Тема пошуку у п’єсі м. Метерлінка «синій птах»

Моріс Метерлінк та Еміль Верхарн — перші серед бельгійських пись­менників, котрі стали класиками світової літератури. Будучи бельгійця­ми, ці автори писали французькою мовою. Французька мова і вся фран­цузька література відіграли дуже важливу роль у формуванні літератури бельгійської. Саме завдяки цьому бельгійські письменники змогли до­сягти високого рівня світових літературних стандартів, не втрачаючи при цьому своєї самобутності. Це ж дозволило бельгійській літературі вли­тися в потік літератури світової, посісти в ній своє дуже важливе місце. Моріс Метерлінк увійшов в історію літератури як символіст. Цьому спри­яла і особлива атмосфера дитинства, яка прищепила йому особливий «містичний» погляд на життя.

Символізм — мистецтво, що натякає на ірраціональну сутність буття. Метерлінк створив цикл символістських п’єс, що одержали узагальнену назву «театр смерті». Для цих п’єс є характерною присутність Невідомо­го — воно й є «головним героєм» «театру смерті». Невідомий керує всім, його наміри таємничі — це фатумна сила, котра владарює над людиною. Метерлінк досягає вражаючого ефекту присутності Невідомого на сцені свого театру. Дія в його п’єсах майже завжди відбувається в умовному місці — це може бути ліс або кімната старого замку. Людина в «театрі смерті» лишається сам на сам із Невідомим, вона відчуває жах перед ним.

У символістському циклі творів Метерлінка, до якого належать п’єси «Принцеса Мален», «Непрошена», «Сліпі», саме образ Невідомого є на­скрізним.

У своїх пізніх драмах Метерлінк пішов далі: символізм тут пере­плітається з романтизмом, як у п’єсі «Синій птах» (1905). Тут персонажі

10 Клас

643

і місце дії теж умовні, але основа п’єси — романтичний сюжет про пошуки Синього птаха. Метерлінк уводить у свій твір навіть соціальні ноти: діти селян-дроворубів напередодні Різдва дивляться на свято у багатому бу­динку навпроти, вони не можуть собі дозволити таких веселощів. У ході розвитку сценічної дії з’являється дуже важливий мотив «подолання сліпоти»: необхідно просто подивитися на все іншими очима — і жалюгід­на хатка дроворуба видається прекрасним палацом. Тому що справжнє свято — це не вбрання, не іграшки, не дорогі подарунки, справжнє свя­то — це здатність відчувати свято всередині себе. Важливим персонажем п’єси є казкова Фея — саме вона повинна «зняти» пелену невідання з очей головних героїв, Тільтіля і Мітіля, вона ж відправляє їх на пошуки чарівного Синього птаха. Пошуки ці важливі самі по собі, незалежно від їх результату. Шлях, який проходять діти, змінює їх. Шлях цей лежить через символічні місця: «Країну спогадів», де герої зустрічають своїх по­мерлих родичів; «Палац ночі», де вони зустрічаються з повелителькою тьми; «Ліс», де діти спілкуються з різними духами дерев. Кінцевим пунк­том їхньої мандрівки є та сама хижка дроворуба, яка, щоправда, дуже змінилася — усе навколо стало новим, радісним, веселим. Це перетворен­ня пов’язане передусім із внутрішніми змінами самих героїв, які сталися завдяки мандрівці. Символічним синім птахом стає тепер проста горли­ця Тільтіля, котра жила у клітці у хижі дроворуба. Тільтіль дарує її хворій дівчинці, яка тепер не внучка казкової Феї, а внучка звичайної сусідки. В останній момент птах відлітає, і п’єса закінчується обіцянкою Тільтіля знайти його. Отже, пошуки Синього птаха будуть продовжені, бо стан пошуку — це нормальний стан душі людини.

Таким чином, тема пошуку і пов’язана з нею тема мандрівки — основні у п’єсі М. Метерлінка «Синій птах». Урезультаті пошуку душа людини змінюється, пошук є головною метою мандрівки. Внутрішнє очищення — найбільша нагорода за цей пошук.

«ОДУХОТВОРЕННЯ» СВІТУ У П’ЄСІ МОРІСА МЕТЕРЛІНКА «СИНІЙ ПТАХ»

Бельгійський письменник-символіст Моріс Метерлінк — один із дра­матургів, які на межі століть створювали нову європейську драму.

