14.7. 14.6. Операції з підтримання миру

14.6. Операції з підтримання миру

Важливим інструментом підтримання миру стають миротворчі операції ООН. Їх діяльність регулюється прийнятою на основі Статуту ООН серією резолюцій Генеральної Асамблеї, яка регулярно розглядає питання про миротворчі операції. Необхідність такого роду регулювання визначається двома моментами. По-перше, миротворчі операції отримали значне поширення. По-друге, вони прямо не передбачені Статутом ООН, а витікають з його загальних цілей і принципів.

Як ми знаємо, Рада Безпеки має право застосовувати збройні сили для здійснення своїх рішень про усунення загрози миру або будь-якого його порушення. Мова йде про військовий примус. Він може мати місце в формі участі в битвах, в силовому розділенні воюючих сторін тощо. Відповідним положенням Статуту ООН належить важлива превентивна роль. Проте на практиці вони не застосовувалися. Юридично до них не можна віднести підтримані ООН операції США і їх союзників проти Іраку (1990 - 1991 рр.).

Миротворчіть означає операції збройних сил без застосування зброї, за винятком випадків самооборони, здійснювані з відома основних воюючих сторін і призначені для спостереження за дотриманням угоди про перемир'я. Мета - підтримка дипломатичних зусиль для досягнення політичного врегулювання спору.

Миротворчі сили ООН характеризуються наступними рисами:

• їх персонал надається і оснащується державами-членами;

• миротворчі сили застосовуються за рішенням Ради Безпеки і в рамках цього рішення;

• миротворчі сили діють під прапором ООН;

• миротворчі сили використовуються за наявності бажання сторін в конфлікті його припинити;

• миротворчі сили підкоряються Генеральному секретареві ООН.

Миротворчі сили вперше були застосовані в 1948 р. За рішенням Ради Безпеки на різні ділянки кордону Ізраїльської держави були направлені групи спостерігачів для контролю за перемир'ям, відповідно до рішення Ради Безпеки. Ці групи в кількості 217 військових спостерігачів діють і понині.

У 1964 р. після виникнення військового конфлікту між грецькою і турецькою громадами Кіпру Рада Безпеки приймає рішення про направлення на острів миротворчих сил ООН з мандатом припинити військові дії і відновити порядок. Вони до цих пір виконують свою місію на основі того, що регулярно приймаються ухвалюються відповідні резолюції Радою Безпеки. У їх складі 1171 військовослужбовець і персонал забезпечення, а також 35 поліцейських. Як бачимо, ці операції істотно відрізняються від місії спостерігачів.

У подальші роки ООН направляє свої миротворчі місії в багато країн. Зокрема, з 1993 р. така місія діє в Грузії (абхазький конфлікт), а з 1994 р. - в Таджикистані. Найкрупніша миротворча операція була функціонувала на території колишньої Югославії у зв'язку з міжнаціональним конфліктом, що спалахнув там. Після ряду звернень до воюючих сторін Рада Безпеки приймає рішення про направлення Сил захисту ООН. Ці сили зіграли важливу роль в припиненні конфлікту. Основний контингент складали збройні сили НАТО, що діяли за мандатом ООН. Брали участь і українські контингенти. До складу Сил захисту входили 381300 військових і персоналу забезпечення, 680 військових спостерігачів, 727 поліцейських, 1870 осіб цивільного персоналу.

Особливо виділимо операції ООН в Сомалі, оскільки тут мав місце конфлікт неміжнародного характеру. У 1991 р. в цій країні спалахнула війна між різними племенами, в країні спалахнув хаос, половина населення вмирала з голоду, 300 тис. загинули, близько 1 млн. стали біженцями. Гуманітарну допомогу ООН насильницьки захоплювали воюючі сторони, і вона не доходила до мирного населення. Починаючи з 1992 р. Рада Безпеки прийняла ряд резолюцій про направлення в Сомалі миротворчих сил і про розширення їх повноважень. На завершальному етапі вони складалися приблизно з 15 тис. військових і поліцейських і 2,5 тис. осіб цивільного персоналу. Ці сили брали участь в розробці документів про врегулювання, застосовували військову силу для придушення бунтівників, забезпечували розподіл гуманітарної допомоги.

Миротворчі сили ООН відіграють важливу роль у врегулюванні локальних конфліктів на релігійному, етнічному ґрунті, що ставлять під загрозу мир і цілісність держав. Росте значення ООН у врегулюванні конфліктів неміжнародного характеру, що представляє новий напрям в її діяльності.

Тепер звернемося до раніше згаданих резолюцій Генеральної Асамблеї. У них наголошується, що миротворча діяльність ООН, покликана привести сторони в конфлікті до угоди, є важливою функцією Організації. Вона сприяє політичному врегулюванню, але не підміняє його.

Це принципове положення, яке належить до компетенції всіх органів ООН. Підкреслюючи головну відповідальність Ради Безпеки за підтримання миру, резолюції разом з тим стверджують, що Статут ООН наділив також "Генеральну Асамблею функціями і повноваженнями в цій сфері і що... Асамблея, зокрема, може рекомендувати згідно відповідним статтям IV розділу Статуту принципи і напрями проведення миротворчих операцій" (Резолюція 49/37 від 9 грудня 1994 р.).

В 1994 році була підписана, а в 1999 році набула чинності Конвенція про безпеку персоналу ООН і пов'язаного з нею персоналу. До персоналу ООН віднесені особи, направлені Генеральним секретарем як члени військових, поліцейських або цивільних контингентів, що беруть участь в операціях ООН. Під операціями ООН розуміються операції, установлені компетентним органом ООН відповідно до Статуту і перебуваючі під керівництвом і контролем Організації, в двох випадках. По-перше, якщо вони здійснюються з метою підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки або, по-друге, якщо Рада Безпеки або Генеральна Асамблея заявили, що є істотна загроза безпеці персоналу, що бере участь в операції. У останньому випадку маються на увазі операції гуманітарного, а не військового характеру.

Конвенція приводить відмінність між миротворчими операціями і операціями, що представляють примусові дії відповідно до гл. VII Статуту. Вона не застосовується до персоналу, залученого у військові дії проти організованих збройних сил, до якого застосовується міжнародне гуманітарне право. Проте це зовсім не означає, що миротворчий персонал вилучений з-під дії цього права. У Конвенції обумовлено, що ніщо в ній не зачіпає застосовності міжнародного гуманітарного права до персоналу ООН, зайнятого в її операціях, або обов'язку цього персоналу поважати це право (ст. 20).

Персонал ООН зобов'язаний поважати закони країни перебування і країни транзиту; утримуватися від дій, несумісних з неупередженим і міжнародним характером їх обов'язків.

Персонал ООН, його устаткування і приміщення не можуть бути об'єктом нападу або будь-яких дій, що перешкоджають виконанню їх мандата. Держави зобов'язані встановити кримінальну відповідальність за дії проти персоналу ООН. Держава, на території якого опиниться особа, підозрювана у вчиненні відповідних злочинів, повинна прийняти заходи, що забезпечують її переслідування або видачу.

Держава, що надала свій персонал держава може його відкликати. Постраждалий в ході операції ООН персонал має право на компенсацію понесених втрат.