- •Одеса Наука і техніка 2006
- •Розділ 1. Теорія множин і алгебраїчних систем
- •1.1. Основні поняття і завдання множин
- •1.2. Операції над множинами. Формули. Тотожності
- •1.3. Доведення тотожностей. Булева алгебра множин
- •1.4. Узагальнення операцій. Подвійність
- •Спісок літератури: Основна
- •2.1. Рівняння
- •2.2. Покриття і розбивки
- •2.3. Потужність множин. Зчисленні і континуальні множини
- •Список літератури Основна
- •3.1. Упорядковані множини
- •3.2. Графіки
- •Список літератури Основна
- •4.1. Відповідності
- •4.2. Образи і прообрази
- •4.3. Відображення і діаграми
- •Список літератури Основна
- •5.1. Основні поняття відношень
- •5.2. Множинні операції відношень
- •Список літератури Основна
- •6.1. Перестановка, ототожнення, приписування фіктивної координати
- •6.2. Згортка де Моргана, суперпозиція
- •Список літератури Основна
- •7.1. Успадковані властивості відношень
- •7.2. Спеціальні властивості відношень
- •Список літератури Основна
- •8.1. Еквівалентність
- •8.2. Порядок
- •8.3. Толерантність
- •8.4. Квазіпорядок
- •Список літератури Основна
- •9.1. Замикання відношень
- •9.2. Спеціальні функції
- •9.2.1. Підстановки
- •9.2.2. Послідовності
- •9.2.3. Функціонали
- •9.2.4. Функції, що зберігають алгебраїчні властивості
- •9.3. Операції
- •9.3.1. Загальні визначення операцій
- •9.3.2. Властивості операцій
- •Список літератури Основна
- •10.1 Композиція об'єктів
- •10.2. Внутрішній закон композиції
- •11.1 Алгебраїчні системи (моделі)
- •11.2. Групи підстановок і кільце множин
- •Розділ II. Комбінаторика
- •12.1. Вибірка елементів
- •12.2. Правило суми і добутку
- •12.3. Перестановки
- •12.4. Сполучення
- •12.5. Рекурентні співвідношення
- •12.6. Біном Ньютона
- •Список літератури Основна
- •13.1. Поліноміальні твірні функції
- •13.2. Експонентні твірні функції
- •13.3. Принцип включення і виключення
- •13.4. Розбивки
- •Список літератури Основна
- •Розділ III. Графи
- •14.1. Основні визначення
- •14.2. Способи представлення графів
- •Список літератури Основна
- •15.1. Основні визначення (продовження)
- •15.2. Зважені (відзначені) графи
- •Список літератури Основна
- •16.1. Операції над графуми
- •16.2. Властивості базових операцій над графами
- •Список літератури Основна
- •17.1. Чисельні характеристики графів
- •17.1.1. Ступінь вершин
- •17.1.2. Цикломатичне число
- •17.1.3. Хроматичне число
- •17.1.4. Множина внутрішньої стійкості
- •17.1.5. Множина зовнішньої стійкості
- •17.2. Представлення графів у пам'яті еом
- •Список літератури Основна
- •Розділ IV. Скінченні автомати
- •18.1. Абстрактний автомат
- •18.2. Способи завдання автоматів
- •18.2.1. Табличний спосіб
- •18.2.2. Графічний спосіб
- •18.3. Розширення функцій і
- •Список літератури Основна
- •19.1. Синхронні й асинхронні автомати
- •19.2. Асинхронні автомати, що тактуються
- •19.3. Перетворення автоматів Мілі і Мура
- •19.3.1. Перетворення автомата Мура в автомат Мілі
- •19.3.2. Перетворення автомата Мілі в автомат Мура
- •19.4. Сполучена модель автоматів – с-автомат
- •Список літератури Основна
- •20.1. Композиція автоматів
- •20.1.1. Рівнобіжне з'єднання
- •20.1.2. Послідовне з'єднання двох автоматів
- •20.1.3. З'єднання зі зворотним зв'язком
- •20.2. З'єднання автоматів з вихідною функцією
- •Список літератури Основна
- •21.1. Мережі автоматів
- •21.2. Еквівалентні автомати мережі
- •Список літератури Основна
- •Розділ V. Булева алгебра
- •22.1. Логічні функції
- •22.2. Булеві функції
- •22.3. Логічні формули
- •Список літератури Основна
- •23.1. Способи завдання булевих функцій
- •23.1.1. Табличний спосіб
- •23.1.2. Аналітичний спосіб Нормальні форми
- •23.1.3. Геометричний спосіб
- •23.1.4. Чисельний спосіб
- •23.2. Приведення формул булевої алгебри до досконалої форми
- •Список літератури Основна
- •24.1. Булева алгебра
- •24.2. Спрощення запису формул
- •24.3. Подвійність формул булевої алгебри
- •24.4. Булева алгебра множин