Герої філософської п’єси-казки «Синій птах» — це образи-символи, які втілюють панівні на землі сили. Це людина, рослини, тварини, стихії Світла, Вогню і Води, Душі, Хліба, Молока, Годин — усе те, з чого складається людсь­ кий світ. Виявляється, людина живе на землі, не помічаючи навколо нікого і нічого, крім таких, як сама. Їй здається, що лише вона наділена душею, і всі таємниці світу нею розгадані. Але це не так. За допомогою чарівного каменя, який відкриває істинний зір, Тільтіль і Мітіль, герої п’єси, бачать світ та­ ким, яким він є насправді — одухотвореним, прекрасним (а інколи — страш­ ним), сповненим таємниць, ще незвіданих людством. У цьому світі минуле, сучасне і майбутнє перебувають поряд

644

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

і пронизують одне одне: Тільтіль і Мітіль зустрічають і своїх давно по­мерлих рідних, і ще не народженого брата. Виявляється, людина відпо­відає не лише за себе, але й за усіх своїх предків і нащадків, тому що увесь її рід — єдине ціле, одна нескінченна лінія.

Драматург робить своїми героями саме дітей, адже їх свідомість ще гнучка, вони найбільш сприйнятливі до таємниць світу, близькі до при­роди. Вони вміють щиро любити і тішитися, їх ще не заторкнули нещас­тя і пороки, які постають у п’єсі в образах Товстих Блаженств (наприк­лад, Блаженство Бути Багатим, Блаженство Нічого Не Робити та ін.)

Створена Метерлінком космогонія об’єднує усі сили і закони землі: від нічних жахів і війн до найсвітлішої сутності землі — Материнської любові, Справедливості, Радості Розуміти; діти потрапляють до своїх предків і на­щадків, у підземне царство Ночі і на вершини світу, зустрічають Душі рос­лин і тварин. Вони дізнаються, що у світі існує велика кількість сил, які допомагають їм, або навпаки — ображені на людей і прагнуть помститися їм (як, наприклад, душі тих дерев і тварин, яких людина знищує).

Метерлінк дає у п’єсі оптимістичну картину майбутнього: ті діти, котрі чекають у Царстві Майбутнього свого народження, незабаром принесуть на землю прекрасні машини, квіти і плоди, переможуть хвороби, неспра­ведливість і навіть саму смерть. Однак і перед тими, що живуть на землі, постало дуже важливе завдання: Тільтіль і Мітіль повинні знайти Синього птаха — птаха щастя — і принести його на землю. Для цього вони пізнають світ. Але цей світ і душі, що населяють його,— всередині самих людей.

Дія п’єси починається і завершується в рідному домі дітей. Мандрівка всередину себе відбувалася уві сні, але, прокинувшись, Тільтіль і Мітіль не забувають усього, що з ними сталося, і тепер по-новому дивляться на навколишній світ: як передбачала Душа Світла, їхній погляд на речі змінився, і тепер їм здається, що лише вони прокинулися, а решта лю­дей — сплять, не бачачи усієї краси і благодаті світі.

«Одухотворяючи» у п’єсі оточуючий людину світ, Метерлінк пока­зує, що людям необхідно «прокинутися», подивитися навколо і побачи­ти усю красу землі, цінність людського кохання і доброти, необхідність жити в мирі зі своїми сусідами по землі і пізнавати світ, не руйнуючи його.

НОВАТОРСТВО ДРАМАТУРГІЇ Г. ІБСЕНА

Кінець ХІХ — початок ХХ століття характеризується цікавими твор­чими пошуками у світовій літературі. Ці пошуки обумовили виникнен­ня нових жанрів і форм творів. Драматургія не була винятком.

Норвезький драматург Генрік Ібсен не тільки посідав одне з пер­ших місць у літературі нашого століття. І справа не тільки в тому, що він поставив питання, які хвилювали його сучасників. Талант і нова­торство Ібсена-драматурга полягали в тому, що глядач змушений був шукати відповіді на ці питання. Ібсен розкрив складність і супереч­ливість життя, примусив своїх глядачів відмовитися від традиційного