30. Протестація двадцяти імперських чинів (19 квітня 1529 р.)

Коли на імперському сеймі в Шпейері в 1529 р. католицькою біль­шістю була ухвалена постанова, яка забороняла дальше поширення люте­ранської реформації, то лютеранська меншість відмовилась коритися цій постанові, посилаючись на те, що релігійні питання, як справа особистого переконання і особистої совісті, не можуть розв’язуватись більшістю голо-сів. У цьому розумінні 19 квітня була вручена імператорові писана Про­тестація, підписана шістьма князями (Йоанном Саксонським, Георгом-Бранденбурзьким, Ернстом Брауншвейгським, Франціском Люнебурзьким, Філіппом Гессенським, Вольфгангом Ангальтським) і представниками чотирнадцяти імперських міст (Страсбурга, Нюрнберга, Ульма, Констанца, Ліндау, Меммінгена, Кемптена, Нердлінгена, Гейльбронна, Рейтлінгена, Ієні, Сан-Галлена, Вейсенбурга, Віндсгейма). Від цієї Протестації і по­ходить назва протестантів – для послідовників лютеранської реформації, а потім і інших аналогічних течій у католицькій церкві.

З ласки божої Йоанн, герцог Саксонський, оголошуємо всім: після того як римська імператорська величність, наш найясніший господар, недавно скликав загальний рейхстаг і наказав курфюрстам, князям і чинам прибути в Шпейєр, в недавно минулу 2-гу неділю великого посту, ми, додержуючись належної піддан­ської покори його імператорській величності, прийшли туди власною персоною, з наміром обговорити разом з іншими кур­фюрстами, князями і чинами, питання, перелічені у згаданій вище імператорській окличній грамоті, і подати допомогу своєю дум­кою і порадою.

Потім, ми, з багатьох поважних і дуже важливих причин – бо наша совість і обов’язок вимагають, щоб ми були вірні богу, нашому творцю – на нинішньому рейхстагу, разом з нашими дру­зями, а саме з високородними князями: паном Георгом, марк­графом Бранденбурзьким і т. д., паном Ернстом і паном Фран­ціском, братами, герцогами Брауншвейгським і Люнебурзьким, паном Філіппом, ландграфом Гессенським і т. д., князем Вольф­гангом Ангальтським, нашими улюбленими дядьком, кузенами, кумом і зятем заявляємо, що із згаданою вище ухваленою постановою не мали нічого спільного і погодитися з нею не хочемо і |не можемо.

Внаслідок чого ми проти цієї зробленої і ухваленої зміни попередньої шпейєрської постанови і проти зв’язаних з цим тяж­ких пунктів публічно протестували разом з усіма нашими дру­зями. До цього протесту приєдналися посли з деяких сусідніх вільних імперських міст. Слова цього заявленого нами протесту, який ми зажадали додати в писаному вигляді, до імператорських актів, є між іншим такі. А саме:

Ми побачили, що ваша милость і ви вирішили обстоювати свій намір і ніяк не хочете усунути згадані важливі причини і звільнити нас від труднощів, про які ми скрізь будемо твердити і нагадувати, бо так велить нам совість, а також тому, що таке нашої милості і ваше рішення аж ніяк (поки не буде собору), не може служити підтриманню миру і єдності, внаслідок вказаного пануючого розладу; крім того, ви нічого не хочете зробити, щоб ми могли приєднатися до вашої постанови. Тому ми заявляємо, що (внаслідок багато разів згаданих труднощів) велика і непе­реборна нужда змушує нас відкрито протестувати проти рішення, на яке вказано вашій милості, і вам, як на нікчемне і безсиле, завдяки згаданій останній постанові, а для нас, для наших, як і для кожного – недійсне, що ми тепер і робимо. [Ми заявляємо також], що ...але вважаємо рішення вашої милості недійсним, і що ми протестували проти вашої милості і вас, і хочемо в справах релігії поки що так поводитись, жити і управляти, як дозволяє це нам відповідальність перед всемогутнім богом і римською імператорською величністю, нашим найяснішим господарем.

¹ Король Фердінанд і чини, які належали до більшості сейму.

31. АУГСБУРЗЬКИЙ РЕЛІГІЙНИЙ МИР (25 вересня 1555 р.)

XV. Щоб установити мир у Священній імперії німецької на­ції між римською імператорською величністю і курфюрстами, князями і чинами, – хай ні його імператорська величність, ні курфюрсти, князі і т. д. не чинять ніякому чинові імперії ніякого насильства або зла з приводу аугсбурзького віросповідання, але дадуть їм змогу мирно додержуватися своїх релігійних пе­реконань, літургії і обрядів, а також користуватися і своїм май­ном і іншими правами та привілеями; і повний релігійний мир повинен бути досягнений тільки християнськими засобами згоди або ж страхом кари в формі імперської опали.

XVI. Так само імперські чини, які додержуються аугсбурзько­го віросповідання, не будуть перешкоджати всім чинам і князям, які додержуються старої релігії, жити цілком мирно і користу­ватися всіма їх майном, правами і привілеями.

XVII. Проте всі, хто не належить до двох згаданих вище віросповідань, не будуть включені в цей трактат, але будуть зовсім виключені з нього.

XVIII. Оскільки вияснилось, що предметом великого спору є питання про долю єпископських, монастирських та інших цер­ковних бенефіціїв тих католицьких духовних осіб, які з часом облишать стару релігію, то ми в силу повноважень, одержаних від римського імператора, постановили: якщо архієпископ, єпископ, прелат або яка-небудь інша духовна особа нашої старої католицької релігії відмовиться від неї, то їх архієпископські, єпископські, прелатські та інші бенефіції з усіма їх доходами повинні бути залишені ними без дальших заперечень або затри­мок. Монастирі і ті, хто на це має право за загальним законом або місцевим звичаєм, оберуть особу, яка сповідує стару релігію і яка може вступити у володіння і користування всіма правами і доходами бенефіцію без будь-яких дальших перешкод і не передрішаючи будь-якої остаточної полюбовної релігійної угоди.

XIX. Оскільки деякі абатства, монастирі та інші церковні заклади були конфісковані і перетворені в церкви, школи і бла­годійні заклади, то цим наказується, щоб такі заклади, первісні власники яких не володіли ними під час договору в Пассау [1552], були включені в цей мирний договір.

XX. Застосовувана досі церковна юрисдикція щодо аугсбурзького віросповідання, догми, призначення духовних осіб, церков­них розпоряджень і служби (крім прав курфюрстів, князів, ко­легій і монастирів на грошові податі і десятини) віднині пере­стає існувати, і послідовники аугсбурзького віросповідання матимуть змогу вільно і безперешкодно правити службу божу, виконувати обряди і призначати духовних осіб, як це встанов­лено в поданій нижче окремій статті, аж до остаточної релігій­ної угоди.

ХХІ. Ніякий імперський чин не повинен пробувати переко­нувати підданих інших чинів облишити свою релігію або захи­щати їх проти їх властей. Ті, хто має від старих часів права патронату, не включені в цю статтю.

XXIV. В разі, коли наші піддані, які належать до старої релігії або ж до аугсбурзького віросповідання, захочуть разом із своїми жінками і дітьми залишити свій дім, щоб оселитися в іншому місці, ніхто не повинен перешкоджати їм продавати своє майно після сплати ними належних місцевих податей або ж зне­важати їх честь.