17. Ставлення рішельє до дворянства з (Політичного заповіту» Рішельє

Я кажу, що дворянство треба вважати одним з найголовніших нервів держави, який може у великій мірі сприяти збереженню і зміцненню її. Воно протягом певного часу було настільки при­нижене внаслідок великого числа чиновників, яких зло часу створило на шкоду йому, що воно дуже потребує підтримки проти посягань цих людей. Багатство і пиха одних посилюють нужду інших, багатих тільки на хоробрість, завдяки якій вони легко жертвують життям заради держави, від якої чиновники одер­жують платню.

Вихідцям з цього стану властива звичайна помилка жорстоко поводитись з народом, якому бог, мабуть, дав руки швидше для того, щоб добувати на прожиття, ніж для того, щоб захищати своє життя

Дуже важливо припинити такий безпорядок приборкуючою суворістю, завдяки якій слабі ваші піддані, навіть будучи беззбройними, мали б під охороною ваших законів таку ж безпеку, як коли би в руках у них була зброя.

Дворянство, підтвердивши у війні, яка щасливо закінчилася миром, що воно перейняло доблесть своїх предків, якій Цезар віддавав перевагу перед усякою іншою, потребує дисципліни, щоб воно допомогло здобути нову і зберегти колишню репутацію із користю служити державі.

Хоч дворяни заслуговують того, щоб до них ставились добре коли вони поводяться добре, але треба бути з ними суворими, якщо вони нехтують тим, до чого зобов’язує їх народження. Я без будь-якого вагання кажу, що ті, хто, відставши від доблесті предків, ухиляються від того, щоб служити короні шпагою і життям з постійністю і твердістю, яких вимагають закони держави, заслуговують бути позбавленими вигод свого походження і примушеними нести частину тягаря народу.

З огляду на те, що честь для них повинна бути дорожча за життя, їх слід карати скоріше позбавленням першої, ніж остан­нього.

Позбавляти життя людей, які щодня рискують ним ради зви­чайної фантазії про честь, – менша кара, ніж позбавляти їх честі і залишити життя, яке для них в такому стані є вічною карою.

Коли нічого не слід забувати, щоб зберегти дворянство в справжній доблесті його предків, то в той же час не треба нічого робити, щоб зберегти за ними володіння даними йому землями або ж по­дбати про можливість для нього придбати нові.

Численні шлюби, які бралися в королівстві в кожній фамі­лії, тоді як в інших державах одружується тільки старший, є од­нією з справжніх причин того, що за короткий час розоряються наймогутніші фамілії. Проте коли цей звичай приводить до бід­ності окремі фамілії, то він настільки збагачує державу, сила якої полягає в масі вірних людей, що замість того, щоб скар­житись, треба бути задоволеним ним і, замість того, щоб зміню­вати його, треба старатися лише дати тим, хто завдяки цьому звичаю появляється на світ, засоби існувати в чистоті серця, яку вони дістають від свого походження.

Цим способом треба розрізняти дворянство придворне і сільське. Придворне дворянство дістане велику полегкість, якщо бу­дуть скорочені розкіш і нестерпні витрати, які мало-помалу стали звичаєм при дворі, бо не викликає сумніву, що подібне розпорядження буде для нього таке ж корисне, як і всі пенсії, які йому даються.

Щодо сільського дворянства, то хоч воно і не дістане від та­кого розпорядження подібної полегкості, бо його злидні не да­ють йому можливості робити зайві витрати, але й воно незабаром відчує результати цього засобу, такого необхідного для всієї держави, яка без нього не може уникнути розорення.