19. «Захист» вільгельма оранського (1580 р.)

У відповідь на оцінення його голови і погрозу убити Вільгельм опублі­кував спеціальний документ, який він назвав «Захистом». В цьому доку­менті Оранський відкрито заявляє про своє непідкорення королю. Свою діяльність Оранський вважає за служіння народним інтересам і заявляє, що тільки народна ухвала може вирішити його долю. «Захист» був прочитаний. 13 грудня 1580 р. на зібранні штатів у Дельфті і зустрів там гаряче співчуття.

Я цілком в руках божих. Давно вже я присвятив своє життя і все, що я маю, на служіння йому. Господь бог зуміє розпоря­дитися моїм життям і моїм майном на славу собі і на спасіння душі моєї.

Але коли будуть подані певні докази або хоч би надія, що моє усунення принесе користь країні, я готовий негайно ж покинути країну...

...Як би я хотів, щоб моє вічне вигнання або смерть могли вря­тувати вас [жителів Нідерландів] від ваших нещасть. Як би я тішився на вигнанні! Яка славна смерть! Навіщо витратив я своє майно ? Для того, щоб розбагатіти ? Чому я втратив своїх бра­тів ? Хто може заступити мені їх ? Чому син мій так довго в по­лоні ? Ви не можете дати мені другого! Навіщо я стільки разів наражав своє життя на небезпеку? Якої нагороди міг я чекати за мою довгу службу і остаточне моє розорення, крім солодкої впев­неності, що я з небезпекою для життя сприяв вашій свободі ?

Тому, панове, якщо ви вважаєте мій від’їзд або смерть для себе корисними, скажіть, – я готовий скоритися.

Наказуйте, посилайте мене на край світу, – цілком ваш. Ось вам моя голова; над якою ніякий государ у світі не має влади, крім вас. Використовуйте мене, як хочете, і коли ви вважаєте, що мої мізерні здібності і мій запас досвідченості можуть бути вам корисні так само, як решта мого майна і мого життя, – я знову пропоную їх вам і всій країні.

20. Іконоборство в бельгії

Повідомлення з Антверпена від 2 травня 1581 р.

Вісім днів тому солдати і кальвіністи Брюсселя розбили на куски ікони і вівтарі в церквах та монастирях. Духовенство і до 500 католиків були вигнані і кинуті в тюрми. Таким чином в Брюсселі було скасоване католицьке віровчення і запрова­джене кальвіністське.

Услід за цим і тут [в Антверпені] цехові старшини від гільдій і братств і ремісників, попередники яких збудували в церкві св. Діви прекрасні хори і вівтарі, тепер зажадали, щоб образи у фарбах та інше оздоблення зняти з церков. На Вшестя вони почали розбивати вівтарі, зайняли церкви і до сьогоднішнього дня тримали їх на замку... Невідомо – чи розіб’ють вони все, що б в церквах. Гадають, що тут повториться все те, що було в Брюсселі... Через те що послідовники католицької релігії, кальвіністи, лютерани і анабаптисти не можуть договоритися один з одним, це не сприяє справі, і багато людей виїздить звідси.

Повідомлення a Антверпена від 5 липня 1581 р.

За минулі дні кальвіністи завдали тут шкоди. В день святого Якоба в церкві св. Діви, св. Якоба і в міській церкві, а також в монастирі св. Михайла, де католики досі молились і відправляли церемонії, вони так потрудились, що все звідти було винесене. Органи і нечисленні ікони розбиті на куски. Вони нічого не шко­дували і все повністю знищували. 27-го серед білого дня капітан бюргерів, художник з професії, з кількома робітниками, озброє­ними великими ковальськими молотами та іншими залізними інструментами, прийшли в усі монастирі, каплиці, госпіталі та інші богадільні, коротше кажучи, в усі місця, де ще були ікони і вівтарі, і все це розбили на куски. Багато ікон, зроблених з дерева, вони винесли на вулицю, де стояли на варті городяни, і там спалили. Проти цього ніхто не виступив, бо панування духо­венства повністю знищене.