6.6. 6.5.Правонаступництво держав відносно міжнародних договорів.
6.5. Правонаступництво держав відносно міжнародних договорів.
Згідно ст. 17 Віденської конвенції про правонаступництво держав відносно договорів 1978 р. нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого багатостороннього договору, який в момент правонаступництва держав знаходився в силі відносно території що є об'єктом правонаступництва держав.
Дана вимога не застосовується якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування договору відносно нової незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або корінним чином змінило б умови дії договору.
Якщо ж участь в багатосторонньому договорі будь-якої іншої держави вимагає згоди всіх його учасників, то нова незалежна держава може встановити статус як учасник цього договору тільки за наявності такої згоди.
Роблячи повідомлення про правонаступництво, нова незалежна держава може — якщо це допускається договором — висловити свою згоду на обов'язковість для неї тільки частини договору або зробити вибір між різними його положеннями.
Наприклад, держави-учасниці СНД в 1992 р. визначили загальний підхід до договорів СРСР. В п. 1 прийнятого Меморандуму наголошувалось, що практично всі багатосторонні міжнародні договори колишнього Союзу РСР представляють загальний інтерес для держав — учасниць Співдружності. Разом з тим ці договори вимагають спільних рішень або дій держав — учасниць СНД. Питання про участь в цих договорах вирішується відповідно до принципів і норм міжнародного права кожною державою-учасницею самостійно залежно від специфіки конкретного випадку, характеру і зміст того або іншого договору.
Правонаступництво відносно державної власності
Перехід державної власності держави-попередниці тягне за собою припинення прав цієї держави і виникнення права держави-наступниці на державну власність, яка переходить до держави-наступниці.
Датою переходу державної власності держави-попередниці є момент правонаступництва держави. Як правило, перехід державної власності держави-попередниці до держави-наступниці відбувається без компенсації.
Згідно ст. 14 Віденської конвенції 1983 р., у разі передачі частини території іншій державі перехід державної власності від держави-попередниці до держави-наступниці регулюється угодою між ними. У разі відсутності такої угоди передача частині території держави може бути вирішена двома способами:
а) нерухома державна власність держави-попередниці, що знаходиться на території, що є об'єктом правонаступництва держав, переходить до держави-наступниці;
б) рухома державна власність держави-попередниці, пов'язана з діяльністю держави-попередниці відносно території, що є об'єктом правонаступництва, переходить до держави-наступниці.
Коли дві або декілька держав об'єднуються і утворюють одну державу-наступницю, державна власність держав-попередниць переходить до держави-наступниці.
У випадку якщо держава ділиться і припиняє своє існування і частини території держави-попередниці утворюють дві або декілька держав-наступниць, то нерухома державна власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, на території якої воно знаходиться. Якщо ж нерухома власність держави-попередниці знаходиться за межами її території, то вона переходить до держав-наступниць у справедливих долях.
Наприклад
Рухома і нерухома власність колишнього Союзу РСР за межами його території, інвестиції, що знаходились за кордоном були розподілені відповідно до шкали фіксованих часток у відсотках на основі єдиного агрегованого показника: Азербайджанська Республіка - 1,64; Республіка Вірменія - 0,86; Республіка Білорусь — 4,13; Республіка Казахстан — 3,86; Республіка Киргизстан — 0,95; Республіка Молдова — 1,29; Російська Федерація — 61,34; Республіка Таджикистан — 0,82; Туркменістан — 0,70; Республіка Узбекистан — 3,27; Україна - 16,37. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви і Естонії склала 4,7%.
Згідно ст. 2 Угоди про розподіл всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном 1992 р., застосування вказаних фіксованих частин стосується не тільки нерухомості, використовуваної дипломатичними, консульськими і іншими представництвами колишнього Союзу РСР, і рухомості, пов'язаної з обслуговуванням цих представництв, але також до всіх видів інфраструктур і прибутку від їх експлуатації; до доходів від реалізації всіх видів власності що належала колишньому Союзу РСР за кордоном; до власності і прибутків від діяльності СРСР, а також юридичних осіб, що знаходилися під його юрисдикцією або контролем, включаючи радзакордонбанки; прибутки, отримані від виконання всіх видів контрактних і інших видів робіт відповідно до двосторонніх і багатосторонніх угод колишнього Союзу РСР; до космічних, повітряних, морських наземних і інших систем і інфраструктур, а також прибутки, отримані від їх експлуатації. Узгоджена шкала застосовується також до всіх інших видів власності колишнього Союзу РСР за кордоном.
