12. Документ про «добровільне» визнання тубіль­цями влади іспанського короля

«Рекерем’єнто» (вимога) – так називався документ, написаний видат­ним іспанським юристом Паласіос Рубіос близько 1508 р. В 500-х роках XVI ст. теологи і легісти Кастілії старанно розробляли принципи, на яких могло б грунтуватися право іспанської корони на заморські землі. Необ­хідно було довести посиланнями на стародавні прецеденти, догмати ка­толицької релігії і тексти папських булл, що «острови і материки в море-океані» даровані Олександром VI Ізабеллі і Фердінанду «законно і спра­ведливо» і що в силу цього території, відкриті за океаном, е невід’ємним надбанням іспанської корони. Паласіос Рубіос і його колега доктор ка­нонічного права Маттіас де-Пас взяли на себе це нелегке завдання і роз­в’язали його в потрібному для корони дусі. Розуміється, в учених тракта­тах вони викладали суть своїх теорій за всіма правилами схоластичної діа­лектики, підкріпляючи кожний аргумент цитатами із святого письма і праць «отців церкви».

В «рекерем’єнто» – документі, призначеному не для дипломатичних канцелярій, а для практичного користування, все це опущено, і офіціальна доктрина кастільського канонічного права подана в одвертій до цинізму формі. Слід звернути увагу на один цікавий момент: через все «рекерем’єн­то» червоною ниткою проходить мотив «добровільності» визнання індійцями суверенних прав короля і його посланців. Ці фарисейські хитрощі, наївні і грубі, продиктовані дуже серйозними політичними міркуваннями. «Реке­рем’єнто» визнає, що індійці є люди «вільні». Звідси випливає, що вони im можуть бути ні рабами, ні кріпаками, ні васалами приватних осіб, тобто іспанських конкістадорів, а повинні безроздільно належати короні. Ре­зервуючи за собою право сеньйоральної влади над індійцями, король на­магався обмежити політичну і економічну силу військово-феодальної воль­ниці, яка хлинула у Вест-Індію. Робилося це не ради «охорони індійців», а для того, щоб у потрібній мірі паралізувати небезпечну енергію конкіста­дорів, які мали не дуже-то велику охоту коритися королям і ділити з ними свої доходи.

А втім, конкістадори не звертали уваги на казуїстичні хитрощі юристів корони. Оголошення «рекерем’єнто», як визнає сам учасник конкісти, іс­панський хроніст Гонсало Фернандес де-Овієдо, завжди перетворювалось у чистісіньку комедію. Овієдо вказує, що в Дарієні конкістадори не труди­лися зганяти індійців для читання «рекерем’єнто», а хватали першого-ліпшого тубільця, садовили його в клітку і чистою кастільською мовою зачиту­вали бранцеві текст документа. На цьому процедура оголошення і «неви­мушеного волевиявлення» місцевого населення, яке висловлювало своє бажання приєднатися до «святої віри», вважалася закінченою.

«Рекерем’єнто» дуже поширилось у Новому Світі. Мабуть, вперше-воно було оголошене в 1508 або 1509 р. завойовником Урабп (берегів од­нойменної затоки на Дарієнському перешийку) – Алонсо де-Охедою. В 10-х і 20-х роках «рекерем’єнто» зачитували капітани дружин Веласкеса, Понсе де-Леона, Бальбоа, Кортеса, Педраріаса, Пісарро та ін. Щось подібне до «рекерем’єнто» зачитав інці Атагуальпі Падре Вальверде – права рука Франціско Пісарро в таборі Кахамалка перед тим, як була розіграна про­вокаційна і огидна сцена, що була сигналом для підступного захоплення Атагуальпи. В 1542 р. віце-король пової Іспанії (Мексіки) Антоніо де-Мендоса наказав оголошувати «рекерем’єнто» під час приборкання повсталих індійців племені кахкан, у Чилі воно застосовувалося в XVII ст.