8. Фін. Право і фін. Політика. Правове регламентув. Фін. Відносин.

Фін. право являє собою сукупн. юридичних норм, які регул. фін. відносини та фінансову діял. у суспільстві. Фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупн. обмінно-розподільних і перерозподільних відносин. Основною формою їх організації є саме фін. право. Крім того, організація фін. відносин може здійснюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони м., як правило, відомчий характер.

Фін. законодавство охоплює усі сфери і ланки фін. системи й усі форми і методи фін. діял., які під­ляг. правовій регламентації. Загалом його можна поділити на 2 частини: законодавчі акти, що безпосередньо регул. фін. відносини, та закони з інших сфер діял., в яких виділяються фін. засади їх функціонув.

До першої частини належать законодавчі акти, що регламен­т. фін. відносини на макрорівні та взаємозв'язки фінансів суб'єктів підприємн. діял. з державними фінансами та інституціями фін. ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діял., страхув., ц. папери і фондову бір­жу, інвестиційну діял. Сюди також належать закони, що регламент. окремі види фін. операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламент. діял., у тому числі й фінансову, суб'єктів господарюв. — про підпр-ва і підприємницьку діял., про господарські товариства, про банкрутство тощо.

Фін. закони можуть мати характер прямої дії або доповню­ватися інструкціями. У першому випадку їхні полож. є безпосе­редньою основою для здійсн. фін. операцій. Подібний підхід вимагає досить глибокої деталізації законів з урахув.м усіх особливостей фін. діял. різних суб'єктів. У друго­му випадку закон визначає тільки загальний порядок фін. відносин, а його деталізація здійсн. у відповідних інструкціях. Вони м. бути лише доповн.м до закону і не суперечити йо­му. При цьому в будь-якому разі основою є закон.

В Укр. пряму дію має переважна більшість фін. зако­нів, зокрема у сфері оподаткув. Водночас абсолютно всі деталі фін. діял. передбачити, по-перше, неможливо, а, по-друге, не завжди доречно. Тому закони досить часто доповн. різного роду інструкціями та полож.ми. Наприклад, закон про банки і банківську діял. відображ. тільки загальні засади функціонув. комерційних банків. Конкретні види банк. операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитув., безготівкових розрахунків, касових операцій тощо.

Співвіднош. між законами прямої і непрямої дії відбиває розподіл повноважень і прав між державними органами законо­давчої та виконавчої влади, а отже, і їхні можливості та повнова­ж. у виробл. та реалізації фін. політики. Закони прямої дії чітко відображ. перевагу законодавчої влади. До функцій виконавчої влади входить забезпеч. викон. при­йнятих законів. Крім того, органи виконавчої влади можуть мати право законодавчої ініціативи, тобто розробл. фін. за­конопроектів і под. їх на розгляд і затвердж. до органів законодавчої влади. Водночас такі законопроекти можуть розро­бляти й органи та структури законодавчої влади.

Дійовість фін. законодавства, його відповідність кон­кретним умовам і завд.м, а отже, і ефективн. фін. політики значною мірою залежать від узгодженості дій законо­давчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодж. ними законопроектів можливе формув. дієздат­ної системи фін. права. При використ. законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їх дію, бо це може призвести до викривл. фін. політики.