Правонаступництво відносно державних архівів
Згідно ст. 20 Віденської конвенції 1983 р., державні архіви держави-попередниці є сукупністю документів будь-якої давності і роду, проведених або придбаних державою-попередницею в ході її діяльності, які на момент правонаступництва держави належали державі-попередниці згідно її внутрішнього права і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем як архіви. Датою переходу державних архівів держави-попередниці є момент правонаступництва держав. Перехід державних архівів відбувається без компенсації.
Держава-попередниця зобов'язана вжити всіх заходів по запобіганню заподіяння шкоди або знищення державних архівів, які переходять до держави-наступниці.
Коли з’являється нова незалежна держава, то архіви, які перебували на території, що є об'єктом правонаступництва держав, переходять до нової незалежної держави.
Якщо дві або декілька держав об'єднуються і утворюють одну державу-наступницю, державні архіви держав-попередниць переходять до держави-наступниці.
У разі розділення держави на дві або декілька держав-наступниць і якщо відповідні держави-наступниці не домовились про інше, то частина державних архівів, що знаходяться на території даної держави-наступниці, переходить до цієї держави-наступниці.
Наприклад,
Угода про правонаступництво відносно державних архівів колишнього Союзу РСР 1992 р. передбачає перехід під юрисдикцію держав — учасників СНД державних архівів і інших архівів союзного рівня, включаючи державні галузеві архівні фонди колишнього Союзу РСР, що знаходяться на їх території. Сторони даної Угоди мають право на повернення тих фондів, які утворилися на їх території і в різний час опинилися за їх межами.
У разі, коли відсутня можливість фізичного виділення комплексу документів, кожна держава — член СНД має право доступу до них і отримання необхідних копій.
Питання, пов'язані з поверненням документів, з порядком обміну копіями і розрахунків за надання копій, в кожному конкретному випадку мають бути предметом двосторонніх угод.
Правонаступництво відносно державних боргів.
Державний борг означає будь-яке фінансове зобов'язання попередниці відносно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.
Перехід державних боргів спричиняє за собою припинення зобов'язань держави-попередниці і виникнення зобов'язань держави-наступниці відносно державних боргів, які переходять до держави-наступниці. Датою переходу державних боргів є момент правонаступництва держав. Правонаступництво держав як таке не зачіпає прав і зобов'язань кредитора.
Наприклад, після розпаду СРСР Російська Федерація як правонаступниця Союзу РСР прийняла на себе зобов'язання про часткове врегулювання заборгованостей колишнього СРСР перед Фінляндською Республікою. В Угоді від 30 травня 1995 р. були визначені умови реструктуризації заборгованості.
Коли дві або декілька держав об'єднуються і тим самим утворюють одну державу-наступницю, державний борг держав-попередниць переходить до держави-наступниці.
Якщо ж держава розділяється і припиняє своє існування і частини території держави-попередниці утворюють дві або декілька держав-наступниць і якщо держави-наступниці не домовились про інше, державний борг держави-попередниці переходить до держав-наступниць в справедливих долях з обліком, зокрема майна, прав і інтересів, які переходять до держави-наступниці у зв'язку з даним державним боргом.
Відповідно до Договору про правонаступництво, відносно зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР 1991 р., колишні союзні республіки прийняли на себе зобов'язання брати участь в погашенні і вести витрати по обслуговуванню державного зовнішнього боргу СРСР в долях, узгоджених сторонами. Частка Росії складає 61,34%, України — 16,37, Республіки Білорусь — 4,13, узбекистану — 3,27, Казахстану — 3,86%. Частка решти республік складає від 1,62 до 0,62%.
