33. Дванадцять статей

Селянський маніфест Великої Селянської війни в Німеччині був напи­саний на початку 1525 р. і поширився по всій південно-західній Німеччині. Автор і точний час його написання невідомі.

Слушні і справедливі головні статті всього селянства і захребетників (hyndersessen), духовних властей, якими вони себе вважають обтяженими

Є багато нехристів (Widerchristen), які тепер на зборах се­лянства принагідно ганять євангеліє, кажучи: «Ось плід нового євангелія: нікого не слухатись, в усіх місцях піднімати повстан­ня, чинячи насильство, збиратися юрбами, утворювати загони, реформувати, викорінювати, може, навіть винищувати духовні і світські власті».

Всім цим безбожним хулителям відказують написані нижче статті. Вони, по-перше, знімають з слова божого цю ганьбу: по-друге, дають християнське виправдання непокорі І навіть повстан­ню всіх селян.

По-перше євангеліє не є причина повстань І бунтів, бо воно є розповіддю про Христа, обіцяного месію, якого слово і життя вчать тільки любові, миру, терпінню, єдності, так що всі вірую­чі в цього Христа стають сповненими любові, миру, терпіння, єдності. І коли суть всіх селянських статей (як ясно видно далі) спрямована до того, щоб зрозуміти це євангеліє і жити згідно з ним, то як же можуть нехристі називати євангеліє причиною повстання і непокори...

По-друге, ясно видно, що селяни, які хочуть у своїх статтях собі такого євангелія для навчання в житті, не можуть назива­тися непокірними і бунтівниками. Але якщо бог захоче почути селян, які гаряче благають, щоб дати їм змогу жити, як він ве­лить, хто насмілиться ганити волю божу, хто заступить його суд, хто стане на перешкоді його величі? Адже почув він зойк дітей Ізраїля і звільнив їх з рук фараона, то чи не може він і сьогодні врятувати своїх ? Так, він врятує і швидко. Отже, читачу-християнине, прочитай пильно подані нижче статті і тоді зважай.

Далі йдуть статті.

Стаття перша

По-перше, наше уклінне прохання і бажання, наша спільна воля і думка – мати надалі право і силу всією общиною обирати собі священика і усувати його, коли від неправильно поводитиметься. Цей виборний священик повинен проповідувати нам святе єван­геліє, чисте і ясне, без всякого людського додатка, вчення і веління, одну тільки істинну віру. А коли трапиться нагода просити бога зглянутися, хай священик укріпить і утвердить нас у цьому дійсно законному прагненні. Адже коли нам не буде прищеплена благодать божа, ми назавжди залишимось тільки плоттю і кров’ю, в чому нема ніякої користі, бо ясно стоїть у святому письмі, що ми можемо прийти до бога лише через істин­ну віру і можемо спастися тільки через його милосердя. Ось чому такий настоятель і священик потрібен і така наша вимога відповідає святому письму.

Стаття друга

До-друге, хоч справедлива десятина¹ встановлена у ветхому завіті, з новим завітом втратила силу, все ж ми згодні давати справедливу зернову десятину (Kornzehent), але тільки так, як годиться.

Адже коли її належить давати богу і його людям, то вона належить священикові, оскільки він навчав правильно слова божого. Надалі ми хочемо, щоб цю десятину збивали наші церковні старости. А що залишиться зайвого віддати бідним, які знайдуться в селі.

Що залишиться зверх того – берегти на той випадок, коли доводиться нести похідну службу (reisen von landsnot wegen) в ім’я країни, щоб не накладати на бідну людину ще нової земської податі.

А коли виявиться, що одно або кілька сіл самі продали де­сятину через якусь нужду, то той, хто може довести, як він ді­став десятину від цілого села, не повинен втратити її без вина­городи: ми хочемо як годиться дійти з ним угоди залежно від обставин справи, щоб викупити у нього десятину в належний строк. Але коли хто у села не купив десятини, а його предки самі собі її привласнили, то ми йому не винні нічого і надалі не хочемо давати нічого, але, як сказано вище, будемо утримувати на неї свого виборного священика, а решту залишимо або роз­дамо нужденним, як учить святе письмо, чи то будуть клірики чи миряни.

Малої ж десятини ми не хочемо давати зовсім, тому Господь боготворив худобу для людини без мита.

¹ Мова йде про тк звану «велику десятину» з хліба на відміну від «ма­лої», яка бралася з худоби, плодів, овочів і т. д.

