15.3. 15.2. Джерела міжнародного гуманітарного права

15.2. Джерела міжнародного гуманітарного права

Основним джерелом міжнародного гуманітарного права є звичай, оскільки тільки він забезпечує загальнообов'язковий характер норм.

Істотні особливості формування звичаєвих норм гуманітарного права. Вони формуються, головним чином, не на основі практики держав в ході збройних конфліктів, а на базі договірної практики держав і резолюцій міжнародних організацій. Процес починається з ухваленням конвенції, рідше - резолюції міжнародної організації. За цим слідує визнання державами і організаціями відповідних правил нормами міжнародного звичаєвого права.

Відмічене положення слід враховувати при визначенні юридичної сили норм гуманітарних конвенцій, які можуть бути не ратифіковані значним числом держав або навіть взагалі не набувати чинності. Іншими словами, вирішальне значення додається визнанню норми державами (opinio juris).

Це положення було сформульоване у рішенні Міжнародного суду ООН у справі "Нікарагуа проти США" і знов підтверджено рішенням Міжнародного трибуналу по колишній Югославії у справі Тадіча. У останньому йшлося про складність визначення того, чи дотримуються ті, що воюють відповідних норм. Тому "при визначенні формування звичаєвих норм або загальних принципів через специфіку предмету слід покладатися на такі чинники, як офіційні заяви держав, військові підручники і судові вирішення".

Такий підхід дає можливість розвитку гуманітарного права, не дивлячись на нескінченні його порушення. На думку Міжнародного суду, навіть значний рівень неповаги до гуманітарних норм не позбавляє їх ні юридичної, ні тим більше моральної сили.

Той факт, що основним джерелом гуманітарного права є звичай, жодною мірою не принижує значення договорів в загальному процесі прогресивного розвитку цього права. Договори є необхідним інструментом цього процесу. Багато норм спочатку формулюються в договорах і лише потім отримали визнання як звичаєвих.

Основними конвенціями гуманітарного права є Гаазькі конвенції 1899 і 1907 рр. про закони і звичаї війни, Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і два додаткові протоколи до них 1977 р.

Гуманітарне право активно розвивалося після Другої світової війни, що свідчить про його значення за сучасних умов. В міру технічного прогресу воно поширює свою дію на застосування нових засобів і методів ведення військових дій. Головна увага приділяється захисту жертв війни. Сучасне гуманітарне право охоплює своєю дією всі види збройних конфліктів, включаючи конфлікти неміжнародного характеру. В результаті гуманітарне право істотно відрізняється від колишнього права війни, відповідає цілям і принципам сучасного міжнародного права.

Існує значна кількість міжнародних договорів, що складають міжнародно-правову базу галузі міжнародного гуманітарного права, а саме:

1) Петербурзька декларація про відміну використання вибухових і запальних куль 1868 г.;

2) Гаазька декларація про заборону застосовувати кулі, що легко розгортаються або що сплющуються в людському тілі 1907р.;

3) Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р.;

4) Конвенція про статус ворожих торгових судів при початку військових дій 1907р.;

5) Конвенція про звернення торгових судів в судна військові 1907 р.;

6) Конвенція про постановку підводних, автоматично вибухаючих від зіткнення мін;

7) Конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907р.

8) Конвенція про деякі обмеження в користуванні правом захоплення у морській війні 1907 г.;

9) Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих і отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 г.;

10) Правила про дії підводних човнів по відношенню до торгових суден у військовий час;

11) Ніонська угода про заходи боротьби з піратськими діями підводних човнів 1937р.

12) Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 г.: а) про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; б) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, потерпілих корабельну аварію, з складу збройних сил на морі; у) про поводження з військовополоненими; г) про захист цивільного населення під час війни;

13) Додаткові Протоколи І і II до Женевських конвенцій 1949р.;

14) Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 р. з двома протоколами до неї;

15) Конвенція про заборону виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і зброї і про їх знищення 1972 г.;

16) Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів дії на природне середовище;

17) Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірні пошкодження або що мають невибіркову дію 1980 р. з протоколами: а) Протокол I — про осколки, що не виявляються; б) Протокол II з поправками, внесеними 3 травня 1996 р., — про заборону або обмеженні застосування мін, мін-пасток і інших пристроїв; в) Протокол III — про заборону або обмеження застосування запальної зброї; Протокол IV 1995 р. — про засліплюючу лазерну зброю; д) Протокол V 2003 р. — по вибухонебезпечних пережитках війни;

18) Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення 1993 г.;

19) Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів виробництва і передачі протипіхотних мін і про її знищення 1997 р.

Серед регіональних міжнародних договорів слід назвати Угоду держав — учасників СНД про першочергові заходи по захисту жертв збройних конфліктів р.

До міжнародного гуманітарного права міцно увійшло застереження Ф.Ф. Мартенса видатного російського ученого, який в запропонував застосовувати для захисту тих, хто воює і цивільного населення наступне положення: «ті, що воюють залишаються під охороною і дією початків міжнародного права, оскільки вони витікають із сталих між цивілізованими народами звичаїв, із законів людяності і вимог суспільної свідомості». Це означає, що незалежно від того, чи бере участь дана держава в договорах міжнародного гуманітарного права або не бере участь, норми цього права поширюються на населення цієї держави. Іншими словами, міжнародне гуманітарне право має загальнообов'язкову силу в рамках всієї нашої планети.

Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, в значній мірі кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій миру в 1899 та 1907 рр. Ці норми у міжнародному гуманітарному праві отримали назву «Право Гааги». В 1949 р. в Женеві були прийняті чотири конвенції про захист жертв війни. Норми цих конвенцій, а також два додаткових протоколи до них 1977 р. в міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви».