21. З послання лютера імператорові і християнському дворянству німецької нації про поліпшення християнського стану (24 червня 1520 р.)

Найсвітлішій, ясновельможній імператорській величності і християн­ському дворянству німецької нації д-р a Mapmіна Лютера

Хай помилує і укріпить Господь бог вас, найясніший госу­дарю, і вас, вельмишановне панство. Не самовпевненість, не зарозумілість спонукали мене, самотню і кволу людину, загово­рити з вами. Нужда і утиски, які непосильним тягарем лежать на всьому християнстві, особливо ж у Німеччині, і які змушують не тільки мене, але й всіх людей голосно кричати, прохаючи допомоги, змусили мене й тепер прохати і молити, чи не спонукає кого-небудь Господь допомогти нещасній нації. Багато разів собори пробували заступитися, але кожного разу купка сприт­них і підступних людей не тільки перешкоджала цим спробам, але й посилювала зло; лихі підступи ці я і хочу тепер, з божою поміччю, яскраво висвітлити, щоб кожен узнав їх, щоб вони надалі не могли ні перешкоджати, ні шкодити. V Романісти¹ дуже спритно обгородили себе трьома стінами, якими і захищалися досі, так що ніхто не міг їх реформувати, і все християнство страшенно розорилося. По-перше, якщо ми погрожували світською владою, вони твердили і запевняли, що світська влада не має над ними сили, що, навпаки, духовна влада вища за світську. По-друге, коли їх хотіли навести на розум досиланням на святе письмо, вони заперечували, що нікому, крім папи, не дано тлумачити святе письмо. По-третє, коли їм погро­жували собором, вони вигадували, що ніхто, крім папи, не має права скликати його. Отже, хай допоможе нам Господь, хай дасть він нам одну з тих сурм, звуками яких були зруйновані стіни Ієріхона, щоб розвіяти ці солом’яні і паперові стіни.

Спробуймо піти проти першої стіни.

Явно вигадано, що папа, єпископи, священики, монахи – «ду­ховного чину», а князі, рицарі, ремісники, землероби – «світ­ського». Все це – хитра вигадка, самісінька брехня; хай ніхто не бентежиться цим і ось чому: всі християни дійсно духовного звання, між ними немає ніякої різниці, хіба тільки в посадах, бо, як говорить і апостол Павло (до Корінф. І, 12 і дальші), ми всі – члени одного тіла, але у кожного члена своя відмінна справа, якою він служить всім іншим; у всіх нас єдине хрещення, єдине євангеліє, єдина віра – всі ми і однаково рівні християни, бо хрещення, євангеліє, віра – ось що робить нас «духовними», ось що робить нас християнами.

Всі ми хрещенням посвячуємось у священство, як говорить апостол Петро (1, 2, 9): «Ви – рід обранців, царствене священство»; як вказує і «Одкровення» (5,10): «І створив вас царями і священиками богу нашому». Отже, між мирянами і попами, князями і єпископами або між «духо­вними» і «світськими» в дійсності є тільки різниця в посаді і оправі, а по в званні: всі вони духовною звання, всі вони дійсні священики, єпископи, папи, але неоднакова справа у всіх, як і між священиками і монахами не всі роблять те саме. Тому я й заявляю: раз світська влада встановлена Господом карати лихих і захищати добрих, то вона вільно виконує своє призна­чення в усьому християнстві, незважаючи на особи, однаково чи поступить вона проти папи, єпископів, попів, монахів, монахинь або ще кого-небудь. Нехай світська влада виконає свою справу цілком вільно, не-лицемірно; хто винен, той хай і розплачується; всі ж доводи церковного права – лише зухвалі римські вигадки.

Бо так проповідує апостол Павло всім християнам (Римл. 13, і, 4): «Всяка душа (думаю, і папська теж) хай кориться властям, бо начальник недаремно носить меч: він – слуга божий». Так говорить і апостол Петро (1, 2, 13): «Коріться всякому людському начальству ради господа».

Третя стіна рушиться сама собою, якщо впадуть перші дві. Бо кожного разу, коли папа чинить всупереч святому письму, ми повинні захистити святе письмо, карати² і примусити папу.

¹ Захисники папських претензій.

² В розумінні повчати.