Поезія кохання

План

1. Найблагородніші пориви.

2. Вічне і прекрасне почуття.

1. Час не має влади над коханням.

2. Всесвітньовідомі імена.

3. Чи здатні ми на високі почуття?

4. Приклади для наслідування.

III. Я вірю в високі пориви.

Здається, що на світі не існує людини, якій би була байдужою тема кохання. Може, це і є те найблагородніше почуття, яке робить людину людиною. Кохання робить нас добрими і лагідними, чуйними і чистими. Читаєш книгу, дивишся фільм — скрізь кохання. Здається, що саме воно є рушієм життя, бо всі безумства і всі благородні пориви звершуються людиною в пориві кохання.

А скільки написано про це велике почуття художниками слова, скільки зображено майстрами пензля! Кожний митець намагається увічнити своє кохання. І, мабуть, це правильно. Невідомо, чи існував би без кохання рід людський. Напевне, що ні. Людство перетворилося б на купку бездуш­них істот, не здатних на сильні почуття.

Якщо проаналізувати розвиток мистецтва, то можна переконатися, що кожного митця надихало кохання. Згадаймо, Данте і Петрарка, Міцке-вич і Пушкін, Шевченко і Грабовський, увічнили своє кохання велични­ми творіннями. А імена деяких літературних героїв стали не просто сим­волами, а перетворилися на уособлення самого кохання: Ромео і Джульєтта, Тристан та Ізольда, Майстер і Маргарита.

Іноді замислюєшся над тим, чи здатне наше покоління на високі по­чуття. Я впевнена, що кожна моя ровесниця мріє про велике кохання і ви­сокі почуття. Іноді ці мрії маскуються байдужістю, але я впевнена, що вони є. Тільки останнім часом важко знайти хлопця, який би чемно ста­вився до дівчат. Взяти хоча б наш клас. Більшість із нас навчається разом із першого класу. Може, наші хлопці звикли до нас і дивляться на одно­класниць як на щось звичне і непотрібне? Інакше я не можу пояснити лайливих та брутальних слів, вживаних на нашу адресу. А може, ми самі даємо їм привід, коли палимо з ними вкупі, коли не соромимося при них вжити кріпке слівце. А так іноді хочеться уваги і теплоти, адже це останній

10–11 КЛАСИ

77

рік нашого шкільного навчання! Принаймні, у мене з’явилися сумніви, що серед своїх однолітків я зустріну того єдиного, про якого мрію.

Недавно моя прабабуся дала мені почитати листи з фронту від мого прадіда. Скільки в них ніжності, скільки любові. Здається, що кожний рядок випромінює ці почуття, хоча не сказано там про кохання жодного слова. Лише турбота і довіра… Уявити важко, що серед крові і вогню люди не загрубіли, душі їхні не зміліли.

Невже необхідно пережити якісь потрясіння, щоб переконатись у силі своїх почуттів? Певне, що ні. Я вірю, що все зміниться, що і моє поко­ління усвідомить значимість величного у житті. А цим величним неод­мінно буде кохання.

Культура поведінки

План

1. Людина — істота соціальна.

2. Сила людського тяжіння.

1. Самооцінка людських вчинків.

2. Роль виховання у боротьбі з безкультур’ям.

3. Культура поведінки в наш час.

III. Культура поведінки — запорука щасливого майбутнього.

Людина — істота соціальна, вона не може без спілкування. Але саме по собі спілкування — справа непроста. Треба навчитися так спілкува­тись, щоб люди, які знаходяться поруч із тобою, відчували необхідність твоєї присутності.

І я, і мої ровесники мало коли замислюються над тим, чому з деяки­ми людьми нам приємно спілкуватись, а з деякими ні. Одні люди мають силу притяжіння, інші ні. А все це залежить від внутрішнього світу лю­дини, її думок, її почуттів. Одні людські починання нас приваблюють, ми вважаємо їх корисними і благородними, намагаємося підтримати. І навіть слово краса розуміється по-іншому, бо не звертаєш уваги на зовнішність і на одяг, бачиш людину в іншому світлі, в якомусь внутрішньому горінні, і мимохіть проймаєшся симпатією і вдячністю, що такі люди існують.

А людські вчинки… Як багато значать вони для оточуючих. Якщо б у людей була змога оцінювати власну поведінку, бачити себе стороннім оком — свою позу, рухи, чути свої слова та інтонації — це могло б бути величезним досягненням нашого життя. Бо людина, яка здійснює неетич­ний вчинок, стає в цей час потворною, а цього не хочеться нікому. Шко­да, що на наших вулицях немає дзеркал для того, щоб люди могли диви­тися на себе, могли бачити, коли вони привабливі, а коли ні.

