20. Королівська декларація про знесення замків (31 липня 1626 р.)

Людовік і т.д. Оскільки ще раніше, до зібрання штатів коро­лівства і зібрання нотаблів, скликаних, щоб дати нам і покій­ному королю, нашому вельмишановному сеньйорові і батькові, пораду у найважливіших справах королівства, а також зібрання штатів провінції Бретані, відкритих нами в 1614 p., завжди про­сили і уклінно благали нашого покійного сеньйора і батька і нас про зруйнування кількох укріплень у різних місцях королів­ства, які, не будучи кордонами з ворогами і сусідами, ні прохо­дами або важливими пунктами, збільшують тільки наші видатки на утримання непотрібних гарнізонів і для притулку різним особам, які при найменшому заворушенні дуже непокоїли про­вінції, де ці укріплення знаходяться, – ми оголошуємо:

Що оскільки про це знову просили наші піддані трьох ста­нів, нині зібрані на штати, то це дало нам привід скасувати ордонанси, видані раніше як для згаданих провінцій, так і для всього нашого королівства, щоб тіш швидше скоротити видатки, усунути ці приводи до заворушень і звільнити наш народ від турбот, які він від цього мас.

З них причин, ми заявляємо, оголошуємо, наказуємо, волимо і нам угодно:

Щоб в усіх укріплених місцях, чи то будуть міста чи замки, які знаходяться всередині нашого королівства і провінцій і не розташовані у важливих пунктах на кордонах або інших важли­вих місцях, укріплення, були знесені і зруйновані; навіть старі стіни повинні бути зруйновані, залежно від того, наскільки це буде визнане необхідним для блага і спокою наших підданих і безпеки держави, так щоб віднині наші піддані не могли боя­тися, що ні укріплення завдадуть їм якогось неспокою, і щоб ми позбулися видатків, які ми змушені виділяти на гарнізони.

21.Утихомирення гугенотів

(3 «Мемуарів» кардинала Рішельє)(1629 р.)

Покінчивши з цим клопотом¹, король дозволяє герцогу де-Рогану перевести загальні збори заколотників з Німа в Андюз, на що вони ледве погодились. Ці збори захотіли мати співчуття провінції Севен і Андюз; вони прийняли до себе ще 6 депутатів від Німа і 6 від Андіоз, і всі разом послали депутацію до двору. Спочатку ці панове мали великі претензії: вони мали намір збе­регти своє становище [своїх міст] як маленьких республік, але необхідність змусила їх скоритися тому, на що вони не погоди­лися б добровільно, хоч цього вимагала розсудливість. Вони були змушені прийняти мир не так, як вони хотіли, але як було угодно дати його королю, і не в формі договору, як це вони завжди робили в минулому, а у вигляді прощення і милості раніше їм залишали укріплені міста; тепер король наказав їх зруй­нувати, всі без усякого винятку укріплена.

…Колись в місцевостях, зайнятих цими нещасними, можна було правити службу божу тільки таємно, тепер вони були зо­бов’язані відбудувати церкви, допустити знищити ідола Дагона, щоб з тріумфом бог вступив в усі місця, звідки його зовнішній культ був святотатственно вигнаний. Колись вожді заколотів здобували видатне становище, нагороди і величезні суми не мен­ше 40-50 тис. екю. На цей раз герцог де-Роган не тільки зали­шив Лангедок, але й королівство; навряд чи йому давалась на­города тим, що йому повернули тільки його майно і дали 100 тис. екю, які не становили й половини вартості зруйнованих його будівель і будинків і спустошених лісів. Треба ще зауважити, що в інших договорах на першому плані стояв приватний інте­рес, тоді як тепер ніколи герцог де-Роган не узнав би, що ко­роль захотів дарувати йому що-небудь раніше, ніж прийняв ми­лостивий мир.

¹ У 1620 р. гугеноти почали війну проти короля, яка тривала близько трьох років і закінчилась миром в Монпельє. В 1625 р. гугеноти вчинили опір королівським наказам, і Рішельє втихомирив їх силою зброї; це втихо­мирення закінчилося «едиктом милості», про який і говорить Рішельє в цьому уривку.