2.4. 2.3. Від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру

2.3.Від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру

Початок нового етапу розвитку міжнародного права було покладено підписанням Вестфальського миру 1648 р., який розв’язав низку гострих міжнародно- правових питань і значно вплинув на хід історії європейських держав. Значення трактату полягає насамперед в тому, що ним було встановлено політичну рівновагу в системі європейських держав. Держави вперше продемонстрували можливість узгодженого світського вирішення спільних європейських проблем без втручання церкви.

Вестфальський трактат визнав за всіма учасниками право на територію і верховенство (суверенітет в межах території), підтвердив рівноправність європейських держав незалежно від віросповідання та форми державного устрою, визнав рівність католицького та протестантського віросповідань, і, відповідно, закріпив релігійну свободу.

Підписання документу відіграло значну роль в становленні інституту визнання, оскільки саме в ході його підготовки була визнана незалежність Швейцарії та Нідерландів, а також суверенні права німецьких князівств, оскільки Імперія перетворювалась на сукупність незалежних німецьких держав, над якими імператор мав лише номінальну владу.

Важливо відзначити також, що Вестфальський трактат містив ряд положень, які були спрямовані на встановлення гарантій його дотримання, зокрема, зазначалось, що сторони зобов’язані відстоювати та захищати кожну статтю мирного договору. Для врегулювання спільних проблем передбачалось застосовувати договори, що мали засновуватись на згоді держав-учасниць.

Вестфальський мир започаткував класичне міжнародне право, яке формувалось протягом наступних століть.

Розвиток міжнародного права протягом даного періоду пов'язаний з становленням принципу рівноправності держав та поняття суверенітету, який асоціювався з незалежністю та повнотою влади держави.

В посольському праві (дипломатичному) протягом даного періоду остаточно утвердився принцип недоторканності послів та посольських приміщень, непідсудності послів судам держави перебування.

Таблиця

Для утвердження норми про непідсудність послів судам держави перебування важливе значення мав прецедент, що стався в 1708 р. в Лондоні. Російського дипломатичного представника А.А.Матвєєва намагались арештувати за борги. Цар Петро І протестував. Відповіддю на протест стало прийняття англійським парламентом „Акту про збереження привілеїв послів та міністрів від іноземних держав та чинів ”, в якому, зокрема, зазначалось, що образа російського посла є злочином „як за англійськими законами, так і за міжнародним правом, на якому засновані привілеї посланців”.

В консульському праві утвердилось призначення консулів державами, які перебували тепер на державній службі. Правовий статус консулів та їх функції почали визначатися міжнародними договорами держав.

Протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. в питаннях правового режиму територій панівними залишались феодальні принципи, зокрема, практикувався обмін територіями, купівля-продаж, дарування та ін. Колонізація нових земель, пов’язана з успіхами в мореплавстві, обумовила появу інституту первісної окупації як підстави для заволодіння нічийною територією.

До сер. ХVІІІ ст. утвердився принцип свободи морського судноплавства. Одночасно більшістю держав було визнано 3-мильну ширину територіального моря. Поступово відміняються багаточисельні митні збори на річках. Між європейськими державами почали укладатись договори про свободу судноплавства по транскордонним річкам (Баварія, Пруссія, Австрія, Франція).

Протягом ХVІІІ ст. відбулись зміни в законах та звичаях війни, які поступово ставали гуманнішими. Хоча воюючі сторони не розрізняли комбатантів та не комбатантів, втім почали з’являтись угоди про недоторканність під час війни військових шпиталів та медичного персоналу, про надання допомоги хворим та пораненим полоненим, недоторканність мирних жителів (насамперед жінок та дітей).

В ХVІІІ ст. під нейтралітетом розуміли повну неучасть нейтральної держави у війні і відмову від надання якої-небудь допомоги воюючим.

В морських війнах продовжувало діяти каперство. Кожна держава самостійно вважала які товари є контрабандними, що призводило до свавілля каперів при захопленні призів. В розвитку законів та звичаїв морської війни важливу роль відіграла Декларація про озброєний нейтралітет на морі, яка була проголошена Росією в 1780 р. В Декларації проголошувалась необхідність свободи судноплавства нейтральних суден поблизу узбережжя воюючих держав, заборони захоплення вантажів на нейтральних судах, регламентувався режим морської блокади. Декларація мала на меті насамперед обмежити свавілля каперів, тому знайшла підтримку і визнання з боку інших держав.

Важливе значення для розвитку міжнародного права мала боротьба північноамериканських колоній за незалежність від Англії та Франції і проголошення в 1776 р. США. Договори США з Францією, Росією та іншими державами стали фактичним і юридичним визнанням права нації на самовизначення та створення суверенної держави.

