді лишалися за столом до тієї години, коли треба лягати спати; а іноді йшли в товариство людей вчених або ж людей, які бачили чужі країни.

Вночі, перед тим як іти спати, вони виходили на найбільш відкрите місце – подивитись на небо, і показували на ньому ко­мети, якщо вони були, фігури, положення, вид, протистояння і скупчення зірок.

Потім він і його вчитель, за прикладом піфагорійців, коротко повторювали все, що вони читали, бачили, узнали, зробили і почули за день.

Потім вони молились богу-творцю, били поклони йому, зміц­нюючи свою віру в нього, і прославляли його за його безмежну благость і, подякувавши йому за проведений час, просили його божественного милосердя на майбутнє. Зробивши це, вони йшли відпочивати.

¹ Так називався в Парижі один будинок, де грали в м’яча.

² Прототип сучасного піаніно.