Усе це і є культурою поведінки, обумовленою не лише мораллю су­спільства, а й мораллю кожного окремого представника. Навіть за наяв­ності правової рівності ніколи не буде рівності фізичної. Цілком виправ­дано, коли представники сильної статі поступаються місцем у транспорті людям, слабшим фізично: жінкам, дітям, людям похилого віку. І немає

78

УКРАЇНСЬКА МОВА

потреби нагадувати про це людям вихованим. На превеликий жаль, вихо­ваних людей не так багато. Тому і доводиться нагадувати суспільству про повагу до матері, до жінки, до дитини. Так виникають різні календарні дати, затверджені ЮНЕСКО або урядом певної країни. А хіба так важко бути вихованим? Хіба не буває прикро від нагадування про ввічливість? Скажу прямо, буває і прикро, і соромно. Соромно за безкультур’я, яке панує на­вколо. Достатньо послухати, як ми говоримо, якими рухами та інтонацією супроводжуємо брутальні слова…

Не даремно ображаються на нас і батьки, і діди. Іноді здається, що від молоді вимагають неможливого. Я не погоджуюсь із цим, бо все можли­во за наявності власного бажання бути культурною людиною. Правила поведінки закладені у кодексах честі лицарів минулого, у біблійних істи­нах. Вони тільки зазнали змін, удосконалились стосовно доби, в яку ми живемо. А час вимагає від нас стати всебічно розвиненими особистостя­ми, інакше без взаєморозуміння і взаємоповаги ми не зможемо створити гуманістичне суспільство.

ЩО МЕНІ ДАЄ ЗНАЙОМСТВО З ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ ВЕЛИКИХ ЛЮДЕЙ

Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім вихователів у дитячому садку, згодом — учителів. Іноді нашими кумира­ми стають герої кінофільмів або книг. А коли ми дорослішаємо і прагне­мо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для на­слідування визначну особистість. Більшою мірою, це буває ненавмисне. Просто випадково дізнаємося про щось значуще в житті видатної особи і порівнюємо з собою, намагаємося знайти щось схоже.

У моїй сім’ї завжди шанували Тараса Шевченка. Ця повага до Велико­го Кобзаря не мала нічого спільного з обожнюванням. Ні, просто вишитий бабусею портрет завжди висів на видному місці в обрамленні вишиваних рушників. І ніхто з сім’ї ніколи не дивувався поєднанню сучасних меблів і національних вишиванок в інтер’єрі нашої оселі. Мені з дитинства при­щепили любов до Шевченкового слова, до української пісні. А коли я під­росла, то більш детально ознайомилась з біографією великого сина Украї­ни. Я ніколи не ставила перед собою питання: чому Шевченка називають великим, я знала це змалечку. А зараз я так глибоко відчуваю, що значить Великий Кобзар в житті України і кожного українця, адже він навчив нас, як треба любити рідну землю. Його здатність на самопожертву в ім’я Ук­раїни буде прикладом ще для багатьох поколінь. Але найсуттєвішим для мене було усвідомлення того, що всі великі особистості — це такі ж люди, як і я, що вони могли радіти і сумувати, сміятись і плакати, могли помили­тись і схибити, але завжди залишалися міцними натурами.

Моїм прикладом для наслідування здавна була Леся Українка. Скільки сили духу в її словах. Завжди, коли я хворіла або коли у мене щось не ладилось, мені додавали сили її слова:

10–11 КЛАСИ

79

Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі?

І я теж не корилася, а намагалася долати всі перешкоди і труднощі. Зма­лечку я хотіла бути схожою на Лесю навіть зовні: одягала вишиванку і плела вінки з польових квітів. Підростаючи, як вона, вчилась музики і лише в сьо­мому класі почала розуміти, що кожна людина єдина і неповторна. Зараз я переконана в тому, що не всім дано бути великими, але кожний може бути корисним людям. Я думаю, що моєму поколінню є чому вчитись у вели­ких попередників, перш за все, патріотизмові. Безумовно, ми живемо в зовсім іншу добу. Нам не доведеться відстоювати незалежність своєї дер­жави, право на існування рідної мови. За нас це зробили наші батьки. А пе­ред нами постає складний час становлення України. І нашому поколінню доведеться докладати зусиль, щоб наша держава посіла гідне місце серед цивілізованих європейських держав. Для цього нам знадобляться хороші знання, а значить слід пам’ятати невмирущі слова Великого Кобзаря:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.