Стаття третя

По-третє, досі було звичаєм вважати нас «власними» людьми [eugen leut]¹, що викликає жаль, оскільки Христос пролиттям своєї дорогоцінної крові і визволив нас усіх як пастуха, так і найвищого, не виключаючи нікого. Через це відповідає святому письму, щоб ми були і хочемо бути вільними.

Це не значить, щоб ми хотіли бути безумовно вільними, не хотіли мати ніякої влади. Цього нас бог не учить. Ми повинні жити по закону, а не на підставі вільних плотських вигадок: ми повинні любити бога і пізнавати його і своїх ближніх, ставля­чись до них так, як хотіли б, щоб і до нас так ставились, і як сам бог на прощання заповідав нам на тайній вечері. Але, ба­жаючи жити, як він заповідав, хіба вказує нам цей заповіт, щоб ми не корилися владі. І не тільки владі, але щоб ми були слух­няними для всіх і щоб ми відповідно в усіх належних і християн­ських справах з готовністю корилися своїм виборним і постав­леним богом властям.

Ми не сумніваємось, що ви дійсні і справжні християни, з готовністю звільните нас від особистої кріпосної залежності або ж доведете, що ми не повинні бути кріпаками.

¹ Мова йде про Leibeigenschaft – особисту залежність селян, в силу якої селянин був обтяжений особливими повинностями, як-от «пошлюбного» або «посмертного» побору (Todfajl); продажу душ в південно-західній Ні­меччині не було.

Стаття четверта

По-четверте, досі було звичаєм, що сільська людина не мала права ловити дичину, птахів або рибу в текучій воді. Це здається нам зовсім несправедливим і не братерським, а своєкорисливим і не відповідним слову божому. Так само в деяких місцевостях влада розводить дичину нам на лихо і велику шкоду, а ми змушені терпіти, щоб нерозумні звірі безперешкодно пожирали наше добро, яке велінням божим повинно зростати на користь людині і, крім того, мовчати, що теж є проти бога і проти ближнього. Бо коли Господь бог створив людину, він дав їй владу над усіма звірами, над птахами в повітрі і над рибою у воді. Тому наше бажання таке: коли хто має воду і може довести достатніми пи­саними документами, що воду він купив з відома селян, то ми не хочемо брати її у нього силою, але тут в ім’я братерської любові треба виходити з християнських почуттів. А хто не може подати достатніх доказів, той повинен, як годиться, віддати для користування общині.

Стаття п’ята

По-п’яте, обтяжені ми також і щодо користування лісом. Бо наші пани привласнили виключно собі всі ліси... І коли сільська людина чого-небудь потребує, то мусить купувати за подвійну ціну. Ось наша думка: ліси, освоєні, але не куплені мірянами або кліриками... повинні знову перейти до рук общини. Община належно розпоряджається, щоб кожен при по­требі міг брати собі безоплатно для опалення хати, а також коли буде потрібно для теслярських робіт, але з відома обраних на те общиною людей. А коли не буде лісу, крім купленого пра­вильно, то слід укласти з власником братню і християнську угоду. Якщо ж добро з самого початку було [неправильно] привласнене, а потім було [правильно] продане, то треба укласти угоду за­лежно від обставин, відповідно до братерської любові і святого письма.

Стаття шоста

По-шосте, ми терпимо великий тягар від панщини (der dienst-halfren), які зростають і множаться з дня на день. Ми хочемо, щоб нам у цьому приділили належну вагу, щоб не обтяжували нас так сильно, але ласкаво розглянули б, як служили наші батьки, але все відповідно до точного смислу слова божого.

Стаття сьома

По-сьоме, надалі ми не хочемо більше дозволяти панові об­тяжувати нас, але як пан належно здає селянинові [землю], так останній і повинен володіти нею на підставі угоди (vereynigung) пана з селянами. Крім того, пан не повинен ні до чого примушувати, ні до яких дворових або інших робіт, щоб селянин міг спокійно і без обтяжень користуватися землею. Проте, якщо панові потрібна буде якась робота селянин повинен більше за інших бути покірним і готовим до послуг але в таку годину і в такий час що6 не завдати селянинові шкоди, і працювати на пана за належну плату.

Стаття восьма

По-восьме, ми – всі, ті, у кого є земля, – обтяжені тим, що якраз ця земля не може окупити орендної плати (gult) і що на такій землі селяни втрачають і гублять своє власне добро. Нехай пани накажуть і вста­новлять оренду по справедливості, так, щоб селянин не робив своєї роботи даром.