Буржуазні революції ХVІІІ ст., які проходили під гаслами рівності народів і права на самовизначення вплинули на формування нових принципів та норм міжнародного права. Зокрема, в актах, проголошених під час Французької революції 1789-1793 рр. (Декларації прав людини і громадянина 1789 р., конституціях 1791 та 1793 рр. ) проголошувались принципи народного суверенітету, суверенної рівності держав, невтручання у внутрішні справи держав, недоторканності державної території та ін. Важливим стало формування інституту громадянства, який прийшов на зміну інституту підданства. Громадянство передбачало наявність у особи певного кола прав, забезпечення яких стало усвідомлюватись як обов’язок держави. Під час приєднання до Франції Авіньйону (1791р.), Савойї (1792р.), Ніцци (1793р.) було вперше застосовано плебісцит як спосіб зміни належності державної території.

Відбулись зміни і в правовому статусі іноземців. Кожна людина вважалась наділеною від природи невідчужуваними правами, незалежно від державної належності. Під час французької революції було обґрунтовано право політичного притулку для політичних емігрантів та борців за свободу.

Значним був вплив революції на розвиток законів та звичаїв війни. Саме в цей час почали розрізняти комбатантів та мирне населення. Змінилось і ставлення до військовополонених, поранених. Військовополонені оголошувались „…недоторканними як суверенітет народу і священними як нещастя…”. Під час революції Франція було проголошено гасло: „суверенітет народу не зв’язаний договорами тиранів ”.

Важливу роль у розвитку міжнародного права даного етапу відіграли Віденський (1815 р.), Паризький (1856 р.) та Берлінський (1878 р.) конгреси.

Віденським конгрес сприяв розвитку деяких інститутів міжнародного права. Статті заключного акту Віденського конгресу передбачали, зокрема, встановлення міжнародних правил збору мита та судноплавства по прикордонним річкам Рейну, Маасу, Мозелю, Шельді. На конгресі було підписано Декларацію про справи Гельветичного Союзу, яким проголошувався постійний нейтралітет Швейцарії. В доданій до Заключного акту Декларації проголошувалась заборона торгівлі неграми, а в Віденському регламенті 1815 р., який також додався до акту конгресу, встановлювались 3 класи дипломатичних агентів: посли та папські легати (нунції), що представляли своїх монархів; посланці, міністри та інші уповноважені при главах держав; повірені у справах, уповноважені при міністрах закордонних справ. Також передбачалось встановлення єдиного для всіх держав порядку прийому дипломатичних агентів кожного класу. Положення Віденського регламенту протягом багатьох років використовувалися в дипломатичних відносинах, причому їх дотримувались й ті держави, які не робили офіційного оголошення про приєднання.

Важливу роль для розвитку міжнародного права відіграв також Паризький конгрес 1856 р. Серед результатів конгресу слід назвати встановлення свободи торговельного судноплавства по Дунаю (створювалась особлива комісія – Європейська Дунайська комісія), нейтралізація Чорного моря, встановлення режиму використання чорноморських проток (заборона руху військових суден всіх держав через протоки Босфор та Дарданелли в мирний час). Важливим наслідком конгресу стала заборона каперства. Також Паризький конгрес рекомендував державам в разі виникнення серйозних спорів використовувати посередництво дружньої держави з метою попередження військових зіткнень.

В 1878 р. на Берлінському конгресі було колективно визнано незалежність Сербії, Чорногорії та Румунії.

З колонізацією африканського континенту була пов’язана необхідність вирішення спірних між державами питань. Зокрема, в 1884 р на Берлінському конгресі піднімалось питання окупації нічийної території і наголошувалось, що окупація має бути ефективною. На конгресі було проголошено свободу судноплавства по африканській р. Конго.

В 2 пол. ХІХ ст. розвиток економіки та науково-технічний прогрес сприяли створенню перших міжнародних організацій: Міжнародного телеграфного союзу (1865р.), Всесвітнього поштового союзу (1874р.), Міжнародного союзу для охорони промислової власності (1886р.) та ін.

Все більшого значення для регулювання відносин між державами набувають договори. В той час поширеними були мирні договори, договори, пов’язані з територіальними змінами, договори про торгівлю, мореплавство, з консульських питань, з питань зв’язку та транспорту, про рибальство, про боротьбу з піратством та ін. Для вирішення міжнародних спорів держави часто використовували арбітраж. Відомими стали арбітражні вирішення спорів між Англія та США, між Росією та США та ін.

