13. Повстання в сарагосі

У 1591 р. в Сарагосі, стародавній столиці арагонських королів, спа­лахнуло повстання. Воно назріло внаслідок політики Філіпа II, який не зважав на давні вільності Арагону, його автономію і порядки. Представ­никами деспотичної влади Філіпа II були його ставленики – віце-королі Арагону, яких народ ненавидів і називав чужоземцями.

Адміністративний і фінансовий гніт, королівська сваволя викликали опозицію в широких колах місцевого дворянства і буржуазії. Ця опозиція загострювалась національною ворожнечею і репресіями з боку інквізиції.

Приводом до повстання було те, що в Арагон, під захист його «фуерос» втік опальний міністр і секретар Філіпа II Антоні о Перес. Арагонські власті відмовились видати королю втікача і змусили його стати перед вер­ховним судом Арагону. Суд схилявся до того, щоб визнати невинність Пе­реса, але зате виявив прилюдно численні темні сторони королівської полі­тики. Філіп II вирішив не доводити справи до виправдного вироку і при­пинити викриття, які підривали його авторитет. За королівським наказом, обвинувачений був переведений з тюрми в катівню інквізиції. Внаслідок цього прилюдний процес припинявся, і Перес ставав жертвою інквізиції, яка вела справи таємно, незалежно від контролю світських властей. Пере­ведення Переса з тюрми і його передача в руки інквізиції (з приводу ви­гаданого обвинувачення в злочині проти віри) були сигналом до народного повстання.

ЛИСТ ІЗ САРАГОССИ ВІД 15 ТРАВНЯ 1591 р.

У нас знову мало хорошого. Сьогодні Антоніо Переса, коро­лівського секретаря, взяли з тюрми і передали інквізиції. У від­повідь на це піднялося все місто. Всі взялися за зброю з вигу­ками «Свобода!» Зібралося понад 6 тис. озброєних громадян. Усі вони зійшлися біля будинку графа де-Альмепора, зірвали ворота, і довелося стримати гнів юрби. Це зробили представники арагонської юстиції. Боки вивели графа з його будинку і повели пішки. Народ кинувся услід за ним, так що доводиться дивува­тися, що вони його не розірвали на куски. В цій страшенній ме­тушні граф дістав дві рани. Його повезли в тюрму при гучних вигуках народу, який називав його зрадником і вимагав його страти. Потім весь народ кинувся до інквізиції і зажадав звіль­нення Антоніо Переса, кричачи, що інакше він знищить інкві­зицію. При цьому було убито двоє слуг інквізиції, які стріляли в народ. Повстання тривало до того часу, поки віце-король і архієпископ не дали розпорядження знову перевести секретаря в тюрму. Там вій поки що і лишається, і це трохи вгамувало гнів народу.

Архієпископ перебував у великій небезпеці, бо, хоч деякі графи і дворяни прийшли, щоб його заспокоїти, його життя було в небезпеці. Я стояв з розп’яттям біля нього і бачив, як тяжко відбивалися на ньому події. Ми хотіли піти в собор, щоб взяти святе причастя і цим пом’якшити народну лють.

Але ми боялися, щоб не вбили архієпископа і нас, бо двох, архієпископських слуг, посланих в собор, закидали камінням.

Страти в сарагоссі

Заворушення в Сарагосі викликали невдоволення в Мадриді. З королівського наказу Антоніо Переса знову під великим кон­воєм перевели в будинок інквізиції. Але під час переїзду арешто­ваного прихильники арагонської незалежності ударили на спо­лох, збіглась юрба і відбила Переса у конвою. Повторились знову бурхливі маніфестації. В Сарагосі стали виходити пам­флети, які висміювали Філіпа II і закликали до звільнення Ара­гону. Нарешті, король вислав проти Арагону сильне кастільське військо. Верховний суддя Арагону, дон Хуан де-Луна, визнав такий крок короля беззаконням, яке порушує конституцію королівства і давні вільності Арагону. Він і його однодумці стали діяльно готуватися до відсічі, закликаючи весь арагонський на­род захищати зброєю свої вільності. Проте спроби підняти на­родні маси на боротьбу не мали успіху. Широкі маси арагонського селянства лишились байдужими до цієї боротьби, вважа­ючи її справою багачів, «ricos hombros». Власноручний лист короля зобов’язував начальника кастільської армії стратити винуватців повстання.