Велику раду (Париж, 24 липня 1527 р.)

В разі коли парламент вважав ордонанс короля суперечним «основним законам королівства», він звертався до короля з відповідними «поданнями» («remontrances») про зміну або цілковите скасування даного королівського акта. Якщо «подання» лишалися королем без наслідків, то парламент від­мовлявся «реєструвати» такий ордонанс (див. вище). Тоді король вдавався до примусової реєстрації з допомогою так званого «lit de justice», тобто урочистого засідання парламенту в присутності самого короля. Нижче по­дається опис такого засідання, присвяченого реєстрації ордонансу про ство­рення Великої ради юстиції, тобто найвищої судової інстанції при коро­лівській раді, яка своїм існуванням применшувала значення парламенту.

Король сидів на троні в паризькому парламенті і керував урочистим засіданням.

Праворуч від короля, на високих лавах, сиділи: король На­варрський, кавалер ордена, пер¹ Франції; герцог Вандом, пер Франції, генерал-лейтенант і губернатор Пікардії; граф де-Сен-Поль, генерал-лейтенант і губернатор Дофіне; граф де-Гіз, ге­нерал-лейтенант Брі і Шампані; пан Анн де-Монморансі, обер-гофмейстер і маршал² Франції, губернатор Лангедоку, Верхнього і Нижнього Ельзасу; пан Жіль де-Женуйєк, генерал-фельдцех-мейстер Франції і верховний суддя Арманьяку, пан Роберт Стюарт, володар Обіньї, капітан шотландської гвардії короля.

Ліворуч на високих лавах: кардинал де-Бурбон, єпископ і герцог Ланський, пер Франції; єпископ і граф де-Нуайон, пер Франції; архієпископ Буржзький, примас Аквітанії і Галлії, єпископ Лізье.

Біля підніжжя королівського трону: герцог Лонгвіль, обер-камергер Франції, найближче до особи короля праворуч, на верхніх східцях; пан Людовік де-Брезе, губернатор і перша службова особа Нормандії і перший камергер, трохи нижче, ліворуч короля, також напівлежачи.

Пан Жан де-Лабор, паризький прево³, нижче, праворуч, з білим жезлом в руках, також напівлежачи на нижніх східцях. На колінах перед королем два придворні пристави з жезлами в руках. На нижніх місцях, де звичайно сидять у дні засідань головуючі, були: пан Антуан Дюпре, архієпископ Сансський, канцлер Франції, і три президенти.

¹ Пери – представники вищого дворянства, які користувалися особ­ливими привілеями і мали постійний доступ до короля.

² Маршал – найвища військова посада, командуючий військами, кіннотою.

³ Паризький прево – представник судової влади.

На нижніх місцях праворуч: сім ординарних доповідачів королівського двору і двоє новопризначених.

На нижніх місцях ліворуч: нижче від духовенства – 36 рад­ників, 3 секретарі і 2 судові нотаріуси.

Позаду лав – багато дворян палати на чолі з прево; посере­дині внизу, сидячи на маленьких лавах: пан Франсуа Робер, канцлер, секретар французького ордену, паризький бальї¹, пан де ля Шадр, прево французького ордену і один з капітанів фран­цузької королівської гвардії; біля дверей парламенту, для охо­рони їх, гвардійські лейтенанти. Перед прибуттям короля і єпископа граф де-Нуайон, пер Франції, прийняв від суду звичайну присягу.

Коли король сів на своє місце, канцлер Франції², архієпископ Сансський сказав судові, що коли він має зробити королю які-небудь зауваження, він може їх зробити; президент і радники стали на коліна, а коли король наказав їм встати, пан Клод Гюйар, президент, звернувся до короля з дуже довгою промовою, повною цитат з Гомера, Цицерона, святого письма та ін., в якій є такі місця:

«Спочатку у Франції парламент був створений як державне зібрання, яке відбувалося щороку в певний час і в певному місці за вказівками короля. Звичайно щороку скликалося два парла­менти, максимум три; кожний парламент тривав 6 тижнів, мак­симум 2 місяці.

Оскільки це зібрання представників усіх частин королівства було важко організувати і обходилося воно дуже дорого, було вирішено, що від більших міст і провінцій будуть обиратися ду­ховні і світські особи, досвідчені в розв’язанні судових справ, які розв’язуватимуть апеляційні скарги. А оскільки ще не були відомі час і місце, за Філіппа Красивого було встановлено на підставі думок станів, що парламент Франції буде в Парижі і в ньому засідатимуть призначені таким чином судді, постійні вер­шителі апеляційних скарг. Цього довго додержували і спри­ймали як позитивний факт, аж до царювання покійного короля Людовіка XI, який, покровительствуючи домаганням деяких своїх придворних, запитав ряд справ з парламентів для розгляду їх у Великій раді. Цим була у великій мірі порушена справед­ливість, і піддані дуже обурені, настільки, що після його кон­чини на генеральних штатах в Турі були подані скарги на це і прохання з усіх кінців Франції, і покійний король Карл, його син, на засіданні цих штатів знову постановив, що віднині жодна справа не буде передана з парламенту для розгляду у Великій раді. А ордонансами, виданими потім останніми покійними коро­лями Карлом і Людовіком, було підтверджено, повторено і знову наказано канцелярії не прикладати печатки до таких пе­реданих справ, а верховним судам – не коритися і зберігати справи у себе, самі вони наказали скласти для цього урочисту присягу.

¹Паризький бальї – суддя.

² Канцлер Франції – найвища службова особа, хранитель державних печаток.

Ви не виявили бажання дозволити, щоб в разі апеляції ваші піддані їхали в Рим у своїх судових справах, бо ви не хочете зайвих витрат і клопоту. Проте, вимагаючи передачі у Велику раду справ звичайного судочинства, ви робите навпаки. Неспра­ведливо приписуєте іншим закон, якого ви не хочете застосову­вати до себе...

Ми не хочемо брати під сумнів або обговорювати вашу владу, це було б свого роду святотатством, ми добре знаємо, що ви стоїте вище закону і що закони і ордонанси не можуть вас примушувати і немає влади, яка могла б вас примушувати. Але ми хочемо ска­зати, що ви не повинні і не хочете наказувати робити все, що дає змогу ваша влада, але тільки те, що розумне, добре і спра­ведливе. Доброчесність – це не що інше, як досконала і хороша природа, яка керується розумом, уникає пороків і вважає, що найвище благо – це керуватися природним розумом, якому бо­жественне право ніколи не суперечить, і яким ви повинні керу­ватися, якщо хочете добре царювати».

[Того ж дня, 24 липня].

Король сидів на троні серед своєї Малої ради, з членів якої були присутні... [далі дається перелік присутніх].

Коли президент і радники стали перед королем, їм зачитали від імені короля едикт такого змісту: [наводяться уривки з едикту].

«Король вам забороняє втручатися будь-яким способом у справи державні і всі інші, крім судових, чого ви повинні бук­вально додержуватись як меж вашої влади...

Так само король забороняє зазначеному вище судові засто­совувати надалі будь-які обмеження або зміни його ордонансів, едиктів, хартій. Коли ж вони прийдуть до висновку, що що-не-будь в цих актах треба змінити або зменшити в інтересах зга­даного вище короля і держави, вони про це повинні доповісти королю...

Король хоче і вимагає, щоб цей едикт був зареєстрований в його Малій раді, Великій раді і в парламентах».