Таблиця

Значний вплив на розвиток арбітражної теорії та практики мав арбітраж по справі англійського крейсера „Алабама” (справа «Алабами» (англ. Alabama claims). Військово-морський корабель „Алабама” був збудований в Ліверпулі в 1862 р. і всупереч проголошеному Англією нейтралітету під час громадянської війни в США діяв насамперед проти торговельних суден північних штатів. Протягом 1862-1864 рр. „Алабама” захопив та знищив 68 торговельних та 1 військовий корабель. Після війни між державами виник спір про відповідальність Англії за діяльність „Алабами”. За Вашингтонським договором 1871 р. сторони погодились передати спір на розгляд міжнародного арбітражу. Арбітраж був організований в Женеві і складався із представників Англії, США та трьох держав-арбітрів – Італії, Швейцарії та Бразилії. 14 вересня 1872 р. було прийнято рішення, що Англія зобов’язана виплатити США 15,5 млн. доларів компенсації як прямі збитки від порушення нейтралітету. Хоча англійський арбітр й не підписав рішення, втім Англія виплатила встановлену суму. Це був перший в новий час випадок застосування арбітражу ad hoc для вирішення спору.

Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. на розвиток міжнародного права значно вплинули Гаазькі конференції миру.

На Гаазьких конференціях відбулась кодифікація норм, що регламентували ведення військових дій, які в міжнародному гуманітарному праві називають „право Гааги”.

На першій Гаазькій конференції було прийнято три конвенції: про мирне вирішення міжнародних спорів, про закони та звичаї сухопутної війни, про застосування Женевської конвенції про поранених та хворих до морської війни, а також три декларації: про незастосування снарядів, що мають єдиним призначенням поширювати удушливі чи шкідливі гази, про заборону куль, котрі легко розриваються або сплющуються в людському тілі, про заборону метання снарядів та вибухових речовин з повітряних куль чи за допомогою інших подібних нових способів.

На другій Гаазькій конференції миру в 1907 р. було переглянуто конвенції 1899 р. та схвалено 10 нових:

• І Конвенція - Про мирне вирішення міжнародних спорів;

• ІІ конвенція – Про обмеження випадків звернення до сили з метою забезпечення договірних боргових зобов’язань;

• III Конвенція - Про відкриття воєнних дій;

• IV Конвенція - Про закони та звичаї сухопутної війни;

• V Конвенція - Про права та обов’язки нейтральних держав та осіб у випадку сухопутної війни;

• VI Конвенція - Про статус неприятельських торговельних суден при відкритті військових дій;

• VII Конвенція - Про перетворення торговельних суден на військові;

• VIII Конвенція - Про встановлення автоматичних контактних підводних мін;

• IX Конвенція - Про бомбардування морськими силами під час війни;

• X Конвенція - Про застосування до морської війни засад Женевської конвенції (про поліпшення долі хворих і поранених у діючих арміях);

• ХІ Конвенція – Про деякі обмеження при використанні права на захоплення в ході морської війни;

• ХІІ Конвенція – Про встановлення міжнародного призового суду;

• ХІІІ Конвенція – Про права та обов’язки нейтральних держав у морській війні.

• На конференції була також прийнята Декларація про заборону метання снарядів та вибухових речовин з повітряних суден.

Конвенції 1907р. (за винятком 12-й, що не набула чинності) є діючими міжнародно-правовими документами. Декларація 1907р. про заборону метання снарядів та вибухових речовин з повітряних суден втратила своє значення у зв’язку з відмовою держав її ратифікувати. Дві інші декларацій, прийняті на конференції 1899р., зберегли свою силу.

Гаазькі конвенції були доповнені на Лондонській морській конференції 1908-1909 рр. і увійшли до прийнятої Декларації про право морської війни.

Втім, збільшення норм міжнародного права гуманітарного характеру не заперечувало права держав на війну, яка вважалась можливим засобом вирішення суперечок між державами.

В даний період формується наука міжнародного права, серед найвідоміших вчених слід назвати англійців Р.Філлімора, Т.Твісса, У.Холла, французів Ж.Рейневаля, П.Прадье-Фодере, американців Г.Уітона, Дж. Кента, Т.Улсі, німців Й. Клюбера, А. Гефтера, Ф.Гольцендорфа, Ф.Ліста, італійця П.Фіоре, швейцарця І. Блюнчлі та інших. Значний внесок в розвиток науки міжнародного права зробили російські вчені-міжнародники М.Н Капустін, В.А.Незабитовський, Л.А.Камаровський, І.І.Івановський, Ф.Ф.Мартенс, М.А.Таубе, О.О.Ейхельман, В.Е. Грабарь, П.Е. Казанський, Д.І.Качановський, А.Н.Стоянов та інші.