4. Грамота жителям данціга (17 травня 1558 р.)

«Русская историческая библиотека», т. XVI, № 13

Божиею милостшо, государя царя и великого князя Ивана Ва­сильевича всеа Русии [далее титул]... от боярина и воеводы Але­ксея Даниловича Басманова в заморской город в Данеск берго-местером и ратманом и гостем и купцом и всем людям того го­родка. Изволением всемилостиваго бога, дал бог государю нашему царю всеа Русии город Ругодив и Вышегород и иные городы Ливонские земли. И которые люди наперед сего ездили торго-вати в город в Ругодив, и те б люди и нынеча в государя нашего отчину в город в Ругодив поехали торговати з государя нашего гостьми с торговыми людми безо всякого опасу, путь им чист, приехати и отъехати и торговати всяким товаром без вывету добровольно. А государя нашего царя всеа Русии гостей и куп­цов и торговых людей со всякими товары добре много. А ся моя грамота на царево и великого князя жалованье и опасная, К сей грамоте боярин и воевода Алексей Даниловичь Басманов печать свою приложил. Писано в государя нашего царя, всеа Русии отчине в Вышегороде, лета 7066-го месеце мая 17 дня.

5. Рюссов. Про загибель торгівлі міста ревеля

«Сборник материалов и статей по истории Прибалтийского края»,

т. II, Рига, 1879, стар. 383–384

Після того як Лівонія почала тривалу війну з московітом, чим утруднила і зменшила торгівлю як закордонних, так і лівон­ських купців з російськими, тоді особливо погано було любецьким купцям, у яких головна торгівля була з Ревелем. Тому, коли торгівля в Ревелі зовсім припинилась і у них, любчан, не було ніякої неприязні до росіян, то вони почали їздити до Нарви і на протязі всієї війни проїжджали повз Ревель великими юрбами, вивозили і ввозили багато товарів, всупереч старій угоді ган­зейських міст. Це. немало сердило ревельців. Тому ревельські купці на свій власний рахунок і риск спорядили кілька кораблів з гарматами, щоб нападати на любчан і перешкоджати їм їздити до Нарви. З цього виникла надзвичайно сильна ненависть, за­здрощі і ворожнеча між любчанами і ревельцями. До того ж часу завжди між згаданими партіями була така тісна дружба і бра­терство, що коли бюргер з Ревеля приїжджав до Любека або любецький бюргер до Ревеля, то не можна було б припустити, що не брат відвідує рідного брата. Так само приймались і пова­жались діти бюргерів обох цих міст. Тепер же ця велика дружба між згаданими містами була зовсім розірвана їздою до Нарви. Любчани прилюдно заявили на своє виправдання, що деякими старими шведськими королями їм був дарований привілей їздити кораблями в Росію до Нії [Неви]. До того ж вони нібито ді­ставали від деяких колишніх лівонських магістрів пільги без­перешкодно торгувати в спільних лівонських військових гаванях і з московітом; що їм і було дозволено римським імператором того часу. І що в цій війні вони не першими були в Нарві, але було кілька ревельців, які самі вказували їм дорогу до Нарви; а якщо ревельці торгують із своїм відкритим ворогом, то чому б їм того не робити, особливо коли у них немає ворожнечі з моско­вітом. Згодом не лише любецькі міста при Балтійському морі, а й усі французи, англійці, шотландці і датчани великими юрбами відправлялися до Нарви і провадили там велику торгівлю, яка спочатку відбувалась у Ревелі, різними товарами, золотом і сріблом; через це місто Ревель стало пустим і бідним містом. Отоді-то ревельські купці і бюргери стояли в рожевому саду і на валах і з великим сумом дивились, як кораблі пропливали повз місто Ревель до Нарви. Проте кораблі в цій нарвській поїздці часто зазнавали невдач: щороку багато кораблів тонуло в морі, не доходячи до Нарви, а багато щороку потрапляли в полон до військових кораблів короля шведського і кораблів морських розбійників. Незважаючи на це, вони ніяк не припиняли цих поїздок. В той час місто Ревель було сумним містом, яке не знало ні кінця, ні міри своєму лихові.