- •Список літератури Основна
- •25.1. Алгебра Жегалкіна
- •25.2. Типи булевих функцій
- •25.3. Функціональна повнота
- •25.4. Логічні (перемикальні) схеми
- •25.5. Канонічна задача синтезу логічних схем
- •Список літератури Основна
- •26.1. Графічний метод мінімізації булевих функцій
- •26.2. Табличний метод мінімізації
- •Список літератури Основна
- •27.1. Аналітичні методи мінімізації
- •27.1.1. Комплекс кубів
- •27.1.2. Постановка задачі
- •27.2. Метод Квайна
- •27.3. Алгебраїчний метод одержання мінімального покриття (алгоритм Петрика)
- •Список літератури Основна
- •28.1. Метод Квайна-МакКласкі
- •28.2. Мінімізація частково визначених функцій
- •Список літератури Основна
- •29.1 Основні визначення
- •29.2 Інтервальне представлення в матричній формі
- •29.3. Спрощення днф за матричною формою Закревського
- •30.1. Формулювання алгоритму побудови максимальних інтервалів для точки
- •30.2. Алгоритм для днф
- •30.3. Метод Блейка
- •31.1. Основні визначення
- •32.2. Використання системи булевих функцій для синтезу кс
- •31.3 Точний метод мінімізації систем булевих функцій Барті-Полянського
- •31.4. Інтуїтивний метод спрощення системи днф за матричною формою
- •32.1. Інтервальне представлення в еом
- •32.2. Основні операції над інтервальним представленням
- •33.1. Використання операцій інтервального представлення
- •33.2. Метричні властивості диз'юнктивної нормальної форми
- •34.1 Булеві рівняння
- •34.2. Булеві нерівності
- •34.3. Спільні системи нерівностей і рівнянь
- •35.1. Властивості булевой різниці
- •35.2. Методи знаходження булевой різниці
- •35.3. Подвійна булева різниця
- •35.4. Булеві похідні й диференціали
- •36.1. Висловлення предикатів
- •36.2. Логіка предикатів
- •36.3. Правила застосування кванторів
- •Список літератури Основна
- •Список літератури
- •Вступ 3
- •1. Теорія множин і алгебраїчних систем 4
- •2. Комбінаторика 65 Лекція 12. Комбінаторика. Базові методи 65
- •3. Графи 78
- •4. Скінченні автомати 101
- •5. Булева алгебра 123 Лекція 22. Булеві функції 123
29.3. Спрощення днф за матричною формою Закревського
Перший крок побудови максимальних інтервалів для заданого елемента матричної форми заснований на використанні симетрії матриці в коді Грея. Із цією метою виділяються осі симетрії й зони їхньої дії.
Визначення. Віссю симетрії за змінною xi називається лінія зміни значення цієї змінної за матричною формою. Для деяких змінних у матричній формі присутня кілька осей симетрії.
Приклад. У матричній формі виділені осі симетрії всіх змінних і показані для виділених елементів симетричні їм елементи.
Таблиця 29.5
|
|
|
|
|
x3 |
x3 |
|
|
|
|
|
|
x2 |
x2 |
|
|
x2 |
x2 |
|
|
|
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
|
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
x5| |
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
x5| |
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
Осі симетрії уявляють подумки. Кожна вісь симетрії має зону своєї дії, якщо вісь одна, зона її дії вся матриця, якщо осей дві, зона їхньої дії по половині матриці й т.д.
Лема. Елементи матричної форми, які відповідають наборам, що склеюються, розташовані симетрично щодо осі симетрії змінної, за якою набори склеюються, і в зоні її дії.
Властивість симетрії дозволяє дати нове визначення інтервалу.
Визначення. Інтервал – це сукупність 2k елементів матричної форми, симетрично розташованих по k осях внутрішніх змінних у зоні їхньої дії.
Інтервал належить функції, якщо на всіх його елементах функція дорівнює одиниці для ДНФ (нулю для КНФ) або не визначена (для часткових функцій). Інтервал називається максимальним, якщо він належить функції, але при симетруванні його по кожній з осей зовнішніх змінних відбувається поглинання елементів, на яких функція дорівнює нулю для ДНФ (одиниці для КНФ).
Приклад. Максимальні інтервали з виділенням осей внутрішніх змінних, по яких елементи інтервалів становлять симетричну фігуру (табл. 29.6).
