Франція за генріха IV

11. Нантський едикт (13 квітня 1598 р.)

Нантський едикт 1598 р. давав гугенотам не повну релігійну свободу а тільки часткову; гугеноти були незадоволені ним і домоглися доповнення до нього кількох статей, якими хотіли гарантувати себе проти можливих надалі утисків. Ці додаткові статті, підписані Генріхом IV 9 травня 1598 p., могли викликати незадоволення католиків, і було вирішено їх не опублі­ковувати. Наводимо уривки з документа.

Генріх, з ласки божої король Франції і Наварри, всім при­сутнім і тим, хто має прибути, привіт. Цим вічним і нескасовним едиктом ми сказали, оголосили і звеліли таке:

І. По-перше, що згадка про все, що сталося з тієї і з другої сторони з початку березня 1585 р. до нашого коронування і про­тягом інших попередніх смут, буде стерта, наче нічого й не було. Ні нашим генеральним прокурорам, ні іншим особам, державним і приватним, не буде дозволено ніколи і ні з якого приводу згадувати про це або переслідувати судовим порядком в будь-яких трибуналах і юрисдикціях.

III. Наказуємо, щоб католицька апостольська римська релі­гія була відновлена в усіх місцях нашого королівства і підлеглих нам країнах, де сповідування її було припинене, і хай спові­дується вона мирно і вільно без усяких смут і перешкод.

VI. Щоб не дати ніякого приводу до смут і чвар серед наших підданих, ми дозволили і дозволяємо тим, хто сповідує так звану реформовану релігію, жити в усіх містах і місцевостях нашого королівства і підлеглих нам областях без переслідувань, утисків і примусу робити що-небудь у справі релігії противне їх совісті; їх не будуть з цього приводу розшукувати в будинках і місцях, де вони захочуть жити.

IX. Ми дозволяємо також всім, хто додержується згаданої релігії, продовжувати сповідувати її в усіх містах і підлеглих нам місцевостях, де вона була запроваджена і кілька разів пуб­лічно відправлялась в 1596 і 1597 pp. до кінця серпня, незва­жаючи на всі постанови і судові ухвали, які суперечать цьому. Виявляємо всім, хто додержується… релігії, проявляти її в службі, статуті, дисципліні або в народній освіті в нашому королівстві і підлеглих нам областях, а також в усьому, що стосується релігії, крім місцевостей, де це дозволено і даровано даним едиктом.

XIV. [Забороняється] також всякий прояв згаданої релігії при нашому дворі і в нашому почті і так само в наших землях і провінціях за Альпами, а також в нашому місті Парижі і в околи­цях за дев’ять миль від Парижа; проте всі, хто додержується цієї релігії і проживає у згаданих землях і заальпійських провінціях, у нашому місті Парижі і околицях його за п’ять миль, не можуть ні розшукуватися в своїх будинках, ні примушуватись робити що-небудь проти совісті щодо їх релігії, в іншому роблячи від­повідно до змісту нашого даного едикту.

XVIII. Також забороняємо всім нашим підданим всякого звання і стану відбирати силою і обманом, проти волі їх батьків, дітей згаданої релігії, щоб охрестити і конфірмувати їх в като­лицькій, апостольській і римській церкві. Ці самі заборони по­ширюються і на тих, хто сповідує так звану реформовану релі­гію, під страхом суворої кари.

XXI. Книги, які стосуються згаданої релігії, можуть друку­ватися і публічно продаватися тільки в містах і місцевостях, де дозволено прилюдно сповідувати згадану релігію.

XXII. Наказуємо, щоб не було ніякого розрізнення щодо згаданої релігії під час приймання учнів до університетів, колегій і шкіл, а хворих і бідних до госпіталів і закладів громадського опікування.

XXV. Волимо і наказуємо, щоб усі, хто сповідує так звану реформовану релігію, та їх прихильники, якого б звання і стану вони не були, зобов’язувались і примушувались всіма належ­ними і розумними засобами, під страхом кари, передбаченої едиктами з цього приводу, сплачувати і виконувати десятини священикам та іншим духовним і всім, кому вони належать за звичаєм і кутюмом¹ місцевості.

XXVII. Щоб тим краще об’єднати бажання наших підданих, відповідно до нашого наміру, і надалі припинити всі скарги, ми оголошуємо, що всі, хто сповідує або буде сповідувати так звану реформовану релігію, мають право займати, виконуючи при­своєні ними обов’язки, всі громадські посади – королівські, сеньйоріальні або міські в нашому королівстві і підлеглих нам провінціях, землях і сеньйоріях, незважаючи на всі присяги, які суперечать цьому, і можуть прийматися і допускатися до нас без розрізнення.

XXX. Щоб право для здійснювалось і застосовувалось до наших підданих без усякого упередження, ненависті або покро­вительства, бо воно s одним з найважливіших засобів для підтримання миру і згоди, ми наказали і наказуємо, щоб у нашому паризькому парламенті була заснована палата, складена з пре­зидента і 16 радників парламенту, яка буде називатися палатою едикту і відатиме не тільки справами і процесами тих, хто спо­відує так звану реформовану релігію, які належатимуть до відан­ня цього парламенту, але й до відання наших парламентів Нор­мандії і Бретані, відповідно до юрисдикції, яка присвоюється йому цим едиктом, до того часу, поки в кожному з останніх пар­ламентів буде заснована палата для здійснення правосуддя на місцях.

Дано в Нанті, в квітні 1598 р.,

в дев’ятки рік нашого царю­вання.

[Підпис] Генріх

[Нижче:] 3 наказу короля в його раді, Форжг.

Секретні статті.

II. Ті, хто сповідує згадану релігію, не можуть примушува­тись: ні будувати ні ремонтувати церкви, каплиці і священицькі будинки, ні купувати ризи, освітлення, дзвони... ні інші подібні речі, якщо тільки воші не повинні робити це внаслідок вкладів, заповітів та інших розпоряджень, зроблених ними або їх пред­ками і попередниками.

III. Також вони не будуть примушуватись прикрашати фа­сади своїх будинків на свята, коли це встановлено робити, але треба допустити, щоб фасади прикрашались місцевими властями, без того, щоб ті, хто сповідує згадану релігію, сплачували щось з цього приводу.

¹ Кутюм – теж звичаєве право, але записане і кодифіковане.

Дано в Нанті 9 травня 1598 р.,

в дев’ятий рік нашого царю­вання.

[Підпис] Іменем короля, Форже.