7.Німецьке рицарство в XVI ст.

З автобіографії Геца фон-Верліхінгена (1480 – 1562 рр.)

Гец фон-Берліхінген, на прізвисько «Залізна Рука», на­родився в рицарській сім’ї у Вюртемберзі. Він е типовим представником німецького рицарства першої половини XVI ст., яка була епохою занепаду цього стану. Все своє життя він з ким-небудь воював, то з своїми сусідами за власні інтереси, то беручи участь в чужих війнах як союзник, то «ра­зом з друзями і добрими товаришами» чинив розбійницькі наскоки, то, на­решті, стоячи на чолі загонів повстанців в «епоху великого селянського повстання». Гец фон-Берліхінген написав свою автобіографію, уривок з якої і наводиться далі.

Ворогуючи з Нюрнбергом, я одного разу довідався, що через ліс, який зветься Гагеншіс, повинні проїжджати вози з товарами; в цей час я був у свого господаря і доброго товариша, – ми ра­дились тоді один з одним про різні речі. Там я дізнався, що спра­ва напевно вдалася б. Коли вози проїжджали, ми напали на них і захопили їх. Але возії заявили, що у них була охорона від пфальц­графа. Проте я ні разу не чув, щоб в цьому місці або взагалі пфальцграфська охорона будь-коли видавалася; через це і ці люди повинні бути імператорськими, а не пфальцграфськими. Тоді мій розвідник розповів мені про все, як було діло. Як потім я довідався, розвідник дав доброго прочухана господареві, бо возії його перестерігали і просили захистити їх. Але оскільки я був добрим другом пфальцграфа, так що мені не хотілося б чі­пати цих возіїв, і, крім того, пфальцграф з деяких міркувань був особливо дорогий моєму серцю, то я їх пожалів, як скрізь жалів їх курфюршеську милость.

Коли ж я після того пішов з цього шляху, у мене виник ін­ший план такого роду: я довідався, що, колы буває франкфурт­ський ярмарок, то нюрнбержці йдуть у Франкфурт пішки [по шляху] вище Вюрцбурга, а також через Габіхтейль і Ленгфельд до Спессарта. Були проведені розвідки, і я захопив п’ять чи шість чоловік: серед них був купець, якого я брав у полон уже втретє, і другий – якого я тримав протягом півроку, причому один раз захопив його товар. А інші були звичайними пакуваль­никами в Нюрнберзі. Я удав, що хочу їм усім відтяти руки і голови, але це не було моїм серйозним наміром. Вони повинні були стати на коліна і покласти руки на пень. Тоді я наступив на одного ногою, а другого ударив по обличчю, це була їм від мене кара, потім я дозволив їм їхати собі далі. А купець, якого я так часто захоплював, перехрестився і сказав: «Я швидше повірив би, що впаде небо, ніж те, що ви мене сьогодні захо­пите, з тієї причини, що всього кілька днів тому (при цьому він полічив їх), близько сотні наших купців, які були в Нюрнберзі на ярмарку і говорили про вас, мали точні відомості про те, що ви в Гагеншпіці, де маєте намір вчинити напад і захопити товари; через це мене надзвичайно здивувало те, що ви так швидко могли прийти сюди». Але як я сам здивувався, що за такий короткий час доходять відомості до Нюрнберга про мої поїздки.

Я звертаю увагу на цей пункт для того, щоб кожний воїн і рицар могли зробити звідси висновок, що нюрнбержці дуже добре вистежують своїх ворогів, на що повинні, очевидно, вжи­вати дуже багато старань.