17. З положень тецеля (1517 р.)

Червоний відпускний хрест з папським гербом, поставлений в церкві, має таку саму силу, як і хрест христовий.

Далі, якби св. Петро був тепер тут, то він не мав би більшої благодаті і влади, ніж та, яку має папа.

Далі, він [папа] не хотів би помінятися із св. Петром своїм місцем на небі, тому що він відпущеннями спас більше душ, ніж св. Петро своєю проповіддю.

Далі, хто покладе в скриню гроші заради чиєї-небудь душі в чистилищі, то як тільки пфеніг упаде на дно і задзвенить, душа – зараз же полетить на небо.

Далі, благодать відпущення і g саме та благодать, яка при­миряє людину з богом.

Далі, немає потреби в каятті або епітимії за гріхи, якщо буде куплене відпущення або відпускна грамота, хоч би навіть і за майбутні гріхи.

18. ІНДУЛЬГЕНЦІЯ

Справжня назва індульгенції така: «Форма найповнішого виправдання і відпущення за життя». Тут ми наводимо лише заключні слова індульгенції. Саме такими індульгенціями жваво торгував Тецель.

...апостольською владою, мені даною і на тебе поширеною, звільняю тебе від усіх гріхів твоїх знищених, висповіданих і забутих; також від усіх падінь, злочинів, проступків і в якійсь тяжких провин..., а також від будь-яких відлучень, суспенсацій [тимчасового усунення з посади або бенефіцію] і інтердикту та інших церковних вироків, засуджень і кар, накладених судо­вою і людською владою...

19. З 95 тез мартіна лютера

Кожний християнин, якщо тільки він дійсно розкаюється, дістає повне відпущення провини і без індульгенції. І Проте на цій підставі ні в якому разі не слід нехтувати від­пущенням, яке дає папа, бо воно є виявом божественного прощення.

Справжнім скарбом церкви є, звичайно, не відпущення, а святе євангеліє величі і ласки бога.

Християн треба вчити, що той, хто бачить нужденного і, не­зважаючи на це, віддає гроші на індульгенції, дістає цим не від­пущення папи, – а гнів божий.

Треба вчити їх, що якби папа знав про плутні продавців ін­дульгенцій, він краще дав би загинути в огні собору св. Петра, ніж будувати його на шкірі, м’ясі і кістках своїх овець. Хто говорить проти істини апостольського відпущення – хай буде проклятий! Але хто остерігає проти пихатих і зухвалих промов проповідників – продавців індульгенцій, хай буде благосло­венний!

Сказати, що хрест відпущення, оздоблений гербами папи і по­ставлений в храмах, має однакову цінність з хрестом христовим – кощунство... Такі проповіді роблять те, що й ученим людям важко зберігати належну повагу до папи проти дошкульних до­корів і безперечно гострих промов мирян. Тому геть усі пороки, які кричать народові христовому: «Ми, мир!»– а миру ніякого нема...

20. Лист мартіна лютера папі льву X (1518 р.)

Найсвятіший отче! Хай удостоїть ваше святійшество звернути свій батьківський слух, немов слух самого Христа до вашої бідної вівці і вислухати ласкаво її мекання...

Що робити мені, найсвятіший отче? Я не можу переносити вашого гніву, і я не знаю, як його уникнути.... У мене вимагають відречення... Я поспішив би це зробити, якби це привело до наміченої мети. [Але] переслідування моїх противників поширили далеко мої твори, і вони надто глибоко запали в серце, щоб їх звідти викоренити. Відречення ще більше завдало б шкоди рим­ській церкві і в уста всіх вклало б проти неї нові обвинува­чення...

Найсвятіший отче! Заявляю перед лицем бога і всіх його створінь: я... зовсім не хочу учинити замах насильством або хитрощами на владу римської церкви і вашого святійшества…