11 Клас

363

Діяльність Ярослава Мудрого як політика була спрямована на побуду­вання миру і спокою на Русі, що було так важливо в ті часи. Вищою цінністю для нього були «мирний труд і щастя в мирнім домі». Звичайно, не все, що він робив, було правильним, адже в нього було багато ворогів, які заважали його діяльності, та й нелегко було стояти на чолі такої величезної держави. Позитивно чи негативно вплинув Ярослав на подальший розвиток її історії — це залишимо історикам. Незаперечним є те, що Ярослав Мудрий був справжнім патріотом своєї батьківщини і зробив все, що було в його силах, для неї. Проблеми, які порушив Іван Кочерга в цьому творі акту­альні і для наших часів. Отже, непогано було б і нашим політикам звернути увагу на діяльність князя Ярослава, бо народ, який не пам’ятає свого мину­лого, не має майбутнього.

П’єса «Ярослав Мудрий» — разом із зображенням історичних подій — осмислює загальнолюдські цінності. Цей твір можна назвати одним із най­кращих творів української літератури ХХ століття.

Образ ярослава мудрого в однойменній п’єсі і. Кочерги

Образ Ярослава Мудрого привабив Івана Кочергу передусім як об­раз суперечливий, у якому поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, знань, щедрість, а з іншого — често­любство, лукавство, лякливість. В уяві драматурга постала трагічна по­стать людини енергійної, запальної, активної, яка шукала істину і поми­лялася, дбала про добробут вітчизни і забувала про деяких гідних її синів.

Ця постать і стала центром п’єси. Уже в першій частині драматург май­стерно визначає ті лінії, якими буде розгортатися дія. Він знайомить нас з ченцями — переписувачами книг Сильвестром, Микитою, Свічкогасом, родиною київського князя — його дружиною і дочками, майбутнім зятем Гаральдом. Читач довідується, що Ярослав має не тільки однодумців, а й ворогів.

У «списателя» книг Микити, сина новгородського боярина, давня образа на Ярослава, що стратив за непокору його батька. Душевна рана його тим пекучіша, що він добре знає, як Коснятин, інші новгородці не раз виручали київського князя у скрутну хвилину. Але жадоба помсти і гнів на кривдника змінюються в серці Микити розумінням державо­творчої, патріотичної діяльності Ярослава, хай і не позбавленої помилок:

…пізнав так близько розум дивний Мудрішого з усіх земних царів, Пізнав того, хто не лише в добрі, А навіть в злі і хибах все ж нехибний, Немов насправді вишнього рука Його веде до правди в помилках! Це усвідомлення правоти князя як захисника інтересів держави, як пал­кого патріота змінює ставлення Микити до нього, перемагає образи: він

364

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

привозить Ярославу останній дарунок від дочки Єлизавети, яка згасла у да­лекій Норвегії, сумуючи за рідною домівкою, батьківським теплим словом.

Ця сюжетна колізія перегукується за своєю напругою і внутрішнім дра­матизмом із стосунками великого князя і Журейка. Журейко — будівни­чий, він зводить храми. Його душа така само висока, як і творіння його рук. Чистою і палкою є любов Журейка до Милуші, простої дівчини-ки-янки. Захищаючи її родину, парубок потрапляє у немилість до князя і зму­шений переховуватися. Проте він знаходить в собі сили піднятися над осо­бистою образою, бо розуміє прагнення Ярослава до єдності Руської землі.

Ярослав — люблячий батько, ніжний і лагідний у ставленні до дочок. Але, дбаючи про інтереси держави, він одружує їх з іноземцями, хоч сам гірко переживає розлуку з дітьми. Складні стосунки Ярослава з дружи­ною Інгігердою, шведською принцесою. Її зрада боляче ранить князя, так само як і смерть Єлизавети, перед якою він відчуває свою провину.

Ярослав керується принципом «Раніш закон, а потім благодать». І цей принцип не завжди виправдовує себе, що розуміє і сам герой.

Складна роздвоєність між державним обов’язком і людським почут­тям не виправдовує князя, хоч І. Кочерга і подекуди ідеалізує свого героя.

Романтична поема «Ярослав Мудрий» — то гімн рідному народові, його незнищенним моральним якостям, серед яких любов до батьківської землі займає чільне місце.

ЛИСТ ДО КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Вельмишановний великий княже Ярославе!

Звертаюсь до тебе з далекого ХХ століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Про­читала недавно п’єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій об­раз змальовано з великою повагою, яскравістю й любов’ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.

Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, зла­году серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терпля­чим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:

Да буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру. Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує роз­лад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...». О, якби зараз у лю­дей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які