Таблиця 29.6
|
|
|
|
|
x3 |
x3 |
|
|
|
|
|
|
x2 |
x2 |
|
|
x2 |
x2 | |
|
|
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
|
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
x5| |
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
x5| |
x4| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
Сукупність 22 елементів (табл. 29.7) не є інтервалом, тому що ця фігура не симетрична щодо осей симетрії елементів у зоні їхньої дії. Елементи, позначені «а», симетричні по осі х3, тому інші елементи, позначені «в», щоб формувати інтервал, повинні бути симетричні по цій же осі, але це не так. Елементи, позначені «в», симетричні по осі х2, тому елементи, позначені «а», повинні мати в інтервалі симетричні елементи по осі х2, але це також не так.
Таблиця 29.7
|
|
|
|
|
x3 |
x3 |
|
|
|
|
|
|
x2 |
x2 |
|
|
x2 |
x2 | |
|
|
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
x1 |
|
x4| |
|
|
|
|
|
|
| |
x5| |
x4| |
|
|
а |
а |
в |
в |
| |
x5| |
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
x4| |
|
|
|
|
|
|
|
|
На другому кроці виконується побудова максимальних інтервалів. Визначаються безлічі Xmпвп потенційно внутрішніх змінних для виділеного елемента m з безлічі М – змінних, по осях симетрії яких для вихідної точки симетрично розташовані сусідні точки або невизначені елементи (~). Потенційно внутрішні змінні так називаються, тому що вихідна точка може склеїтися, утворивши інтервал з кожним зі своїх сусідів, і тоді відповідна змінна стане внутрішньої. Не завжди все потенційно внутрішні змінні можуть одночасно бути внутрішніми в одному інтервалі.
Приклад.
У клітках матриці показане число сусідів для всіх точок. Безлічі Хпвп для: 11000 – х1, х3, х4, х5, 00010 – х1, х2, х3, 10110 – х1, х3, 10001 – х2, х3, 11001 – х1, х2, х3, х4, х5. Для точки 11000 чотири змінних потенційно внутрішні, але максимальні інтервали покриваючі цю точку, мають кожний внутрішніми тільки деяку підмножину цих змінних: для інтервалу ~1~0~ - x1, x3, x5,для інтервалу ~10~0 – х1, х4, для інтервалу 110~~ - х4, х5.
Таблиця 29.8
|
|
|
|
|
|
x3 |
x3 |
x3 |
x3 |
|
|
|
|
x2 |
x2 |
x2 |
x2 |
|
|
|
|
|
x1 |
x1 |
|
|
x1 |
x1 |
|
|
|
|
|
4 |
4 |
3 |
3 |
|
|
|
x4| |
3 |
3 |
4 |
3 |
|
|
2 |
2 |
x5| |
x4| |
|
|
3 |
|
|
2 |
|
|
x5| |
|
|
2 |
5 |
3 |
3 |
5 |
2 |
|
Для визначення максимальних інтервалів, що містять задану точку, знаходять максимально сумісні підмножини змінних множин Хпвп цієї точки. У цьому пошуку використовується алгоритм граничного перебору на опуклій безлічі трансформуванням процедури перевірки сумісності змінних: змінні сумісні, якщо симетричний для них інтервал належить функції.
Контрольні запитання
Що таке послідовний позиційний код і код Грея?
Як будується матрична двовимірна форма?
Що розуміється під інтервалом?
Що називають зовнішніми й внутрішніми змінними?
Як являють інтервал у матричній формі?
Як визначаються осі й скільки їх може бути ?
Які кроки є в спрощенні ДНФ за матричною формою Закревського?
Що називають максимальним інтервалом?
Список літератури
Основна
Закревский А.Д. Логический синтез каскадных схем. – М.: Наука, 1991. – С.100-123.
Додаткова
Новоселов В.Г., Скатков А.В. Прикладная математика для инженеров-системотехников. Дискретная математика в задачах и примерах. – К.: Учебно-методический кабинет высшего образования, 1992. - С.146-183.
Для практичних занять
Методичні вказівки й завдання до контрольних робіт з дисципліни «Основи дискретної математики» для студентів очної та заочної форм навчання фахів 6.0804, 6.0915 / О.М. Мартинюк. - Одеса: ОНПУ, 2001. – С.38-40.
Лекція 30. Алгоритм побудови максимальних інтервалів
Вступ
Лекція має на меті дати формулювання алгоритму побудови всіх максимальних інтервалів і методу Блейка. Розглянуто кроки процедури для заданої точки. Наведено конкретний алгоритм побудови інтервалів для ДНФ. Показано застосування узагальненого склеювання в методі Блейка. Звернено увагу на самоперевірку й точність алгоритму Закревского.
У лекції присутні три підрозділи:
Формулювання алгоритму побудови максимальних інтервалів для точки
Алгоритм для ДНФ
Метод Блейка