Надалі процедура погашення державного зовнішнього боргу СРСР була уточнена двосторонніми угодами. Наприклад, Україна і Російська Федерація 9 грудня 1994р. підписали Угоду, відповідно до якої Україна передала, а Російська Федерація прийняла на себе зобов'язання по виплаті частки України в зовнішньому державному боргу колишнього Союзу РСР. •
Правонаступництво держав відносно громадянства фізичних осіб.
Наслідки зміни суверенітету для громадянства жителів (території правонаступництва) є однією з найбільш складних проблем в сфері правових норм про правонаступництво держави.
Проблема громадянства у разі правонаступництва держав вимагає розробки і ухвалення універсальної конвенції. Хоча громадянство в основному регулюється внутрішнім правом держави, воно має пряме відношення до міжнародного правопорядку. Не випадково Рада Європи 14 травня 1997 р. прийняв Європейську конвенцію про громадянство що містить, зокрема, положення, що стосуються втрати і набуття громадянства у випадках правонаступництва держав. Інший орган Ради Європи — Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) — прийняла у вересні 1996 р. Декларацію про наслідки правонаступництва держав для громадянства фізичних осіб.
Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим міжнародною документом, в якому закріплено «право кожної людини на громадянство». Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Конвенція про права дитини 1989 р. визнають право кожного дитини на набуття громадянства.
Комісія міжнародного права ООН розробила «Проект статей про громадянство фізичних осіб у зв'язку з правонаступництвом держав».
Основні положення цього документа зводяться до наступного.
Будь-яка особа, яка на дату правонаступництва держав мала громадянство держави-попередниці, незалежно від способу набуття цього громадянства має право на громадянство принаймні однієї з держав. Причому не має значення, чи набула вона громадянство держави-попередниці за народженням через принцип jus soli (права грунту) або jus sanguinis (право крові) або шляхом натуралізації, або навіть в результаті попереднього правонаступництва держав.
Держави, яких це стосується, приймають всі належні заходи для недопущення того, щоб особи, які на дату правонаступництва держав мали громадянство держави-попередниці, стали особами без громадянства в результаті такого правонаступництва. До міжнародного договору, що передбачає передачу території, мають включатися положення, що гарантували б, що жодна особа не стане апатридом в результаті такої передачі.
Кожна держава зобов'язана без невиправданої затримки прийняти законодавство, що стосується громадянства і інших пов'язаних з ним питань, що виникають у зв'язку з правонаступництвом держав.
Наприклад, одночасно з розділенням ЧССР Чеська Республіка 29 грудня 1992 р. прийняла Закон про набуття і втрату громадянства, а Хорватія з проголошенням своєї незалежності 28 червня 1991 р. прийняла Закон про громадянство.
Надання громадянства у зв'язку з правонаступництвом держав відбувається на дату правонаступництва держав. Це саме стосується набуття громадянства внаслідок здійснення оптації, якщо у період між датою правонаступництва держав і датою здійснення такої оптації особи, яких це стосується, виявилися б особами без громадянства.
Держава не зобов'язана надавати своє громадянство особам, якщо вони мають своє звичайне місце проживання в іншій державі і також мають громадянство цієї або будь-якої іншої держави. Держава-наступниця не надає своє громадянство особам, що мають своє звичайне місце проживання в іншій державі, проти волі осіб, яких це стосується, якщо тільки вони не стануть особами без громадянства.
Коли набуття або втрата громадянства у зв'язку з правонаступництвом держав впливають на єдність сім’ї, приймають всі належні заходи для того, щоб ця сім'я залишалася єдиною або возз'єдналася.
Коли частина або частини території держави відділяються від держави і утворюють одну або декілька держав-наступниць, в той час як держава-попередниця продовжує існувати, держава-наступниця надає своє громадянство: а) особам, що мають своє звичайне місце проживання на її території; б) особам, що мають належний правовий зв'язок з адміністративно-територіальним утворенням держави-попередниці, яка стала частиною цієї держави-наступниці.
Принцип звичайного місця проживання був застосований при проголошенні незалежності України.
* * *
